7.1.3.Ціннісний сенс гуманізму

Гуманізм — це етичний, науковий і філософський світогляд, який перетво­рив наш світ. Учені та мислителі, художники і письменники, які поділяли гуманістичні погляди, визначали образ сучасності впродовж понад половини останнього тисячоліття. Дійсно, поняття гуманізм і сучасність виглядають досить часто як синоніми; справа в тому, що гуманістичні ідеї й цінності виражають вічно нову віру людини у свою здатність самостійно вирішувати ті проблеми, які постають перед нею, а також освоювати раніше невідомі їй сфери реальності.

Гуманізм як система моральних і громадянських цінностей,, як світогляд, тісно пов'язаний із наукою, розумом, уявленнями про демократію, громадян­ське суспільство та соціальну справедливість, має свої витоки в Давній Греції і Китаї, у філософії чарвака (локаята) в Давній Індії. Особливістю гуманіс­тичного світогляду є виключна адаптивність до мінливих соціальних і культур­них умов життя людства. Можна відрізняти античний гуманізм, візантій­ський гуманізм (XIV-XV ст.) і гуманізм епохи європейського Відродження. Особливе визнання мають цінності українського гуманізму доби Ренесансу та Реформації, а також філософії кордоцентризму (Г. Сковорода і П. Юркєвич) як специфічної форми гуманізму. Цінності гуманізму одержали широке визнання в епоху Просвітництва, перетворившись з того часу поряд із наукою, техно­логією та ідеєю прав людини — на глибинний і постійно діючий фактор євро­пейської цивілізації.

Унікальна місія гуманізму в сучасному світі визначається його належністю до теоретичного світогляду. Він допомагає людині виробити логічно послі­довні переконання, вільні від релігійних, містичних або теологічних поглядів. Гуманісти постійно вказували на важливість використання наукових техно­логій на благо людини. Починаючи з Ф. Бекона, філософи постійно звертають увагу як на зростаючу владу людини над природою, що забезпечується науко­вим знанням, так і на величезну роль, яку відіграє знання в становленні і до­статку людського роду. Звичайно, гуманісти враховують, що деякі технічні новації можуть породити нові проблеми. Тому поза всім, необхідно сприяти тим технічним нововведенням, які зменшують рівень негативного людського впливу на навколишнє середовище.

409

Найбільш, суттєвим для гуманістичного світогляду є втілення вищих етич­них цінностей у життя. Є впевненість, що розвиток наукового знання дозволить людям діяти мудріше. У цьому сенсі не існує перепони між; поняттями факт і цінність, існуюче та належне. Розум і знання найкращим чином сприяють розрізненню нами істинних моральних цінностей. Головне призначення суспільства — підтримувати те, що об'єднує людей, а не те, що роз'єднує.

Які ж ключові принципи етики гуманізму?

По-перше, головною цінністю є гідність і незалежність особистості. Гума­ністична етика спрямована на максималізацію свободи вибору: це свобода слова та совісті, право на особисту думку, незалежне дослідження, право кожної особистості на власний спосіб життя, яке поширюється настільки, наскільки це не завдає шкоди іншим. Таким чином, гуманізм схвалює різноманітність моральних поглядів і людських цінностей.

Персоналістичний онтологізм. Найбільш видатним представником цього напряму є М. Шелер, який утверджував об'єктивний характер цінностей. Вони, на його думку, утворюють онтологічну основу особистості. Але цін­ності, що знаходяться в предметах, не варто ототожнювати з їх емпіричною природою. Так само, як, наприклад, колір існує незалежно від предметів, яким він належить, так і цінності (приємне, величне, добре) можуть спо­глядатися поза залежністю від тих речей, властивостями яких вони є. Пізнання цінностей в їх спогляданні засноване, врешті-решт, на почутті любові або ненависті. Цінності тим вищі, чим вони довговічніші, і чим вище задоволення, яке ми від них отримуємо. У цьому смислі найменш довговіч­ними є цінності, пов'язані із задоволенням чуттєвих бажань і з матеріальними благами. Вищі цінності — це цінності «прекрасного» та «пізнавальні» цін­ності. Найвищою цінністю є цінність «святості», ідея Бога, а любов до Бога розглядається як вища форма любові. Тому всі цінності мають свою основу — цінність божественної особистості.

_______________________________________________________________

Соціологічна концепція цінностей. Її засновником є М. Вебер, який увів проблему цінностей у соціологію. Із його точки зору, цінність — це норма, яка має певну значимість для соціального суб'єкта. У цьому зв'язку він особливо підкреслював роль етичних

По-друге, захист гуманізмом особистісного самовизначення не означає виправ­дання будь-якої форми поведінки людини. Так само, як терпимість гуманізму щодо різних стилів життя не обов'язково вбачає їх схвалення. Гуманізм полягає в тому, що складовою нашої прибічності вільному суспільству є потреба в постій­ному підвищенні якісного рівня наших смаків і оцінок. Потрібно усвідомлю­вати, що всі окремі особистості живуть у спільнотах, тому певні вчинки повинні кваліфікуватися як руйнівні та неправильні.

410

По-третє, філософи-гуманісти завжди були прибічниками завдання удоско­налення особистості (Сократ, Арістотель, Сковорода, Кант, Гегель, Муньє та ін.). Як моральні вимоги постають стриманість, помірність, самообмеження, само­контроль. Серед критеріїв удосконалення: здатність людини до самостійного вибору, творчості, естетичного судження, свідомих мотивувань власних вчин­ків, розумне осмислення дійсності, а також відчуття обов'язку на практиці реалізувати той головний талант, яким наділена людина від природи. Гуманізм прагне виявити все краще в людині для того, щоб всі люди могли розрахову­вати в житті на все краще.

По-четверте, гуманізм ставить завдання відповідальності й обов'язку щодо інших. Це означає, що ми не повинні розглядати інших людей як приємні або неприємні для нас об'єкти; у них потрібно бачити самостійні особистості, які мають однакове з нами право на увагу до себе. Гуманісти дотримуються принципу: «Кожний заслуговує людського ставлення» і ви­знають «золоте пра­вило» — «не чини з іншими так, як не хотів би, щоб так чинили з тобою». Так само гуманісти визнають давню заповідь, яка зобов'я­зує «приймати у своє сере­довище чужих», поважаючи їх відмінності. Через різноманітність людських переконань усі ми відрізняємось один від одного, тому не можемо бути дру­зями на вищому рівні спілкування.

По-п'яте, гуманісти впевнені, що здатність співчуття (емпатія) та турбот­ливість щодо ближнього досить суттєві для моральної поведінки. Це передбачає розвиток у собі альтруїстичного ставлення до потреб та інтересів інших людей. Основою моральної поведінки є загальнолюдські норми моралі, іншими сло­вами, ті головні моральні достоїнства, які визнаються людьми скрізь неза­лежно від їхньої культурної і релігійної приналежності. А саме: ми повинні говорити правду, дотримуватись обіцянок, бути чесними, щирими, добропо­рядними, надійними та відповідальними, виявляти вірність, розуміння і вдячність; бути справедливими та терпимими; вміти осмислювати і переборювати наші відмінності і прагнути до співробітництва; ми не можемо досягати чого-небудь хитрощами або насильством, завдавати шкоди іншим людям. Закликаючи до свободи від гніту пуританських догм, гуманісти водночас відстоюють ідею морального обов'язку.

По-шосте, одним із перших пунктів гуманістичної програми дій є за­без­печення морального виховання молодого покоління, яке сприяло б станов­ленню характеру людини, належному відношенню до загальнолюд­ських мо­ральних норм, а також його моральному вдосконаленню і в самостійному моральному осмисленні того, що відбувається.

Гуманізм завжди керується у своїх моральних судженнях розумом. Він ви­ходить із факту, що пізнавальна здатність відіграє суттєву роль у прийнятті моральних рішень. Зокрема, ми заглиблюємося в міркування, зіштовхуючись із моральними дилемами. Будь-які людські цінності та моральні принципи най­більш ефективно можуть бути зрозумілі в результаті осмислення. У випадку суперечностей з іншими людьми нам потрібно шукати згоди, де лише можливо, шляхом розумного діалогу.

411

Крім того, необхідна готовність коригувати свої етичні принципи і цін­ності відповідно до існуючої реальності і до того, що ми передбачаємо в май­бутньому. Враховуючи цінний моральний досвід минулого, ми повинні шукати й нові вирішення моральних дилем, як вічних, так і нинішніх. Важливим твердженням гуманізму є визнання етики, основаної на принципах. Це означає, що мета не виправдовує будь-яких засобів і навпаки, характер цілей визначається засобами, якими ми користуємося. Існують кордони дозволеного. Розуміння цього особливо важливе нині, згадаймо тиранічні диктатури XX ст., коли полі­тичні ідеології використовували морально сумнівні засоби для досягнення цілей.

Нині найсуттєвішим завданням світового співтовариства є вироблення нового планетарного гуманізму, який стояв би на сторожі прав людини та бо­ровся за людську свободу і достоїнство, але також вказував би і на наш обов'язок перед людством як єдиним цілим.

Планетарний гуманізм заперечує нігілістичну філософію фатуму та відчаю, як і ту, що проповідує відмову від розуму і свободи, що одержима страхом і апокаліп-тичними сценаріями Армагедону. Людство завжди зіштовхувалося з викликами своєму існуванню. Сьогодні, як і завжди, гуманізм спонукає людей до того, щоб вони не шукали порятунку згори. Люди самі відповідають за власну долю, і краще, що ми можемо зробити, це закликати наш розум, відвагу і співпере­живання для того, щоб втілити наші найкращі бажання в життя. У планетарній спільноті майбутнього всі і кожний здобудуть можливість гідного існування. Життя виявляється сповненим сенсом для тих, хто готовий брати на себе відпо­відальність і разом із іншими докладати всіх зусиль для досягнення цієї мети.