6. За часом функціонування:

• постійні, межі функціонування яких у часі законом не ви­значаються (Верховна Рада України, Президент України, мініс­терства). Слід мати на увазі, що Конституція України передбачає періодичне оновлення персонального складу цих органів, але не визначає моменту припинення їхньої діяльності як частини дер­жавного апарату України. Так, Верховна Рада України функціо­нує постійно, хоча склад народних депутатів, які її утворюють, переобирається кожні п'ять років;

• тимчасові, строки функціонування яких визначаються в законі (дільничні виборчі комісії, тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України). Ці строки можуть визначатись по-різ­ному. В одних випадках вказуються календарні строки (день, місяць, рік) початку і закінчення функціонування такого органу, в інших — вони створюються на строк, необхідний для здійснення певної діяльності.

16. Поняття народовладдя та форми його здійснення.

Слово "демократія" грецького походження, утворене від слів "demos" — народ і "kratos" — влада й буквально означає "влада народу", "народовладдя". Демократію не слід ототожнювати з охлократією (грец. — "влада юрби"). Охлократія протистоїть державним інститутам, праву. При охлократії юрба, використо­вуючи принадливі та примітивні гасла, виступає господарем становища, улаштовує заколоти, погроми, безладдя з метою задоволення своїх низьких інтересів і потреб.

У сучасній науці й практиці термін "демократія" використо­вується досить широко і в різних контекстах може означати:

а) особливу форму організації державної влади, при якій вла­да належить не одній особі, а всім громадянам, що користуються рівними правами на керування державою;

б) форму устрою будь-якої організації, заснованої на принци­пах рівноправності її членів, періодичній виборності органів управління й підкорення рішенням, які прийняті більшістю;

в) соціальний рух, що має на меті втілення в життя ідеалів народовладдя та ін.

Найбільш уживаним є використання терміна "демократія" в розумінні способу організації державної влади, основними принципами якого є:

• визнання народу вищим джерелом влади, визнання народ­ного суверенітету;

• виборність основних органів держави;

• рівноправність громадян і насамперед рівність їхніх вибор­чих прав;

• підпорядкування меншості вимогам більшості при прий­нятті рішень.

Слід зазначити, що сучасні концепції демократії сприйняли ряд основних ідей лібералізму (від лат. "liberalis" — вільний) і доповнили названі принципи ще й такими:

• повага до прав людини та пріоритет цих прав над правами держави;

• конституційне обмеження влади більшості над меншістю;

• повага права меншості на власну думку і на її вільне вира­ження та ін.

У сучасному світі демократія розуміється перш за все як на­родовладдя, як спосіб організації і здійснення державної влади, в основу якого покладено концепцію народного суверенітету.

Народний суверенітет — це повновладдя народу, здійснення народом своєї невід'ємної й неподільної влади самостійно та неза­лежно від будь-яких інших суб'єктів. Поняття народного сувере­нітету визначає такі характеристики влади, як єдність, повнота й верховенство.

Існують дві форми здійснення народного суверенітету: пряме народовладдя (безпосередня демократія) і представницьке наро­довладдя (представницька демократія).

Пряме народовладдя (безпосередня демократія) полягає в безпосередньому вирішенні громадянами питань, пов'язаних з управлінням справами держави й суспільства, а тому забезпечує найбільший рівень впливу народу на діяльність держави та її орга­нів. Безпосередня демократія забезпечує безпосередню участь громадян у здійсненні державної влади, їхнє пряме волевиявлен­ня при виробленні й ухваленні державних рішень і формуванні органів державної влади.

Пряме народовладдя історично є першою формою народо­владдя. Ще за умов первісного додержавного суспільства пряме народовладдя вже існувало у виді загальних зборів членів роду або племені. Після виникнення перших держав пряме народовладдя функціонувало як народні збори. Участь у їх діяльності всіх вільних громадян мала забезпечувати прийняття рішень, що відповідали інтересам більшості громадян даного державного утворення. Класичним прикладом функціонування народних зборів як форми вияву прямого народовладдя може слугувати організація влади в містах-державах античної Греції. У су­часному світі основними формами прояву прямого народовладдя є вибори й референдум.

Внаслідок розвитку держав, ускладнення їх політичних систем стало неможливо вирішувати всі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цих процесів усього населення держави. Виникає нова форма народовладдя (демократії) — представницька.

Представницьке народовладдя (представницька демокра­тія) — це вирішення питань, пов'язаних з управлінням справа­ми держави і суспільства, суб'єктами, що обираються народом або його певною частиною.

Сутність представницької демократії полягає в тому, що абсо­лютна більшість загальнодержавних питань вирішується вже не всім народом, а певними групами громадян, котрі розглядаються як повноважні представники народу. Якщо така група форму­ється (обирається) всіма громадянами держави, то вона утворює загальнодержавний орган (парламент, конгрес, національні збо­ри та ін.), рішення якого стають загальнообов'язковими на всій території держави. Такий орган представляє народ країни і тому здійснює владу від його імені. В Україні органами, які представ­ляють усіх громадян держави й тому наділені повноваженнями ухвалювати рішення, що мають загальнообов'язкову силу на те­риторії всієї країни, є Верховна Рада України і Президент України.

Населення певної частини території держави може утворюва­ти (обирати) орган місцевого самоврядування (місцеву раду, муніципалітет тощо), який, у межах визначеної законом компе­тенції, приймає рішення, що стають обов'язковими до виконан­ня на відповідній частині державної території. Отже, діяльність виборних органів місцевого самоврядування також є формою прояву представницької демократії.