7. Форма державного правління.

Форма державного правління визначається порядком утворення, структурою і взаємодією вищих державних органів. Форма правління в конкретній країні в кінцевому підсумку залежить від типу суспільства, в якому функціонує держава. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку.

Монархія — це форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджена (повністю або частково, реально або формально) в руках однієї особи — монарха і, як правило, передається у спадщину серед представників правлячої династії.

Монархії властиві такі юридичні ознаки:

а) безстроковість влади монарха. Це означає, що монарх (імператор, цар, король тощо) одержує свої повноваження довічно і здійснює їх до смерті. У той же час, як свідчить історія, належну йому владу монарх може добровільно чи вимушено передати іншій особі або втратити в результаті революції;

б) володіння монархом владою за спадком по праву крові. Однак в реальності можливе передання влади монарха не тільки в порядку спадковості. Це насамперед обрання монарха, яке відбувається у випадках переривання правлячої династії, тобто відсутності особи, котра після смерті монарха має за народженням право посісти престол.

Владою монарха можуть оволодівати й насильницьким шляхом.

Також питання престолонаслідування можуть вирішуватися правлячою сім'єю, яка визначає, хто з її членів стане монархом. Крім того, свого наступника може визначати правлячий монарх, і не обов'язково з-поміж своїх дітей.

Монархії поділяються на дві групи: необмежені та обмежені.

Необмежені монархії — це монархії, за яких влада монарха ніким і нічим не обмежена. Інакше кажучи, в країні не існує ні державних органів або інших організацій, ні законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха.

Існують такі різновиди необмеженої монархії:

а) деспотична монархія, за якої влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством.

Цей різновид необмеженої монархії був поширений у державах рабовласницького типу, і насамперед на Древньому Сході (в Єгипті, Вавилоні, Ассирії) та в Давньому Римі часів імперії;

б) абсолютна монархія — характерна для більш пізніх часів і свого розквіту досягла в епоху феодалізму. Тут монарху вже не надаються божественні почесті, але за ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його належністю до правлячої династії, яка, як вважається, вищу владу в державі отримала від божества.

Абсолютна монархія в її "чистому" виді сьогодні збереглася лише в деяких країнах (наприклад, султанат Оман).

Обмежена монархія — це монархія, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується приписами законів і повноваженнями певних державних органів. Різновидами обмеженої монархії є:

а) дуалістична монархія, за якої монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту. Але монарх ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і за своєю волею формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом.

Дуалістична монархія характерна для періоду переходу від феодалізму до капіталізму і є своєрідною спробою примирення інтересів відживаючого класу феодалів (в особі монарха) і нового пануючого класу — буржуазії (в особі парламенту).

б) парламентська (конституційна) монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, а за ним лише формально зберігається статус глави держави, але виключно з представницькими повноваженнями. Законодавчу владу здійснює парламент, що обирається населенням, а виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Така монархія існує у Великій Британії.

Абсолютна більшість сучасних монархій — це монархії парламентські. Їх існування обумовлене національними традиціями, живучістю певних символів (Англія, Швеція, Японія тощо).

Республіка — форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.

Республіка має такі юридичні ознаки:

а) визнання належності вищої влади народу, за дорученням якого владні повноваження здійснюють органи держави та їх посадові особи;

б) обмеженість терміну повноважень усіх органів державної влади;

в) виборність і колегіальність законодавчих органів влади;

г) виборність і юридична відповідальність глави держави;

ґ) право будь-якого суб'єкта виступати від імені держави лише за дорученням виборців чи парламенту.

У сучасному світі розрізняють три види республік:

а) парламентська республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує повністю відповідальні перед ним уряд та інші вищі органи державної влади (Італія, Греція, Індія та ін.).

б) президентська республіка, коли повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президентові, який обирається населенням шляхом прямих чи непрямих виборів і формує уряд, що, як правило, йому підзвітний, і не несе повної відповідальності перед парламентом.

в) змішана (парламентсько-президентська або президентсько-парламентська) республіка, якій притаманні певні ознаки як парламентської, так і президентської республік. За такої форми правління парламент набуває певних повноважень з контролю за діяльністю обраного народом президента; ці повноваження стосуються діяльності президента по формуванню уряду і здійсненню ним виконавчої влади. За певних умов парламент набуває й права усунути президента з посади. Але за президентом зберігаються широкі повноваження по формуванню і керівництву діяльністю уряду.

Слід мати на увазі, що в сучасних умовах президентські республіки в чистому, класичному виді фактично не існують, хоча раніше були дуже поширені. Порівняно рідко зустрічаються і "чисті" парламентські республіки. Поширення дістали змішані форми — президентсько-парламентські та парламентсько-президентські республіки.

Щодо України, то з прийняттям Конституції 28 червня 1996 року вона мала змішану президентсько-парламентську форму правління. Але з набуттям чинності Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року форма її державного правління набула ознак змішаної парламентсько-президентської республіки, в якій Президент має незначну кількість реальних владних повноважень.

8. Форма державного устрою характеризує державу з позиції її територіального поділу, державно-правового статусу територіальних одиниць та відповідної організації і компетенції державних органів. Державний устрій може виявлятись у простій або складній формі. Простою формою державного устрою є унітарна (єдина) держава.

Унітарна держава — це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак державності.

Найважливіші юридичні ознаки унітарної держави:

1) до складу унітарної держави не входять державні утворення, наділені ознаками державності;

2) функціонує єдина система державних органів;

3) діють одна і єдина конституція та одна і єдина система законодавства;

4) існує єдине громадянство;

5) існує єдина податкова система;

6) у міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдине ціле.

До унітарних держав належать країни Балтії, Польща, Білорусь та багато інших. Згідно з ч. 2 ст. 2 Конституції нашої держави, Україна також є унітарною державою.

Складними формами державного устрою є федерація і конфедерація.

Федерація — це складна держава, до якої входить кілька територіальних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суверенітетом або мають певні ознаки державності.

У науковій літературі розглядають два різновиди федерації:

а) союзну федерацію (федерацію, що заснована на договорі), суб’єктами якої є суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу зі складу федерації;

б) федерацію, засновану на автономії; її суб'єктами є державні утворення, що не мають суверенітету, але мають певні ознаки державності у виді повноважень самостійно вирішувати питання місцевого значення.

Юридичні ознаки союзної федерації:

1) утворення на основі договору (союзу) між суверенними державами. У такому союзі суверенні держави, що мають наміри утворити федерацію, визначають повноваження, які вони передають загальнофедеративним органам і які залишають виключно у своїй компетенції, місцезнаходження столиці федерації тощо.

2) територія федерації складається з територій її суб'єктів. Це означає, що будь-яка частина її території одночасно є і частиною території всієї федерації і частиною території якогось із її суб'єктів.

3) наявність конституції федерації в цілому і конституцій у кожного з її суб'єктів та, відповідно, систем законодавства і державних органів як всієї федерації, так і в кожного з її суб'єктів.

4) існування громадянства як усієї федерації, так і громадянства її суб'єктів. Це означає, що кожен громадянин одночасно є громадянином всієї федерації і громадянином одного з її суб'єктів;

5) у міжнародних стосунках може виступати як федерація в цілому, так і кожен з її суб'єктів;

6) збереження за суб'єктами федерації широких повноважень аж до права виходу з її складу.

Юридичні ознаки федерації, заснованої на автономії:

1) утворення автономних одиниць рішенням вищих органів державної влади країни на прохання населення певної частини території держави;

2) суб'єкти федерації одержують право вирішувати питання, що мають виключно місцеве значення;

3) відсутність усіх ознак союзної федерації, тобто суб'єкти федерації, заснованої на автономії, не мають права виходити з її складу та вступати в дипломатичні відносини з іншими державами тощо.

Конфедерація — це союз держав, що створили для досягнення конкретних загальних для них цілей один або кілька спільних органів (наприклад, військовий), але зберігають в інших питаннях цілковиту самостійність. Конфедерації виникають тоді, коли перед певними державами постає одна й та сама проблема (економічного, воєнного або іншого характеру), вирішити яку власними силами кожна з них не в змозі. Саме таким шляхом — об'єднанням воєнних зусиль окремих штатів з метою ліквідації своєї колоніальної залежності — була створена конфедерація штатів Північної Америки, яка потім переросла в державу США.

Ознаки конфедерації:

1) відсутність загальних для всієї конфедерації законодавчих органів.

2) відсутність загальних для всієї конфедерації законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

3) рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є обов'язковими, і їх невиконання не тягне за собою ніяких санкцій;

4) наявність безумовного права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Через етап конфедерації у своєму державному розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія (її офіційна конституційна назва — "Швейцарська Конфедерація", хоча за своїми реальними ознаками вона вже давно переросла федерацію і наблизилась до унітарної держави). У 1981—1989 роках існувала конфедерація Сенегамбія, яка об'єднувала африканські країни Сенегал і Гамбію, але досить швидко вона розпалась.