17. Походження права.

Глибоке розуміння спрямованості і змісту права неможливе без встановлення історичних аспектів виникнення, становлення і розвитку права. Складність права як суспільного явища, особливості його виникнення у різних народів обумовили існування значної кількості теорій походження права.

Теорія примирення виходить з того, що право починало зароджуватися не для врегулювання відносин між окремими людьми усередині роду, а для впорядкування відносин між родами. Усередині роду владні функції виконував вождь, як найавторитетніший представник роду. Рід, як єдине ціле, забезпечував безпеку й захист кожному зі своїх членів і тому не в інтересах будь-якого індивіда було протиставляти себе роду. Рішення вождя розглядалось як рішення усього роду. Тому волевиявлення вождя вистачало для забезпеченості впорядкованості відносин у межах роду.

Декілька родів утворювали плем'я. Між родами в межах племені виникали постійні конфлікти, обумовлені особливими родовими інтересами (зайняти краще місце на стоянці, використати кращі позиції для полювання тощо). Вони врегульовувались на основі договорів про примирення.

Саме з договорів про примирення, які укладались спочатку загальними зборами, а потім — радами старійшин племен, виникло, як вважають прихильники цієї теорії, примирливе право.

Регулятивна теорія при вирішенні питання про походження права виходить в основному з умов Азіатського континенту, де складні кліматичні й географічні умови спричинили особливу роль держави. З самого початку виникнення держави її роль була досить помітною і полягала в забезпеченні порядку, який був украй нестабільним в таких важких умовах.

Отже, з позицій регулятивної теорії, право виникає для впорядкування (врегулювання) суспільних відносин шляхом встановлення і підтримки єдиного порядку для всієї країни. Таким чином, з позицій цієї теорії, причини виникнення права полягають в необхідності врегулювання відносини між людьми в економічній, політичній, соціально-побутовій та інших сферах з метою забезпечення стабільності і порядку в країні.

Центральною ідеєю теологічної (божественної) теорії є ідея про те, що право створене Богом для регулювання життя людей і що воно дарується людині через пророка або правителя. У XIII ст. Ф. Аквінський розвив цю ідею у вчення, відповідно до якого світ засновано на ієрархії форм (божественної форми, духовної й матеріальної). На чолі ієрархії знаходиться Бог. Духовний світ очолює римський Папа як намісник Бога на землі. На тому ж ієрархічному принципі будується суспільство: піддані підкоряються царям і світській владі, раби повинні підкорятися панам.

Теорія природного права виходить з того, що люди спочатку знаходилися в природному стані, де всі були рівні й вільні, мали власність і перебували в стані миру й безпеки. Тоді право ґрунтувалося на законі честі, на справедливості за природою, було правом справедливого розуму. Таким чином, і тепер природне право притаманне людині від народження, а Закон природи програмує мир і безпеку. Однак будь-який закон має потребу в гарантіях. Люди відмовилися від можливості самостійно забезпечувати свої природні права. Вони домовилися створити державу, що має право видавати закони, підкріплені санкціями. Природні права формулюються в законах і забезпечуються покаранням їх порушників у тій мірі, в якій це може перешкодити порушенню природних прав.

Марксистська (класова) теорія виходить з того, що історія суспільства — це історія боротьби між класами. Пануючий клас змінював звичаї на свою користь або створював закони, необхідні для досягнення певної мети. Право виникає як засіб формулювання і фіксування волі пануючого в суспільстві класу. Таким чином, право розглядається як зведена в закон воля пануючого класу, як його знаряддя, яке застосовується для забезпечення панування над пригнобленими класами.

Однак при цьому право та інші форми суспільної свідомості (мораль, звичаї тощо) повністю обумовлені економічними умовами життя суспільства. Спосіб виробництва матеріальних благ визначають спрямованість і зміст права, а також соціальних та інших суспільних процесів.

Таким чином, право є результатом спеціалізації соціальних норм, їх пристосування до врегулювання стосунків між людьми в умовах складних суспільних відносин. Метою спеціалізації права є забезпечення в суспільстві впорядкованості і стабільності, а також створення сприятливих умов для співробітництва між людьми.

Найбільшу підтримку одержують погляди, зміст яких полягає в тому, що процес виникнення права тісно пов'язаний з процесом виникнення держави і був обумовлений такими основними причинами:

1) ускладненням виробництва, політичного й духовного життя суспільства;

2) відокремленням від роду (племені) особи як самостійного учасника суспільних відносин зі своїми домаганнями соціальної свободи;

3) виникненням держави, якій був потрібен новий нормативний соціальний регулятор, здатний:

а) забезпечувати функціонування суспільства як цілісного організму, складнішого за первісне суспільство, підтримувати в ньому порядок і стабільність;

б) закріплювати і забезпечувати індивідуальну свободу особи.

Виконати такі завдання було не під силу нормативним регуляторам первіснообщинного ладу — звичаям, релігії. Цю роль стало відігравати право, яке формується і забезпечується державою.