24. Поняття і основні ознаки права.

Багатозначність терміна "право" зумовлена тим, що його корінь "прав" є основою багатьох слів: "правда", "правий", "справедливий", "правило", "правдивий", "правильний", "правити" та ін.

Залежно від сфери знань, де використовується цей термін, розрізняють його філософське, соціологічне, психологічне та інші тлумачення; зміст кожного терміна відображає ті його сторони, аспекти, що входять до предмета відповідної науки. Серед усіх тлумачень терміна "право" як такі, що мають значення для загальної теорії держави та права, доцільно виділити наступні:

а) можливість певної поведінки суб'єкта суспільних відносин (суб'єктивне право);

б) система правових норм, що регулюють суспільні відносини (об'єктивне право).

Саме об'єктивне право мається на увазі, коли йдеться про місце права в системі регуляторів відносин між людьми в суспільстві.

Складність права як соціального явища, його пов'язаність з іншими соціальними явищами — державою, економікою, релігією, культурою суспільства, особливостями його історичного розвитку обумовлюють існування значної кількості підходів до визначення його поняття, сутності, змісту, форм існування тощо.

У межах нормативного праворозуміння право — це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки загального характеру (норм права), які у встановленому порядку санкціонуються або формулюються державою та забезпечуються можливістю застосування державного примусу.

Праву притаманні певні ознаки (особливості), за якими воно відрізняється від інших соціальних норм, а саме:

• право виникає разом із державою, формулюється або санкціонується нею, тоді як інші соціальні норми (звичаї, моральні та релігійні норми) існували ще в первісному (додержавному) суспільстві або формувались без участі держави;

• право виражає волю не всього суспільства, не всього населення держави, а лише тієї його частини (панівного класу чи соціальної групи тощо), яка знаходиться при владі, тобто вирішальним чином впливає на діяльність державного апарату;

• норми права мають формально визначений характер, тобто однозначно фіксуються в офіційному письмовому документі, який видається компетентним, тобто уповноваженим на це, державним органом;

• норми видаються або санкціонуються уповноваженими на те суб'єктами в суворо визначеному процесуальному порядку;

• норми права мають загальний характер. Це означає, що вони не мають конкретно визначеного адресата, а розраховані на врегулювання поведінки будь-яких суб'єктів, які попадають в ситуацію, що врегульовується нормою права;

• норми права мають загальнообов'язковий характер. Вони обов'язкові для виконання всіма суб'єктами, які перебувають на території держави, незалежно від їхнього бажання, тоді як, наприклад, корпоративні норми обов'язкові лише для членів відповідних об'єднань, а моральні норми виконуються не з обов'язку, а за переконанням людини в їхній користі для себе та оточуючих тощо;

• право має системний характер, який виявляється у взаємопов'язаності та взаємообумовленості правових норм;

• право регулює суспільні відносини шляхом установлення конкретних прав і обов'язків їх конкретних учасників. Інші соціальні норми можуть містити неконкретизовані положення загального характеру. Наприклад, одна з моральних норм закликає поважати старших, але за яких умов і яких форм має набирати ця повага, не деталізується;

• межі дії норм права завжди точно визначені в просторі (вони діють на території всієї держави чи окремих її частин), у часі (визначаються дати набуття і втрати чинності правових норм) та за колом осіб (установлюється їх обов'язковість для всього населення країни чи лише для окремих категорій — військовослужбовців, пенсіонерів та ін.);

• виконання приписів права забезпечується державою, яка створює реальні умови й засоби, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню сформульованих у правових нормах зразків поведінки, та передбачає засоби заохочення, переконання до здійснення встановленої нормою права поведінки. До суб'єктів, які не дотримуються встановленої нормою права поведінки, передбачається можливість застосування заходів державного примусу аж до позбавлення волі.