11. Бароко як літературний напрям хvіі століття. Творчість п.Кальдерона, г.Ґріммельсгаузена, Джона Донна. Організація самостійної роботи учнів на уроках світової літератури.

Бароко — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Художня система бароко надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література бароко характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних контрастів, складної метафоричності, алегоризму і емблематичності, прагненням вразити читача пишним, барвистим, риторичним оздобленням твору.

ҐРІММЕЛЬСГАУЗЕН, Ганс Якоб Крістоффель фон – найвидатніший представник німецької прози XVII ст. Основний твір Ґріммельсгаузена — «Вигадливий Сімпліціссімус...» («Der Abenteuerliche Simplicissimus...») вийшов друком у 1668 р.

Джон Донн— англійський поет, найбільший представник метафізичного напряму. Автор низки любовних віршів, елегій, сонетів, епіграм, а також релігійних проповідей.

Педро Кальдерон де ла Барка - іспанський драматург та поет. Кальдерон, щойно з'явившись на мистецькій арені, відразу почав оспівувати філософію песимізму. Немає нічого вічного на землі. Життя — миттєве, роки — всього лише мить, від колиски до могили — тільки один крок. Що ж залишається людині? Страждати і коритися.

Драматургічний спадок драматурга значний за обсягом і нараховує близько 120 світських п'єс.

П'єса "Життя — це сон" у багатьох відношеннях, що торкаються як проблематики, так і поетики твору, — є взірцевою драмою барокового мистецтва. Сам мотив життя як сну — один з вузлових мотивів барочної естетики.

Події п'єси розвиваються доволі швидко і напружено, в атмосфері певної загадковості; політичні, державницькі конфлікти поєднуються з колізіями, що виникають на ґрунті любовних стосунків та родинних непорозумінь. П'єса ділиться на три частини — дії, або, як називали їх у тодішньому іспанському театрі, хорнади, що буквально означає «денний етап» (цикл).

Увага, спойлер!: далі розкриваються подробиці сюжету або закінчення.

Хорнада 1

Зав'язка дії. В гірській місцевості, неподалік від палацу короля Басиліо, переодягнута в чоловіче вбрання знатна дама Росаура та її слуга Кларін випадково натрапляють на вежу, що є в'язницею для закутого в ланцюги Сехисмундо. Охорона в'язня, яку очолює старий дворянин Клотальдо, бере під варту незваних гостей і відводить їх до короля. Водночас до двору Басиліо прибувають його племінники — інфанта Естрелья і принц Московії Астольфо, які мають намір одружитися і разом успадкувати корону Басиліо, нібито бездітного. Король розкриває їм свою таємницю. У нього є син Сехисмундо, який, згідно з пророцтвом, має стати страшним тираном, згубити власну державу і свого батька короля. Тому відразу після його народження (мати померла під час пологів) король наказав збудувати у віддаленій від людей місцевості вежу і тримати там сина. Тепер Басиліо хоче ще раз переконатись у справедливості пророцтва; якщо воно підтвердиться, то корону успадкують Естрелья й Астольфо.

Хорнада 2

Подальше розгортання дії. За наказом короля його синові дають снодійного, після чого перевдягають у вбрання принца і переносять у королівський палац. Сехисмундо після пробудження — вже в ролі принца спадкоємця — поводиться жахливо: в грубій формі висловлює зневагу до короля та його оточення, скидає з балкона в море слугу, який насмілився зробити йому зауваження, намагається вбити Клотальдо. Переконавшись таким чином у справедливості пророцтва, король наказує знову приспати Сехисмундо і повернути до в'язниці, а після того, як він знову прокинеться, запевнити його, що все пережите ним відбувалося не насправді, а уві сні. Тим часом Клотальдо дізнається, що Росаура — його донька, яка прибула до Полонії з тим, аби помститись за зраджене кохання принцу Московії Астольфо.

Хорнада 3

Розв'язка сюжету. Усе подальше своє життя Сехисмундо приречений конати у в'язниці. Проте, дізнавшись, що в короля Басиліо є законний син, але королівську корону має успадкувати принц чужоземної Московії, народ повстає. Це повстання очолює Сехисмундо. У боротьбі проти свого батька Сехисмундо перемагає і прощає не тільки батька, а й своїх безпосередніх тюремників і московського принца. Сехисмундо підпорядковує свої розбурхані пристрасті вимогам розуму та державної необхідності і з тирана перетворюється на мудрого правителя. Закоханий у Росауру, Сехиcмундо відмовляється від свого щастя, щоб захистити її честь. Астольфо, дізнавшись нарешті про шляхетне походження Росаури, одружується з нею. Пов'язують свої долі Сехисмундо й Естрелья.

Методика

Б. Степанишин зауважував, що одним із найрадикальніших засобів свідомого й глибокого засвоєння наук є проведення різноманітних самостійних робіт, бо саме «самостійна робота прищеплює учням необхідні практичні вміння й навики розумової праці в галузі гуманітарних наук і мистецтва слова.., сприяє формуванню творчої активності, бо при її застосуванні учень стає не лише об'єктом, а й суб'єктом, співтворцем навчання й виховання». У посібнику «Викладання української літератури в школі» вчений визначає три ступені розвитку самостійності школярів: самостійно-репродуктивний, репродуктивно-критичний, критично-творчий. На першій стадії головне завдання учнів — активно пізнавати і пізнане по-своєму відтворювати, на другій стадії — уміти повністю самостійно виконати завдання й оцінити сам об'єкт опрацювання, визначити своє ставлення до нього. На третьому, найвищому ступені самостійності, школярі мають творчо застосувати здобуті знання, уміння й навички і створювати щось своє, нове.

Є. Пасічник ефективними формами самостійної роботи вважає семінарські заняття з літератури, які спрямовані на глибоке осмислення учнями літературних явищ, розвиток творчих здібностей, відтворюючої уяви, пам'яті. Для самостійної роботи широко практикуються різноманітні завдання, виконання яких потребує виявлення активності у пошуку, озброєння узагальненими способами аналізу художнього твору, доступними для певного віку. Самостійна робота в процесі вивчення літератури є, по-перше, джерелом знань, що забезпечує первинне ознайомлення з художнім твором. Так, наприклад, вивчення творів історичної тематики виходить за межі літературознавства у сферу наук, які з ним межують, зокрема історії. Готуючись до уроку, учитель літератури дає самостійну роботу на знаходження необхідної інформації з фактів минулого за історичною та довідниковою літературою, осмислення її та пов'язування з конкретним художнім текстом. Учні характеризують історичну епоху, що породила художній твір, дають історичний коментар, складений на основі вивчення особливостей соціального чи культурного життя народу, фактів, документів, свідчень із праць історичного характеру.

По-друге, самостійна робота пропонується як засіб поглибленої роботи з твором, а саме: виконання пізнавальних завдань після його прочитання, знаходження цитат на підтвердження думок, підготовку рефератів, повідомлень тощо. Так, словесники пропонують провести паралель між художньо-історичним текстом і твором мистецтва однакової тематики.

По-третє, самостійна робота виконується учнями із метою закріплення, перевірки одержаних знань. Зокрема, школярі виконують такі завдання: складають план, тези, конспект, відповідають на запитання вікторини, тестів, пишуть письмові творчі роботи. Так, вивчаючи художній твір, школярі з допомогою прийомів спостереження, порівняння, оцінювання, узагальнення осягають процеси створення образу-персонажа й поступово оволодівають уміннями самостійно його аналізувати. Під час аналізу образу персонажа учитель формує вміння в учнів поєднувати моральну оцінку героя з оцінкою естетичною, навчає складати характеристику-план як результат вдумливої самостійної роботи з художнім текстом. Самостійні роботи за спрямуванням можуть бути біографічного, літературознавчого, історико-культурного, історично-краєзнавчого характеру тощо. Отже, уміло організована самостійна робота учнів відіграє важливу роль у поліпшенні ефективності викладання літератури.