Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ShPOR_PO_IZL.docx
Скачиваний:
48
Добавлен:
30.08.2019
Размер:
275 Кб
Скачать
☆

16. Особливості німецького романтизму (е.Т.А.Гофман, г.Гейне та ін.). Роль наочності у викладанні літератури.

Романтизм - один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини.

Німецький романтизм можна умовно поділити на 4 періоди:

Перший період (1795-1806) пов’язаний з діяльністю Ієнського гуртка та носить назву «універсального романтизму». Література цього періоду позначена тісним звязком з філософією ( Фіхте, Шелін ).

Другий період ( 1806-1815 ). В основі другого періоду лежить діяльність Гейдельбергського гуртка ( 1805-1806 рр.). Він складає якісно новий етап розвитку німецького романтизму. Повертається щирий інтерес до народної творчості, тому провідною в цей період стає народно-фольклорна течія.

Третій період (1815-1830). Цей період також називають періодом реставрації. Осередком літературної діяльності стає Берлін. В цей час на пердній план виходить гротескно – фантастичний романтизм і найвидатніший його представник Эрнст Теодор Амадей Гофман (1776—1822). Також до третього періоду можна віднести ранню творчість Генріха Гейне.

Четвертий період (1830 – 1848). Четвертий або пізній період німецького романтизму характеризується величезним розмаїттям літературних груп, тенденцій та течій. Найпомітнішою рисою є звернення до сучасних громадсько-політичних проблем і повний відхід від захоплення минулим нації. На цей період припадає творчість Генріха Гейне.

Генріх Гейне – один із найвідоміших німецьких поетів-романтиків19 століття.

«Книга пісень» (1827)

Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу збірку — «Книгу пісень» (1827). Ця поетична збірка принесла йому визнання у Німеччині, а згодом і в усьому світі. Зміст перших циклів «Книги пісень» не вичерпується нещасною любов'ю поета до багатої гамбурзької родички. Тема нерозділеної любові у «Книзі пісень» слугує лише поетичним вираженням трагічної самотності героя у світі.

Великий німецький романтик Е. Гофман розкриває у своїх творах ілюзорність і примарність світу, в якому можна знайти порятунок від бездуховності, сірості та порожнечі лише за допомогою сили мистецтва, романтичних уявлень і створення великих і світлих ілюзій.

У казці-новелі «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» зображена брехлива велич правлячої верхівки. Це лялькова держава, де все схоже на безглуздий маскарад і де успіх часто приходить не до того, хто на нього заслуговує, а зовсім навпаки. Так, народившись жалюгідним і нещасним, завдяки чарівним чарам феї Розабельверде, Цахес отримує три чарівні волосинки — вміння не бути, а здаватися — що робить його в очах оточуючих мудрим і прекрасним. Привласнивши собі чужі перемоги, славу, любов, він стає першою людиною в механічній державі.

Цьому бездуховному і механічному світу протистоїть романтичний мрійник Бальтазар, який шукає порятунку від порожнечі і недосконалості світу в поезії та природі — ідеальному світі, де існує гармонія і свобода.

У оповіданні Гофман показує життя невеликого містечка, в якому з'являється лукавий карлик Цахес. Колись жалюгідний і нещасний Цахес викликав жалість феї Розабельверде і вона наділила його здатністю «здаватися», приховуючи свою дійсну сутність. Цей магічний дар чарівниці допомагає Цахесу в житті і робить його всесильним. Лукавий Цахес отримує винагороду за заслуги інших. Всі гарні вчинки і таланти інших гідних людей приписуються йому. Три чарівні золотисті волосинки, які отримав Цахес у нагороду від феї, притягають до потворного Цахеса успіх інших, надаючи йому брехливого блиску. Тоді як студент Бальтазар, закоханий у доньку професора Моша Терпіна Кандиду, декламує вірші, успіх приходить до Цахеса. Навіть кохання Каядиди, яку викликав Бальтазар, переноситься на Цахеса. Так жалюгідний і посередній Цахес, що не має жодного таланту, стає наближеним чиновником у державі Пафнутія.

Держава, в якій Цахес стає міністром і першою людиною, схожа на королівство кривих дзеркал, де все навпаки.

На цьому дволикому світі, де все таке примарне і брехливе, можна отримати перемогу лише за допомогою сильнішого чаклунства. Романтик і мрійник Бальтазар за допомогою сильнішого чаклуна Проспера Альпануса, руйнує чари феї Розабельверде, і перемагає Цахеса, розкриваючи його дійсну сутність. Втративши чарівні волосинки, які надавали Цахесу фальшивого блиску, карлик постає у своєму справжньому, непривабливому вигляді, жалюгідному і нещасному. Проте торжество Бальтазара Гофман показує не як природний плин подій і торжество справедливості, а як прояв іншої сили — чарівного невгасаючого вогню. Щастя на недосконалому і примарному світі можливе лише за допомогою дії чарівних сил — ось суть повісті-казки Гофмана.

Бальтазар — творець, а не споживач, тому саме йому і відкриває велику таємницю маг Проспер Альпанус. Тільки Бальтазар може звільнити світ від духовної порожнечі, оскільки він наділений внутрішньою гармонією. Саме він розповідає світові про любов солов’я і троянди, бо здатен бачити красу. А порятунок саме в ній.

Крихітка Цахес гине, опинившись у срібному горщику, адже зовнішній блиск і благополуччя не врятує, якщо немає внутрішньої наповненості. І лише творчий дух здатний боротися з недосконалістю примарного світу. Саме ця думка і є дороговказною ниткою людства в його духовних шуканнях.

Методика

Художня література відтворює дійсність в живих картинах, і, по суті, сама є наочним відтворенням дійсності. Разом з тим, часто буває так, що засвоєнню літературного тексту допомагають музика, кіно, телебачення, образотворче мистецтво. Ці види мистецтва стають на уроці новим джерелом інформації, допомагають формуванню естетичних смаків, почуттів, можуть допомогти більш повному і чіткому оформленню в свідомості школярів тих образів, які зобразив письменник.

Суміжні види мистецтва на уроці літератури, а також різноманітні графічні матеріали (таблиці, схеми, плакати, буклети і т.п.) називаються наочністю.У вік бурхливого розвитку технічних засобів, коли магнітофони, відеомагнітофони є у багатьох сім'ях, ( а треба, що були і в школах), значно розширюються і можливості навчання літератури за допомогою наочності.

На уроці ж наочність необхідна в тій мірі, настільки, настільки вона допомагає навчити літераторів поглибити сприйняття учнями літературного твору. Функції наочності: Головна – допомогти учневі осягнути твір чи творчість письменника в цілому, в оволодінні теоретико-літературними знаннями, в розвитку мови – в вирішенні всіх завдань, які стояли перед вчителем літератури.

Однак ця основна функція наочності в кожному конкретному випадку може носити достатньо різноманітний характер. Можна говорити про пасивну і діяльно-активну роль учня на уроках де використовується наочність. В методиці літературі перевагу віддають, як правило, діяльно-активній.

Таку ж роль для створення емоційної атмосфери виконує така „образна" наочність, як оформлення класу. Якась невелика деталь, штрих в оформленні дає учням багато в розумінні, сприйнятті матеріалу. Крім цього вчитель створює і такі ситуації у використанні наочності, коли учень залучається в бесіду, виконує самостійну роботу. Тоді ми говоримо про активно-дієву позицію учня. Він відкриває якісь нові грані в літературному творі. Активна позиція необхідна у тих випадках, коли наочність використовується для систематизації знань. Учні або самі складають таблиці, схеми, або коментують готові (наприклад, схеми, подається ритмічна основа вірша: таблиці, які наочно ілюструють поділ літературних творів на роди, види і жанри).

Наведені приклади показують, що функції наочності різноманітні. Вона активізує асоціативні зв'язки, допомагає поповнити знання про культурні норми життя в минулому, поглиблює уявлення про письменника, героїв, допомагає систематизувати історико-літературні та теоретичні знання учнів. Види наочності: Зорова наочність (портрети, картини, фігури героїв), слухова ( різні платівки, записи голосів письменників), синтетичні засоби (кіно і телебачення), різні ТЗН).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]