Методика

До художньо-зображувальної наочності належать порт­рети письменників, ілюстрації до творів, репродукції картин на літературну та історичну тематику. В методичній літера­турі проблема використання творів живопису, художньої ілюстрації, графічної наочності розглянута достатньо ши­роко як у окремих дослідженнях так і у періодиці.

Значення технічних засобів навчання на сучасному етапі вивчення зарубіжної літератури залишається актуальним. Сьогодні використання комп’ютерів дає можливість зробити уроки літератури цікавими, зберегти чимало часу, поєднати усі види мистецтва. Проте, на цьому шляху ще немало проблем.

У кабінеті літератури багатьма вчителями ефективно використовуються діапозитиви, кінофільми, радіо і телепе­редачі, різні види звукозапису та відеозапису, але майже відсутні на уроках презентації, мультимедійні додатки, електронні посібники, хоча це і надзвичайно актуально сьогодні. Специфіка літератури як мистецтва слова обумовила й своєрідні підходи до методики використання ресурсів Інтернету. На широкому і безмежному його просторі користувачі можуть знайти безліч потрібної інформації, яку стосовно професійних завдань вчителів і викладачів-словесників ми умовно поділяємо на такі блоки:

• електронні українські бібліотеки;

• літературні періодичні видання;

• електронні підручники і посібники в Інтернеті;

• педагогічний досвід впровадження новітніх технологій навчання;

• науково-освітні сайти українського Інтернету;

• колекції рефератів для учнів, студентів і викладачів літератури;

• сайти мистецького характеру;

• сайти літературних музеїв;

• сайти про життєвий і творчий шлях письменників;

• літературна освіта і наука в українській діаспорі;

здобутки словесності як шкільної і вузівської науки за кодоном тощо.потім захищають їх перед своїми однокурсниками та викладачем.

Виходячи із зальних вимог до методики використання КТ та спираючись на досягнення методики літератури у галузі моделювання уроків із застосуванням технічних засобів навчання, КТ можуть застосовуватись: а) на вступних заняттях; б) під час вивчення життєвого і творчого шляху письменника; в) у процесі роботи учнів над текстами художніх творів; г) на підсумкових заняттях; д) під час опитування (тестування); е) з метою збагачення мови учнів та ін.

9. Драматургія епохи Відродження (в.Шекспір, Лопе де Вега). Основні етапи вивчення драматичного твору в школі.

Відродження або Ренеса́нс (фр. Renaissance — «Відродження») — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, який заснований на ідеалах гуманізму та античності.

Характерними ознаками культури Ренесансу були такі:

• Світський, нецерковний характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення) суспільного життя загалом.

• Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.

• Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків.

• Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження.

• Широке використання теорії «подвійної істини» для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

Найвищим досягненням англійської ренесансної культури справедливо вважається творчість Вільяма Шекспіра («Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра» та ін.).

Найвищого розквіту іспанська драматургія Відродження досягла в творчості Лопе де Веги - основоположника іспанського національного театру. («Фуенте Овехуна», «Собака на сіні»).

Справжня вершина творчості Шекспіра – п’ять трагедій: “Ромео і Джульєтта”, “Гамлет”, “Отелло”, “Король Лір”, “Макбет”. Першою була створена трагедія “Ромео і Джульєтта” (1596). Вона співзвучна всьому першому періоду творчості драматурга своїм оптимізмом і антифеодальним спрямуванням. Головна перешкода для вірного кохання Ромео і Джульєтти – родова ворожнеча їх

“Гамлет” (1601).

Сам Гамлет – передова людина свого часу. Він – студент Віттенберзького університету, який в епоху Шекспіра був визначним вогнищем культури. Зовсім зненацька на долю цього юнака, сентиментального і мрійливого, випадають горе і випробування: смерть батька, негідний і квапливий шлюб матері, переміни у ставленні до нього небайдужих йому людей. За подіями, що відбуваються в датському королівстві, Гамлет починає бачити ознаки загального краху ідеалів, загибелі понять честі, любові, дружби. Загибель Гамлета була неминучою, як історично неминучим було і згасання ренесансного гуманізму наприкінці доби Відродження.

Гамлет — справжній гуманіст, він добре розумів недоліки свого часу і міг би бути мудрим правителем.

Як син свого батька, Гамлет має помститися за честь родини, вбити Клавдія, який не тільки отруїв брата-короля, а й винен у гріху «кровозмішання». Братовбивця плодить навкруги себе саме зло. Біда Гамлета у тому, що він не хоче бути продовжувачем зла — адже, щоб викорінити зло, Гамлетові доведеться застосувати те саме зло. Йому важко ступити на такий шлях. Героя роздирає роздвоєність: дух батька закликає до помсти, внутрішній же голос зупиняє «дію зла». Гамлет намагається вивести зло, як то кажуть, «на чисту воду».

Гамлет бере на себе відповідальність за світове зло, хоче встановити «зв’язок часів», відновити рівновагу добра і зла. Але він безсилий перед світом неправди.

Він — людина своєї епохи, яка несе в собі її роздвоєність. З одного боку, Гамлет розуміє, що людина — вінець усього живого, окраса природи; з іншого — переконується, що людина недалеко пішла від тварини, вона звичайний «прах», «глина». Гамлет переконаний, що потойбічного світу не існує і в той же час пересвідчується у протилежному: слова Привида є правдою. Гамлет може діяти і діє, але його роздирають сумління і сумніви, він готовий до помсти і бездіє; він не може зважитися на одне вбивство, а його поведінка спричиняє загибель тих людей, які не мали б бути покарані.

Такі герої гинуть… Гинуть фізично. Але духовно живуть вічно. Тривожать думки людей, спонукають їх до пошуків сенсу життя. Завдяки таким, як Гамлет, людина залишається людиною, істотою досконалою — «homo sapiens» перебуває у постійному пошукові істини, вирішуючи питання з питань: «Бути чи не бути?».

9. Методика опрацювання драматичного твору на уроці літератури.

При роботі із драматичним твором поширеними є такі форми роботи:

а)     самостійне читання учнями твору;

б)    коментар учителя перед вивченням п’єси про сценічне втілення її;

в)     коментоване читання;

г)     читання в ролях;

д)    створення мізансцен;

е)     виразне читання;

ж)   історичний коментар;

з)     зачитування й аналіз діалогів і монологів, вагомих для ідейно-художнього аналізу.

Рекомендують проводити роботу із зоровою наочністю, організовувати перегляд телеспектаклів, прослуховування інсценізацій, написання рецензії на переглянуті вистави.

Готуючись до уроку, на якому вивчатиметься драматичний твір, учителю слід пам’ятати, що його зміст сприймається на основі монологів і діалогів дійових осіб, адже саме з монологів-роздумів, розмов двох, трьох, кількох героїв п’єси складається зміст драматичного твору.

         Виділимо фактори, від яких залежить успішність сприйняття й аналізу драматичного твору в школі:

а)     уміння учнів під керівництвом  учителя визначити особливість, характер конфлікту, визначити основну дію, основні етапи її розвитку, розташування персонажів твору;

б)    організувати належне прочитання тексту драматичного твору, навіть тоді, коли твір вивчався не текстуально, а в системі певної теми.

в)     організувати роботу з учнями з метою розвитку відтворюючої уяви.

Як свідчать психологи, у процесі читання драматичного твору в учнів гірше працює відтворююча уява в порівнянні з процесом роботи з епічним чи ліричним твором. Цей факт пояснюється відсутністю авторських відступів, авторських характеристик, описів та ін. З метою розвитку відтворюючої уваги варто запропонувати учням таку форму роботи над драматичним твором: скласти коментар режисера до окремих картин, дій твору. Спираючись на монологи, діалоги, учні прагнутимуть уявити поведінку  героїв, пояснити вчинки героїв, прокоментувати динаміку змін, що стались протягом тієї чи іншої дії.

До етапів вивчення драматичного твору належать:

– вступний (Подаються відомості про драматичний рід з ТЛ, розглядається епоха та життєпис письменника);

– читання твору, знайомство із дійовими особами, авторськими ремарками (сюди можуть включатися читання за ролями);

– робота над тематично-сюжетними особливостями, з’ясування конфлікту(може бути інсценізація);

– визначення ідейного спрямування, аналіз твору;

­– завершальний етап може включати перегляд театральної вистави, написання рецензії