21. Методика

ЕВРИСТИЧНА БЕСIДА - дiалогiчний метод творчої взаємодiї викладача та учнiв, що базується на розв'язаннi проблемної задачi за допомогою основних i навiдних запитань пошукового характеру для активiзацiї учнiв самостiйного пошуку iстини.

ЕВРИСТИЧНА БЕСIДА - метод навчання, який передбачає, що вчитель умiло поставленими запитаннями скеровує учнiв на формування нових питань, висновкiв, правил, використовуючи явнi знання, спостереження.

В евристичнiй бесiдi роль керівника пізнавального процесу вiдводиться викладачу: вiн ставить систему запитань пошукового характеру, організовує спільну працю з уточнення i доповнення вiдповiдей, їх узагальнення за допомогою навідних запитань, активiзує самостiйний пошук істини тими, хто навчається. Система запитань для евристичної бесiди планується так, щоб кожне наступне запитання випливало з попереднього, а всi запитання й вiдповiдi у сукупностi розв'язували б проблемну задачу.

Евристична бесіда — це спосіб організації творчої діяльності школярів через розв’язання проблеми у співпраці з вчителем. Тому „функція вчителя в цій бесіді полягає не тільки у постановці системи запитань, керуванні пошуком нових знань і способів діяльності, але і в показі способу отримання відповідей на ті запитання-підпроблеми, на які учні не можуть відшукати відповідь самостійності.

Результатом евристичної бесіди є нові знання та уміння. Тому вона здебільшого використовується у процесі формування понять, встановлення різноманітних зв’язків у природі, тобто на етапі засвоєння нових знань, умінь і навичок. Не менш важливе значення має ця бесіда на етапі застосування засвоєного змісту як одного із способів організації виконання школярами творчих завдань.

Однак учителеві слід добре пам’ятати, що „вибір евристичної бесіди здійснюється за визначеними критеріями: відповідністю змісту та загальної і локальної готовності учнів”

22. Російський реалістичний роман хіх ст. (ф.Достоєвський, л.Толстой). Форми проведення уроку літератури в школі.

Реалізм – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах.

Роман — великий за обсягом епічний твір, у якому життя звичайних людей розкрито на тлі історичних, соціальних подій чи обставин.

Росіяни Ф. Достоєвський і Л. Толстой впевнено прийняли естафету французів Стендаля, Бальзака, Флобера, англійця Діккенса і пішли далі своїх попередників. Досить згадати твори тієї доби, які увійшли до скарбниці всесвітньої літератури: "Принижені й зневажені"; "Гравець", "Злочин і кара"; "Ідіот"; "Біси"; "Брати Карамазови" Ф. Достоєвського; "Війна і мир"; "Анна Кареніна", «Воскресіння» Л. Толстого.

Федір Миколайович Достоєвський увійшов в історію російської та світової літератури як геніальний гуманіст та дослідник людської душі. У духовному житті людини своєї епохи Достоєвський побачив відображення глибинних процесів історичного розвитку суспільства.

Роман "Злочин і кара" Достоєвський писав з метою з'ясування такого питання: чи може гуманна людина, яка переймається пригнобленням людства, дозволити собі вбити нікчемну істоту заради позбавлення від страждань та злиднів багатьох благородних та чесних людей? Головний герой твору - Родіон Раскольников намагається з'ясувати це питання самотужки. Погляди та думки Раскольникова письменник розглядає у зв'язку з ідеями інших персонажів.

У подіях роману беруть участь 90 персонажів, з яких тільки 10 першорядні, які мають чітко вималювані характери, погляди та грають важливу роль у розвитку сюжету. Це - Мармеладов, Катерина Іванівна, Соня, Разуміхін, Порфірій Петрович, Дуня, Лужин, Свидригайлов, Лебезятников. Десятки епізодичних персонажів грають також неабияку роль, адже разом вони складають необхідний петербурзький фон.

Шістнадцятирічна Соня, не витримавши страждань голодних малят, стає повією. Нове "ремесло" було огидне Соні, вона виходила на вулицю з вимученою посмішкою, зарахувавши себе до грішниць. Увесь цей бруд не торкнувся її душі та серця. То була просто необхідність заробляти гроші.

Раскольников був першою людиною, яка поставилася до Соні зі справжнім співчуттям. Він прийняв її як "порядну пані", посадив поруч зі своїми рідними. Тому не дивна та пристрасна вірність, якою відповіла йому Соня. Вона не розуміє, чим вона може бути цікавою для такої розумної та загадкової людини, як Раскольников. їй не спадає на думку, що він бачить у ній такого ж злодія, як він сам. Раскольников вбив нікчемну стару жінку, а Соня вбила себе, і тим прирекла себе до самотнього існування серед людей. Обидва злочинці, на думку Раскольникова, мають бути разом. І в той-же час він сумнівається, з'ясовує, чи вважає Соня себе злочинницею.

Раскольников страждає, але він сам був причиною своїх мук, а Соня страждає безвинно, бо платить моральними тортурами не за свої гріхи. Отже, вона значно вища за нього морально. І від того його особливо сильно тягне до Соні - він потребує їїіпідтримки. Після зізнання Раскольникова у вбивстві Соня і сама починає вважати, що вони люди одного кола, люди, якихізрікся світ.

З іншого боку Раскольникову протистояти люди, які були найдорожчими для нього до того, як він дозволив сфбі це вбивство. Це його мати, Пульхерія Олександрівна, сестра Дуня, товариш по університету Разуміхін. Вони уособлюють собою зневажене ним сумління: вони нічим себе не заплямували, мешкаючи у злочинному світі, і тому спілкування з ними неможливе для Раскольникова.

"Злочин і кара" - один з найскладніших романів у світовій літературі. Суперечки з приводу образу Раскольникова тривають і досі. Сам автор ставився до свого героя неоднозначно - він надав йому таких рис, як справедливість, сумління, глибокий розум та широкий світогляд. І водночас письменник розвінчує його теорію "права на вбивство". Своїм романом Достоєвський переконливо доводить нам, ідо не може бути виправдання теорії насильства та вбивства, якими би шляхетними не були мотиви.

Вбивство старої потрiбно Раскольникову для перевiрки своєї здатностi на злочин, а не для перевiрки iдеї, яка як вiн мiркував, незаперечна.

Визнання своєї провини - це для Раскольникова визнання власної неспроможностi та мiзерностi. Але iдея непорушна. Проте Достоєвський вважає, що перемагає людяний Раскольников, а iдея жорстокостi терпить поразку.