25. Символізм як творчий напрямок. Творчість п.Верлена, а.Рембо, о. Блока. Виявлення національної специфіки художнього твору на уроках світової літератури.

Символізм — одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо.

Поль Верлен - французький письменник, поет, символіст, який з непересічною майстерністю розкриває у своїх творах найінтимніші переживання людини. Його поезії властива сповідальність і свіжість почуттів, гра напівтонів, відтінків барв і почуттів, нюансів вражень та емоцій (зб. «Сатурнічні поеми», «Вишукані свята», «Романси без слів»).

Артюр Рембо – французький поет-символіст.   Рембо створював вірші лише протягом трьох років. Доробок поета зовсім невеликий: кілька десятків поезій і дві збірки віршів у прозі – «Осяяння» і «Сезон у пеклі». Алі ті, що було їм зроблено, без перебільшення можна вважати революцією в поезії. Рембо був послідовним бунтівником і рішуче відмовлявся від усіх форм цивілізації, яку він оголошував утіленням буржуазності.

Творчість О.Блока - вершина російського символізму.

Своєрідним прологом до його власного шляху був перший юнацький цикл поезій "Ante lucem". Сама назва циклу (у перекладі з латини - "До світла") вказувала на стан поета "напередодні" важливої епохи його внутрішнього життя.

Настання доби "світла" засвідчив цикл "Вірші про Прекрасну Даму. Тема кохання тут входила у контекст величних символістських узагальнень, які переводили її із земної реальності до нетутешнього, незбагненного й таємничого світу вічності, надавали любовному почуттю ліричного героя характеру містичного одкровення. Художній світ цього циклу нагадує поетичну Церкву Кохання, в якій панує атмосфера молитов і благоговійного поклоніння Прекрасній Дамі.

Героїня "Віршів про Прекрасну Даму" постає втіленням небесного світла й гармонії. Вона наділена божественними рисами - безсмертям, космічною безмежністю, надлюдською мудрістю, всемогутністю, їй підвладні сніги, струмки, сонце, пісні, зорі; у своїй "нерухомо-тонкій" руці вона тримає усі таємниці буття. З'єднатися з нею - означає досягти жаданої гармонії. Однак ліричний герой - у дусі лицарського культу служіння Прекрасній Дамі - відчуває величезну відстань між собою та своїм ідеалом.

Знаком того, що поет почав сходити з небесних висот на землю, були цикли "Розпуття" (1902-1904) і "Бульбашки землі" (1904). Зоряний світ Прекрасної Дами поступився у них місцем реальному світові з його соціальними контрастами, поневіряннями знедолених ("Із газет", "Повість", "Вулиця, вулиця..."), тягарем щоденної виснажливої праці пролетарів (заборонений цензурою вірш "Фабрика"). Блок звернувся до царини народної культури, до фольклорно-міфологічної стихії. Образ "трясовини", що є наскрізним у другому із згаданих циклів, виступає і уособленням первісних сил земного буття, і символом внутрішнього "розпуття" ліричного героя, його духовної розгубленості на заплутаних шляхах буття.

Різко контрастувала з "Віршами про Прекрасну Даму" збірка "Сніжна маска" (1907), присвячена актрисі Н. Волоховій. Центральна постать збірки - Сніжна Діва - була новим уособленням Вічної Жіночності. Як і Прекрасна Дама, вона мала необмежену владу над ліричним героєм. Однак це була влада "царства пітьми", демонічних руйнівних сил. Парадоксально з'єднані в образі Сніжної Діви всесвітній холод і полум'я багатократно підсилювали небезпеку цієї іпостасі Вічножіночного для ліричного героя.

Поетична майстерність Блока у цій збірці виявилася, зокрема, у роботі з ритмом і звуком. Починаючи з другої половини 1900-х років творчість О. Блока розвивалася за трьома головними тематичними напрямами.

Перший з них формувався на основі теми "страшного світу" (однойменний цикл писався від 1909 до 1916 p., йому передувала співзвучна за тематикою збірка "Засніжена земля", 1908). У річищі цієї теми народжувалися картини зловісного маскараду людських гріхів, вад бездушної цивілізації, обивательської самовдоволеності, животіння людей, що опинилися на соціальному дні, безглуздого колообігу буття, в якому обертається сучасна людина, гротескні образи "одряхлілого суспільства", де мертвий хапається за живого. Апокаліптичні та євангельські мотиви (вершник-сурмач, Богоматір, змій), пафос пророкування близької катастрофи надавали цим замальовкам космічного розмаху.

Однак від кінця 1900-х років у блоківській ліриці дедалі гучніше лунають настрої пристрасної закоханості у життєву стихію - бурхливу, розмаїту, безмежну, прекрасну й трагічну. Ці настрої створювали світоглядне підґрунтя другої тематичної лінії поезії Блока (цикл "Ямби"). Нова позиція ліричного героя щодо життя найточніше описується поняттям "любов-ворожнеча": відчуваючи "безумну жагу життя", він водночас чинить опір руйнівним силам життєвої стихії. Відтак колишній лицар Прекрасної Дами з мечем і щитом виходить на романтичний "двобій" з життям.

Тема історичних потрясінь посіла центральне місце у двох широковідомих творах, написаних О. Блоком в останній період його творчості - поезії "Скіфи" та поемі "Дванадцять".

. У своєму творчому розвитку О. Блок пройшов кілька етапів. У перший період, відзначений захопленням спадщиною В. Соловйова, поет виступив передусім "лицарем Прекрасної Дами", в образі якої оспівував Вічну Жіночність. Ідея Вічножіночного звучала і в подальшій творчості митця: галерея центральних жіночих образів блоківської лірики представляла по суті різні її іпостасі. Разом з тим ранні поетичні цикли відбивали "нічний бік" душі ліричного героя, його трагічне роздвоєння між "світлом" (ідеалом) та "пітьмою" (внутрішнім хаосом, небезпечними пристрастями, потягом до саморуйнації). Другий етап позначився рішучим поворотом поета до реального світу. Створені Блоком картини земної дійсності були забарвлені пафосом заперечення та апокаліптичними передчуттями. У цей період інтенсивно розвивається блоківська урбаністика.

Вихід митця на нові обрії був пов'язаний із віднайденим почуттям єдності з життєвою та народною стихіями, з історією та сучасністю його батьківщини. Пріоритетного значення на цьому етапі набула тема історичних катастроф і, зокрема, тема російської революції.

Методика

Література кожного народу має свої особливості, свою національну специфіку. Своєрідним є і розвиток кожної літератури. Він, зумовлений, насамперед самобутніми шляхами історичного життя народу. Але разом із тим у розвитку різних літератур є чимало спільних рис, одні з яких виникають незалежно від зв’язку з іншими літературами, інші – внаслідок взаємозв’язків і впливу літератур інших народів.

Розуміння учнями змісту та форми того чи іншого художнього твору, який вивчається на уроках зарубіжної літератури, безпосередньо залежить від рівня їхніх знань основ теорії літератури. Щоб рівень цей був достатній, учителі-зарубіжники мають бути забезпечені методикою передачі школярам відповідних знань. Такі методики мають українські та російські словесники і, на жаль, не мають учителі зарубіжної літератури, котрі, на відміну від своїх колег, здебільшого аналізують разом з учнями неоригінали, а переклади художніх текстів, а в цьому випадку поза межами аналізу лишаються стилістичні особливості твору, звукова його організація (якщо йдеться про поезію).

Що ж стосується того, що учителі зарубіжної літератури працюють виключно з перекладами, а не з оригіналами, то і цю обставину не слід абсолютизувати.