5.8. Неокласична модель

В основу неокласичної концепції економічного зрос­тання покладено припущення про те, що кожний фактор виробництва “вносить” свою частку у вироблений національний продукт. Основним інструментом неокла­сичного аналізу економічного зростання є виробнича функція:

де V–обсяг продукту;

х₁ – виробничі фактори (робоча сила, капітал, земля);

– граничний продукт i-го фактору.

Таким чином, відповідно до наведених формул обсяг продукту визначається сумою добутків кожного фактору на його граничний продукт.

Виробнича функція передбачає визначити найбільш доцільні комбінації різних факторів виробництва для до­сягнення максимального обсягу продукції. Тому вироб­нича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні темпів економічного зростан­ня та інших можливих макроекономічних пропозицій.

5.9. Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора

Модель взаємодії акселератора і мультиплікатора мо­же бути представлена формулою Хікса:

де V_n – національний доход в n–му році;

S – частка заощаджень у національному доході;

(1 – S) – частка споживання в національному доході;

b – коефіцієнт акселерації;

V_n-1 – національний доход в (n – 1)-му році;

V_n-2 – національний доход в (n – 2)-му році;

In^a – автономні інвестиції в n-му році.

У даній формулі відображено залежність між національним доходом та інвестиціями.

Згідно з неокейнсіанською макроекономічною модел­лю необхідною умовою економічного зростання є рівність інвестицій заощадженням, тобто повна ре­алізація коштів, що йдуть на накопичення; Нерівність цих величин розглядається як ознака порушення економічної рівноваги. Перевищення інвестицій / над за­ощадженнями S означає нестачу коштів для інвес­тиційного попиту, а перевищення S над I – неповну задіяність ресурсів. Завдання економічного регулювання полягає в досягненні повного використання національ­ного доходу як джерела ефективного попиту за умови, що сума

5.10. Модель економічного зростання р. Солоу

Основні ознаки моделі:

1. За основу зростання в моделі Солоу береться зрос­тання продуктивності праці Y = V/L, а не збільшення продукту V;

2. Модель враховує вплив трьох чинників: капіталоозброєності К = К/L, технологічного прогресу (ТП) та праці.

3. За моделлю Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєності К*, який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капіталоозброєності можна визначити за формулою:

де S – норма заощаджень;

 – норма амортизації;

К* – стійкий рівень капіталоозброєності;

f(К*) – продуктивність праці за стійкого рівня капіта­лоозброєності.

Джерелами економічного зростання за Солоу є:

1. Зростання капіталоозброєності К, яке залежить від підвищення норми заощаджень S.

Проте підвищення норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження S обмежують спожи­вання С.

Р.Солоу сформулював “золоте правило”, яке вико­нується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації) :

МРК = .

“Золоте правило”: при визначені норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту су­спільства, тобто якнайбільше споживання С;

2. Збільшення населення (t_L – темп зростання насе­лення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

де І/L – інвестиції на одного працюючого;

 – норма амортизації;

t_L – темп зростання населення;

К – капіталоозброєність.

3. Технологічний прогрес, який за моделлю на відміну від попередніх чинників є джерелом постійного зростання як продуктивності праці Y, так і загального продукту V.

Якщо ефективність виробництва Е під впливом тех­нологічного прогресу змінюється з темпом ^, то продук­тивність праці змінюється з таким самим темпом, а за­гальний обсяг виробництва зростає з темпом t_L + q:

де Y₀ – базова продуктивність праці.

За розробку цієї моделі Р. Солоу було нагороджено Нобелівською премією у 1987 р.