Тема 10 міжнародні економічні і торгові відносини

10.1. Національне і світове господарство

10.2. Міжнародна торгівля: роль, особливості, обсяг, структура

10.3. Платіжний баланс

10.4. Валютний курс

10.1. Національне і світове господарство

Світове господарство – це система господарських зв'язків і відносин, в якій економічно, технологічно і соціальне взаємодіють країни світу.

Щоб національна економіка стала частиною світового господарства, вона повинна бути відкритою.

Відкрита економіка – це економіка, яка бере участь в економічних відносинах між країнами, тобто, яка має ек­спорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка – це економіка, всі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Зв'язки національної економіки із світовим господар­ством здійснюються через:

– торгівлю – частина національної продукції йде на експорт (продаж за кордон), а частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних товарів);

– ціни на світовому ринку;

– фінанси – великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнародному масштабі;

– обмін науково-технічною інформацією і технологі­чними розробками;

– переміщення робочої сили.

Основними зв'язками національної економіки із світовим господарством є торгівля і фінанси. Тенденції глобалізації економіки:

– зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами;

– формування світового економічного простору в зв'язку з переходом більшості країн до ринкової еко­номіки;

– розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;

– створення інфраструктури світового масштабу (тра­нспортна система, сітка інформаційних комунікацій).

10.2. Міжнародна торгівля: роль, особливості, обсяг, структура

Відкрита національна економіка взаємодіє із світовою економікою через торгові і фінансові відносини.

Міжнародна торгівля – це форма економічних відно­син через експорт та імпорт товарів і послуг, яка ба­зується на міжнародному поділі праці.

Зовнішня торгівля припускає участь усіх господарсь­ких суб'єктів країни в обміні товарами з іншими країна­ми. Обмін здійснюється за допомогою зовнішньоторго­вої інфраструктури, яка обслуговує торгові і фінансові операції між країнами.

Грошові платежі, кредитування і страхування здій­снюються за допомогою банківської системи і страхових організацій.

Зовнішня торгівля припускає наявність світового рин­ку, який забезпечуює взаємодію експортерів та імпор­терів і конкуренцію між експортерами.

Обсяг міжнародної торгівлі характеризується ди­намікою показників експорту, імпорту товарів та послуг і чистого експорту, їхнім відношенням до валового націо­нального продукту.

Міжнародна торгівля:

– дає змогу переборювати обмеженість національної ресурсної бази;

– сприяє розвитку спеціалізації країни, зростанню продуктивності використання ресурсів, збільшенню об­сягів виробництва;

– розширює масштаби виробництва, обмежені кри­вою виробничих можливостей;

– розширює місткість внутрішнього ринку і встанов­лює зв'язки національного ринку із світовим;

– забезпечує одержання додаткового доходу за раху­нок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва;

– сприяє впровадженню у виробництво різноманітних прогресивних технологій або комбінації ресурсів.

Згідно з принципом порівняльних переваг, який за­пропонував Д. Рікардо у 1817 р., сукупний обсяг про­дукції буде максимальним тоді, коли кожний товар ви­роблятиметься тією країною, в якій історично склалися нижчі витрати на одиницю продукції.

Вільна торгівля, яка базується на принципі порівняль­них переваг, дає можливість світовій економіці досягти ефективнішого розміщення ресурсів і вищого рівня ма­теріального добробуту.

Законодавче забезпечення зовнішньоторгових опе­рацій визначає два основних типи зовнішньоторгової політики:

1. Протекціонізм, який захищає національне госпо­дарство. Протекціоністська політика за допомогою мит або адміністративного регулювання торгівлі спрямована на захист однієї або кількох галузей виробництва від іноземної конкуренції. Вона зменшує або зводить до нуля вигоди від спеціалізації.

Протекціоністські заходи:

Тарифи, що визначають розмір державних грошових зборів з товарів, цінностей і майна (мито) при перетині кордонів країни.

Адвалерне мито – фіксований процент з ціни товару.

Особливе мито – тверда ставка за встановлену одини­цю товару (вага, обсяг тощо).

Складне мито – одночасне вилучення адвалерного і особливого мита.

Нетарифні бар'єри:

Квотування імпорту-експорту – встановлення квот на ввіз чи вивіз товарів у кількісному або вартісному вира­женні.

Добровільне обмеження експорту – зобов'язання обме­жити або не розширювати обсяг експорту.

Технічні та санітарні стандарти.

Складна митна процедура.

Валютні обмеження імпорту товарів.

2. Вільна торгівля не впливає на співвідношення екс­порту та імпорту, а є лише фіксуючою операцією.

Торгові відносини між країнами визначаються також договорами. Існує принцип найбільшого сприяння, який обумовлюється в договорі про взаємне надання прав та пільг. Ціни товарів на світовому ринку визначаються по­питом, пропозицією і впливом монополії. Наслідком зовнішньої торгівлі є сальдо торгового балансу. Яке по­казує різницю між експортом та імпортом. При позитив­ному результаті торговий баланс має активне сальдо.

Збільшення експорту дає позитивні ефекти:

– збільшується зайнятість, обсяг виробництва і доходи;

– уникаються кризи надвиробництва;

– збільшується обсяг закордонної валюти; яку отримує держава.