6.2. Дискреційна фіскальна політика

Дискреційна політика грунтується на регулюванні державою своїх витрат та зміні рівня податкових ставок.

Збільшення (зменшення) державних витрат збільшує (зменшує) сукупний попит. Зайнятість зростає (спадає) – випуск продукту зростає (спадає), підвищення (знижен­ня) податків зменшує (збільшує) доход, що знижує (підвищує) сукупний попит, зайнятість і випуск продук­ту спадають (зростають).

Розширююча дискреційна політика збільшує сукуп­ний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків.

Обмежувальна політика стримує сукупний попит за до­помогою зниження державних витрат і підвищення по­датків. Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, розширююча – для циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного зростання.

Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податковими та державни­ми видатками з метою зміни реального обсягу національ­ного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

Фіскальна (податково-бюджетна) політика щільно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

6.3. Автоматичні стабілізатори

Автоматичні (вбудовані) стабілізатори – це такі ме­ханізми ринкової економіки, дія яких згладжує спади і підйоми в економіці. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок процента. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відображається на величині циклічної дефіциту (профіциту) бюджету.

Основним автоматичним стабілізатором є прогресивне оподаткування. Воно впливає на величину особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає, то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно. В інфляційні періоди збільшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плата-Допомога безробітним, спеціальна допомога, інші трансферти. Вони скорочуються в період буму та зростають в період кризи і в результаті стабілізують та згладжують наслідки циклів.

Загальна фіскальна політика держави визначається взаємодією дискреційної і недискреційної політики.

6.4. Оподаткування

Більшу доходну частину бюджету складають податкові надходження – платежі господарських суб'єктів державі

Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків, в результат яких створюється загальнодержавний централізована фонд грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. Поряд з чисто фінансовою функцією – забезпечення доходів держбюджету – податковий механізм (при прогресивному оподаткуванні) містить у собі великі можливості щодо економічного впливу на виробництво його динаміку та структуру, на стимулювання економічного піднесення. Податки в поєднанні з іншими економічними важелями виконують такі функції:

розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами;

фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальнодержавні потреби;

регулююча – вплив податків на різну діяльність їхніх платників.

Податкова система повинна відповідати певним ви­могам (принципам), основними серед яких є:

загальність – охоплення податками всіх економічних суб'єктів, які отримують доходи незалежно від форми власності;

рівнонапруженість – встановлення податкових ставок і податкових пільг, які ставлять усіх суб'єктів у рівні умови;

стабільність – високий рівень гарантій того, що нор­мативи відрахувань будуть незмінними протягом певного часу, а також доходи, передбачені законом про бюджет, будуть отримані у повному обсязі;

обов'язковість – примусовість податку, неминучість його сплати, а також відкритість і недопущення повтор­ного оподаткування, визначеність, доступність обчис­лення і виплати податків.

Необхідно розрізняти джерело і об'єкт оподаткування. Джерело – це чистий доход суспільства. Об'єктами опо­даткування є: доход (з юридичної або фізичної особи); майно (нерухоме і рухоме).

За механізмами формування податки поділяються на прямі та непрямі.

Прямі податки вилучаються безпосередньо у одержу­вачів доходів, власників майна. До прямих належать такі податки:

– прибутковий з населення;

– на прибуток корпорацій;

– на приріст капіталу;

– із спадщини і дарувань;

– майновий на землю, будови, споруди та ін.;

– на цінні папери.

Непрямі податки входять у ціну товару. До непрямих належать такі податки:

– на додану вартість;

– з обігу;

– вибіркові монопольні акцизи (на тютюнові та горілчані вироби, бензин);

– мита.

Чим більш розвинута країна, тим більша частка над­ходжень припадає на прямі податки. Чим бідніша країна, тим більше вона покладається на непрямі податки, особ­ливо на податки від зовнішньої торгівлі.

У системі оподаткування велике значення мають по­даткові ставки і податкові пільги. Дискреційна фіскальна політика змінює податкову ставку – розмір податку на одиницю оподаткування.

Податкові ставки бувають:

– прогресивні, тобто підвищується процент податко­вих відрахувань з підвищенням доходу;

– пропорційні, тобто процент податкових відрахувань залишається незмінним незалежно від розмірів доходу;

– тверді (фіксовані), встановлені на об'єкти незалеж­но від їхньої вартості.

Високі податкові ставки знижують стимули до праці, і заощадження інвестиціями.

На цій основі було розроблено теорію пропозиції, згідно з якою зростання податків знижує випуск і дохо­ди, зменшуючи тим самим податкові надходження. Підвищення податків знижує пропозицію праці, капіталу і зменшує заощадження. Зниження податків сприяє еко­номічному зростанню в довгостроковій перспективі і зниженню темпів інфляції. Інфляція зменшується внаслідок того, що стимуляція виробництва дає додат­кові товари, які покривають грошову масу.

Теорія пропозиції передбачає наявність оптимальної податкової ставки, яка стимулює господарських суб'єктів збільшувати доходи і податкові відрахування у бюджет. Залежність між обсягом податкових надходжень у бюд^ жет і ставкою податку показує крива Лаффера (рис. 6.1).

T(V)

Ставка

податку, %

Тm Податкові

надходження

Рис. 6.1. Крива Лаффера

Крива Лаффера виявляє таку податкову ставку, при якій податкові надходження досягають максимуму. От­же при ставці податків 50% (у даному випадку) подат­кові надходження в бюджет максимальні.

Податкові надходження із зростанням ставки податку спочатку збільшуються, а потім зменшуються. При опти­мальній податковій ставці (50%) досягається максималь­ний обсяг надходжень. При ставці вищій від оптимальної виробництво зменшується і підвищується роль тіньової економіки, що призводить до великих втрат в економіці держави.

Сучасні тенденції системи оподаткування:

– зниження прогресивності податків;

– зниження податків на прибуток підприємств (фірм, компаній, корпорацій);

– зниження податкових пільг.

Податкові пільги – зменшення податкових ставок або повне звільнення від податків окремих підприємств або виробництв залежно від їхнього профілю, характеру ви­робленої продукції тощо.

Державні видатки. До державних видатків належать:

– державні інвестиції, які спрямовані на виконання загальнодержавних програм (здійснення заходів з охоро­ни довкілля, будівництва атомних електростанцій, газо­проводів та ін.);

– виплати заробітної плати працівникам державного сектора;

– видатки по сплаті процентів внутрішніх та зовні­шніх займів;

– трансферти.