2.3. Номінальний та реальний внп. Дефлятор внп

Номінальний ВНП – вартісний показник, який визначається за поточними ринковими цінами.

Реальний ВНП – вартісний показник, який визначається за незмінними (базисними) цінами. Він точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту.

Дефлятор ВНП (індекс цін) враховує динаміку цін та зміни в структурі виробництва.

Отже,

Особливостями макроекономічних показників є те, що вони не враховують:

– позаринкову діяльність (працю домогосподарок та інші роботи в домашньому господарстві, які задовольняють власні потреби);

– товари та послуги тіньової економіки (у сучасних умовах тіньова економіка виробляє від 5 до 15% обсягу ВНП);

– зростання фонду вільного часу (тривалість робочого тижня скоротилась з 53 годин на початку століття до 36 годин у наш час, що не включається у ВНП, але прямо пропорційно впливає на добробут);

– підвищення якості продукції (не знаходить відобра­ження у ВНП).

2.4. Рух і розподіл національного продукту

Розподіл продукції в національному господарстві можна проілюструвати за допомогою моделі міжгалузевого балансу (моделі “витрати – випуск”) Леонтьєва.

Модель являє собою систему рівнянь:

де Хі – валова продукція галузі і;

Аік – коефіцієнти прямих витрат продукції галузі / на одиницю продукції галузі;

Уі – кінцевий попит на продукцію галузі. Значення моделі “витрати – випуск” полягає у тому, що поданий у ній баланс міжгалузевих потоків дає мож­ливість виявити кількісну залежність між величинами ва­лового продукту та кінцевого продукту через витрати та їхню структуру. Якщо задано величину кінцевого попиту, то за допомогою цієї системи рівнянь можна визначити обсяг валової продукції всіх галузей, необхідний для за­доволення кінцевого попиту.

Розв'язок моделі має вигляд:

де Аік – коефіцієнти повних витрат продукції галузі i на одиницю продукції галузі к.

Розподіл – це економічний процес, який можна розглядати як для факторів, так і для результатів виробництва. Для факторів виробництва – це передумова виробництва, за якої матеріальні та трудові ресурси переливаються з менш прибуткових у більш ефективні галузі з метою найбільшої окупності кожного фактора виробництва. Для результатів виробництва – розподіл фонду споживання на доходи від праці (заробітна плата), доходи від власності (дивіденди, проценти) та трансфертні платежі (пенсії, допомога).

Функціональний розподіл доходу – це розподіл грошо­вого доходу суспільства відповідно до функції, яку виконує отримувач доходу.

Сукупний доход розподіляється на заробітну плату, ренту, процент та прибуток.

Функція, яка відображує формування доходів є подоходною функцією споживання. В ній зафіксовані момен­ти як розподільчих, так і перерозподільчих відносин (по­датки). Вона має такий вигляд:

V=f(V₁+V_k+V_w –T)

де V– доход;

V₁ – доход від праці;

V_k – доход від бізнесу;

V_w – доход від власності;

Т– податки.

Факторні доходи – це трансфертні виплати із суспільного сектора (держави).

Валові доходи формуються з податків та інших обов’язкових платежів.

Доход кінцевого використання. Рівень добробуту населення визначається співвідношенням між грошовою сумою, яка одержується у вигляді доходу, та кількістю благ, які можна придбати за цю суму. Він також залежить від рівня інфляції та спрямованості фіскальної політики.

Різні групи населення мають неоднаковий рівень доходів.

Ступінь нерівності в розподілі доходів зумовлюється відмінностями в освіті, у відношеннях до власності, в становищі на ринку та ін.

Доходи формуються від:

– трудової діяльності (заробітна плата);

– підприємницької діяльності (прибуток);

– майна (рента).

Р ис. 2.1. Крива Лоренца

Ступінь нерівності доходів ілюструє крива Лоренца (рис. 2.1). На горизонтальній осі відкладено процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній – процент одержуваного ними доходу. Крива Лоренца характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої АВС від бісектриси АС, тим більша нерівність у розподілі доходів країни. Область АВС характеризує різницю між абсолютно справедливим розподілом (пряма АС) і фактичним розподілом (крива АВС).

Засобами зменшення нерівності в розподілі доходів є: податкова система і трансфертні платежі.