1. Поширення католицизму на українських землях в польсько-литовську добу. Берестейська церковна унія.

Із занепадом Галицько-Волинського князівства занепадає культурний й економічний статус України до рівня периферійної провінції, а еліта асимілюється з культурними та політичними системами чужоземних володарів. Населення України бореться і за політичне самовизначення і за власне існування як окремої етнічної та національної спільності. Ця боротьба стала – й до наших днів лишається – однією з основних тем української історії.

В середині XIV ст. досить швидко і легко була здійснена експансія Литви в Україну, внаслідок чого скасовано жорстоке іго Золотої Орди, Литовці за браком людей для управління дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Верхівка самих литовців на той час культурно відсталих язичників, потрапляє під культурні впливи своїх слов’янських підданих – приймає християнство, українську мову, місцеві звичаї. По суті Велике князівство Литовське стало відновленою руською державою.

Відмінно відбувалась експансія Польщі в Галичину, а згодом (в ХV-ХVІ ст.) – в Поділля, Волинь і Київщину. Одразу з’явились ознаки того, що з давнім життям покінчено. Польські королі, підтримані магнатами, церквою та міщанством, поставили за мету повну релігійну й етнічну асиміляцію українського населення (його окатоличення і зпольщення). Із цього згодом виріс гострий релігійний, соціальний та етнічний конфлікт, що тривав близько 600 р.

Після польсько-литовської унії 1385 р. Велике князівство Литовське ще тривалий час зберігало автономію управління, яке, на відміну від періоду Київської Русі, було значно більше централізованим. Окрім того, після прийняття католицтва литовського знаттю, українська шляхта втратила свої привілеї, почала піддаватись утискам на релігійному грунті.

З середини XV і до початку XVI ст. українська знать робить кілька відчайдушних спроб відновити свої права – та з Люблінською унією 1569 р. остаточно їх втрачає. Чужоземне, насамперед польське, панування породило нове явище – культурну асиміляцію української знаті. Повстання інших могутніх сусідніх держав – царства Московського і Кримського ханства, пов’язаного з Оттоманською Імперією, ще більш унеможливлювало досягнення Україною незалежності.

Наслідки Люблінської унії (об’єднання Польщі з Литвою в єдину державу і окупація України Польщею) справили великий вплив на увесь спосіб життя українців.

Та ще до унії на Україні розвивався цілком новий суспільно-господарський порядок, не схожий на устрій Київської Русі. Взаємини ж українйів з поляками, а через них – із Західною Європою вирішальне зумовили організацію суспільства на західний зразок. Із Заходу через Польщу на Україну проникла т.зв. станова система, при якій, на підставі визначених законом прав, привілеїв та обов’зків, утвердились правові відмінності між шляхтою, духовенством, міщанством та селянством.

Боротьба за збереження культурної самобутності давно стала однією з основних тем в історії українців. Релігійна і культурна війна з поляками особливо явно порушила цю проблему.

Православ’я в ХV-ХVІ ст. лишалося в українськім суспільстві синонімом культури і єдиним інститутом вираження самобутності українців. Однак, позбавлене звичної державної підтримки, воно поринуло у стан глибокого занепаду. Великі князі, а згодом і королі польські прибрали собі право призначати православних єпископів і навіть самого митрополита. Розхитувалася організаційна дисципліна церкви, процвітала корупція, парафії та монастирі отримували негідники й злочинці, серед священиків можна було зустріти самі лише людські покидьки. Школи були занедбанні, вчителі малограмотні. Завоювання турками Константинополя 1453 р. позбавило українську православну церкву інтелектуального та культурного впливу ззовні.

Берестейська (Брестська) церковна унія 1596 р. - об'єднання православної церкви України та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. при підлеглості православної церкви Папі Римському, визнанні основних католицьких догматів і збереженні православної обрядності. її було проголошено на церковному соборі в Бресті. В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква (уніатська церква ).

Основна мета польської влади. Для подальшого зміцнення Речі Посполитої, як вважали польська влада і католицькі кола, було необхідно об'єднати православних українців і білорусів з поляками-католиками. Православні єпископи також виступали за об'єднання церков, але при цьому інтереси православних і католицьких ієрархів, так само як і їх бачення ролі і становища майбутньої уніатської церкви, були зовсім різними.

Основні причини укладення унії для православних єпископів. Для православних єпископів основними причинами укладання унії були:

а) невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства;

б) бажання визволитися від своїй підпорядкованості східним патріархам, які не мали достатньої влади для захисту стану православної церкви в Речі Посполитій;

в) необхідність зберегти своє привілейоване становище в новій державі і домогтися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті, мали титули «князів церкви» і підкорялися тільки владі Папи та короля;

г) саму унію православні єпископи розглядали як рівноправне об'єднання церков під керівництвом Папи Римського, який після захоплення турками Константинополя залишався єдиним вищим церковним ієрархом, який мав реальну владу. Основні причини укладення унії для католицьких священиків і польської шляхти. Католицькі священики і польська шляхта розглядали унію як:

а) необхідність ідеологічного обґрунтування захоплення польськими магнатами українських земель;

б) можливість збільшити кількість підвладних Ватикану парафій за рахунок православної церкви при неможливості прямого насадження католицизму в Україні, яка мала стійкі довголітні традиції православ'я.

в) майбутня уніатська церква сприймалася ними як другорядна тимчасова організація для підкорених українських «хлопів», покликана зміцнити польсько-католицький вплив на приєднаних українських землях.

Таємні переговори. У 1590 р. частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом III, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. У 1595 р. єпископи Луцький К. Терлецький і Володимирський I. Потій після видання королем універсалу, у якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму і визнали владу Папи Римського. У жовтні 1596 р. король Сигізмунд III і київський митрополит М. Рогоза за дорученням Папи Римського Климентія VIII скликали в Бресті церковний собор для офіційного проголошення унії.

Розкол собору. Проголошення унії. Проте собор одразу розколовся на два окремі собори - православний і уніатський:

Православний собор відхилив унію; уніатський - проголосив унію, визнав владу Папи Римського, прийняв основні догмати католицької церкви, зберігши проте православні обряди та церковнослов'янську мову. Уніатським єпископам обіцяли сенаторські звання (ця обіцянка залишилася невиконаною). Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, уніатська шляхта дістала право обіймати державні посади нарівні з католицькою шляхтою, а уніати-міщани зрівнювалися у правах з католицьким міщанством. Наслідки підписання унії. Польській уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Православна релігія опинилася на становищі незаконної. Унія насаджувалася силою. За допомогою Берестейської церковної унії польські пани й католицьке духовенство сподівались денаціоналізувати й ополячити український і білоруський народи. Українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та унії. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер.