2 Українізація як явище в культурному житті України 20-х – початку 30-х рр. Хх ст.

Боротьба за соціальне та національне визволення сприяла духовному піднесенню українського народу. Царська імперія розпалась, а більшовицька не встигла сформуватись, і це давало надїї на становлення і розвиток української держави і національної культури. Однак, в умовах жорстокої боротьби за владу освіта, наука і культура стали заручниками політиків.

У 1917 -1920 рр. освіта в Україні опинилася в центрі боротьби різних політичних сил. Центральна Рада і гетьманат проводили українізацію школи. Натомість більшовики переробили навчальні плани на свій лад, дбаючи про виховання дітей в дусі відданості ідеям соціалізму. Радянська влада намагалася реформувати освіту, зробити її систему підконтрольною і спрямованою на зміцнення більшовицького режиму.

У добу гетьманату було створено українську Академію наук. Відкривалися українські університети, бібліотеки, театри. Зокрема, у 1918 р. було засновано Український театр драми та опери, Українську державну капелу під проводом О. Кошиця, Державний симфонічний оркестр. Помітною стала творчість нового драматичного театру ім. І. Франка, який очолював Гнат Юра, колективу митців на чолі з Лесем Курбасом, відомих виконавців О. Мартиненка, Г. Борисоглібської, композиторів М. Леонтовича, Б. Лятошинського, Г. Верьовки.

Завдяки діяльності Центральної Ради у Києві наприкінці 1917 р. було відкрито Українську академію мистецтв, яка об’єднала видатних художників. У цей час в Україні творили майстри живопису і графіки М. Бойчук, Василь та Федір Кричевські, Георгій Нарбут.Саме Нарбут є автором грошових знаків Центральної Ради і гетьманського уряду, державного герба і печатки, поштових марок, військової форми.

Українізація означала виховання кадрів з представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, господарського і радянського апаратів рідної для населення мови,

Проголошений радянською владою курс на українізацію відчутно позначився на роботі школи. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала.

Проте українізацію її організатори не вважали самоціллю. Цей процес підпорядковувався "надзавданню" більшовицької партії - перебудові культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму.

У 1933 р. починається відхід від українізації, активних її учасників репресують,і радянська влада повертається до активної русифікаторської політики царизму.

Відродження літератури, театру, кіно, музики

Політика українізації 20-х років викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій і об’єднань. Літературно - художні об’єднання виникали і розпадались, дискусії спалахували з новою силою.

Найвідомішими об’єднаннями цього часу були: "Плуг" - спілка селянських письменників (П. Панч, А. Головко), "Гарт" - спілка пролетарських письменників (В. Еллан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра), ВАПЛІТЕ - Вільна Академія Пролетарської Літератури (П. Тичина, М. Бажан, Ю. Смолич, Ю. Яновський). Виділялися групи неокласиків (М. Зеров, М. Рильський, Ю. Клен), символістів (П. Тичина, Ю. Меженко), футуристів та ін. Великою популярністю користувалися твори драматургів І. Кочерги, М. Куліша.

У середині 20-х років в Україні нараховувалось 45 професійних театрів. У цей час на сцені ряду міст України виступали талановиті українські актори, які склали справжню плеяду представників українського театрального мистецтва. Театр "Березіль" у 1922 - 1923 рр. очолював талановитий реформатор і експериментатор театру, актор і режисер Лесь Курбас. Він сміливо запроваджував нові ідеї та форми західноєвропейської культури. На сцені театру "Березіль" виступали видатні майстри - А. Бучма, М. Крушельницький, О. Мартиненко, П. Саксаганський, Ю. Шумський.

У 1920 -ті роки стала до ладу Одеська кінофабрика, будувалась Київська кіностудія. Свій творчий шлях розпочав геній українського і світового кіномистецтва О. Довженко (фільми "Арсенал" і "Звенігора"). У театрі та в кіно успішно працювала М. Заньковецька.

Українську культуру збагатила творчість композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Верьовки, П. Козицького, Л. Ревуцького Популярними були хорова капела "Думка", Київський симфонічний ансамбль, національні театри опери та балету у Харкові, Києві та Одесі.

Члени Асоціації художників Червоної України - Їжакевич, Трохименко, Кричевський та ін. - за допомогою нових засобів поглибили розвиток українського образотворчого мистецтва. З’явились нові імена талановитих художників та скульпторів (Петрицький, Касіян та ін. )

Отже, у 20-х роках українська література та мистецтво переживали бурхливе піднесення. Пройнята національною духовністю, всупереч ідеологічним обмеженням, українська культура досягла світового рівня.

Наслідки українізації та її згортання

В наслідок політики українізації, розпочатої в 20 -х роках - на початку 30 -х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення.

Українська мова поширювалась не тільки в селі, а й у місті. Вона використовувалася в державному апараті, в галузі освіти, в художній і науково-технічній літературі, в періодиці, в театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин.

Період національного піднесення був нетривалим. Українізація з самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 20-х років з’явився сигнал згортання українізації, а разом з нею і загального наступу на українську культуру. У 1929 р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства і установи центрального підпорядкування з Москвою і між собою мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опанування чиновниками української мови, а тих, хто нею спілкувався, називали націоналістами. М. Скрипник, який відповідав в уряді за освіту і підтримував українізацію, був звинувачений у створенні націоналістичної контрреволюційної організації і покінчив життя самогубством. Жертвами розправи стали й інші члени комісії з українізації.

Стан освіти

Вагомим здобутком радянської влади була ліквідація неписьменності в Україні. Відкриті курси, гуртки, школи лікнепу сприяли тому, що на кінець 30-х років лише 15% дорослого населення були неписьменними. У 1930 р. було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання. У містах здійснювався перехід до загального семирічного навчання. Однак не вистачало шкільних приміщень, вчителів, підручників. Кількість шкіл з українською мовою навчання скорочувалась. Ідеологічний контроль над школярами був відведений комсомольським та піонерським організаціям.

Вища освіта була відкрита лише для осіб, які були поза підозрою щодо відданості існуючому в країні режиму. Перевага при вступі надавалася членам партії і профспілок, червоноармійцям, вихідцям з робітників. Відновили свою діяльність університети, відкрились нові середні навчальні заклади. Однак, недовіра до старих спеціалістів, підбір кадрів за класовою ознакою, масові репресії призвели до руйнування інтелектуальної і моральної спадкоємності української інтелігенції.

Культурна революція

Після прийняття в квітні 1932 р. постанови ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно - художніх організацій творчість підпала під контроль партії за посередництвом Спілки радянських письменників. Основним творчим методом проголошувався соціалістичний реалізм. Уславлення ролі партії та її вождів стало головним завданням діячів культури.

Чимало талановитих майстрів слова змушені були час від часу оспівувати більшовицький режим, залишаючи поза увагою насильницьку колективізацію, голодомор та страхіття репресій. Саме в цей час широко відомими стають імена поетів П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, М. Бажана; прозаїків Головка, Рибака, Панча, Яновського та багатьох інших.

Репресії 30-х років торкнулися близько 500 письменників і поетів. Не витримав переслідувань М. Хвильовий, загинув у таборах М. Зеров, був розстріляний Г. Косинка. Нищення молодої порослі представників української культури, літератури і митців назвали "розстріляним відродженням".

Ми бачимо, що за цей короткий, відносно короткий історичний термін часу (1920 - 1930 рр.) українська освіта, культура і мистецтво пережили як відродження так і занепад водночас. Ті паростки, що швидко зійшли на українській землі в радянські часи 20-х р. були так само швидко обірвані і знищені. На початку 1929 р. прокотилися арешти діячів української науки, культури й автокефальної церкви. Через рік у Харкові над ними пройшов судовий процес. До різних термінів ув’язнення було засуджено 45 осіб, в тому числі два академіки, 11 професорів, два письменники, науковці, викладачі вузів, студенти. Їм приписувалося створення контрреволюційної організації під назвою "Спілка визволення України", яка збиралася шляхом збройного повстання повалити радянську владу в Україні.

Наступ проти української інтелігенції продовжувався розгромом наукових шкіл. "Буржуазних націоналістів" виганяли з Всеукраїнської академії наук, закривали її секції і вводили цензуру. Причетним до таємної організації зарахували й Михайла Грушевського. Представники історичної науки, мовознавства, філософії зазнавали гонінь і фізично винищувались.

Уся освіта спрямовувалась на виправдання існуючого режиму і насаджування російської культури.

БІЛЕТ 4