Фактор
національної культури стає
символом соціальних змін, бо в
ній найповніше втілюються
торжество і майбуття української
національної ідеї.
Проголошення
незалежності України викликало
високе піднесення національного
духу, нові сподівання. В цей
період було досягнуто значних
успіхів у поширенні української
мови як державної, було прийнято
закон про мови та інші важливі
акти.
Основним
змістом українського культурного
оновлення і відродження була
самовіддана праця багатьох
дослідників, ентузіастів,
практиків з реконструкції тяжко
здеформованої культури, залучення
до нового життя великих набутків,
які або були під арештом, або
призабулись, або були невідомими.
Фантастичний
пласт забороненого або замуленого
часом став відкритим і оновлює
величну "ікону" нашої
культури. Дивним сяйвом опромінює
нас те, що вважалося "білими
плямами". Значна робота в цьому
напрямі проводиться створеною
в останні роки Національною
комісією з питань повернення в
Україну культурних цінностей
при Кабінеті Міністрів України.
Було
дано значний імпульс розвитку
національної культури шляхом
зняття обмежень на її поширення,
дозволу підприємницької і
комерційної діяльності у сфері
культури, що особливо виразно
виявилось у розширенні видавничої
діяльності, появі нових часописів,
інтенсивному розширенні й
насиченні радіотелевізійного
ефіру конкуруючими програмами
національно-культурного змісту.
З'явились
нові нетрадиційні форми культурної
діяльності не тільки в державних
закладах культури, а й у
комерційно-самодіяльно створюваній
мережі. Значного розвитку набула
діяльність "Товариства
шанувальників української мови"
та "Просвіти" — не тільки
з виконання закону про мови, але
й щодо поширення та пропаганди
цінностей національної культури,
організації недільних шкіл тощо.
Партії різного спрямування
починають у своїх програмах все
більше увагу приділяти проблемам
розвитку національної культури.
Осмисленню
шляхів розбудови української
культури присвячують свою роботу
установи Національної академії
наук (Інститут історії, Інститут
мистецтвознавства, етнології і
фольклористики їм. М. Рильського,
Іпститут археології, Інститут
літератури, Інститут соціології,
Інститут філософії).
Опрацьовано
декілька концепцій розвитку
української культури за участю
відомих вчених Г.Д. Вервеса, І.М.
Дзюби, М.І. Гончаренка, М.В.
Поповича, П.П. Толочка та інших.
Водночас
зростають вимоги до національної
культури, до більш ширшого
розкриття спектра її функцій –
особливо в сучасній ситуації,
коли вона прагне зайняти гідне
місце у світовому співтоваристві.
Узагальнюючи
сучасний культурологічний
досвід, відомий дослідник М.В.
Гончаренко зазначає, що про
високу
історичну зрілість і міжнародне
значення будь-якої національної
культури, яка прагне статусу
світової, можна говорити тоді,
коли вона:
1)здатна
ставити і розв'язувати провідні
загальнолюдські проблеми, що
зачіпають корінні занити людського
буття" які не обмежуються суто
локальними інтересами; коли її
ідеали, цілі й програми збігаються
з об'єктивним напрямом історичного
поступу і виражають потреби
суспільного прогресу;
2)досягає
такого рівня розвитку, що її
можна розглядати як цілісну
систему, всі елементи якої міцно
пов'язані між собою, продуктивпо
функціонують, підтримують на
належному рівні її життєздатність
і спроможність самозбереження
3)
тісно
і дієво включена в міжнародний
культурний процес, коли її духовні
цінності ефективно діють на
міжнародній арені, а її творчі
сили беруть активну участь у
культурному житті всього світу,
в розв'язанні так звапих глобальних
проблем людства —
політичних, правових, екологічних
тощо; по-четверте, коли вона має
багатий духовний і матеріальний
потенціал, здатний зумовити її
фактично безмежний успішний
розвиток, коли їй властива
здатність до самовідтворення
на вищому рівні. Культура все
ґрунтовніше починає розумітись
як найважливіший здобуток нації,
її достоїнство і сутність, адже
культура — це те, що зберігає й
утверджує не тільки особистіспе,
а й національне існування.Перспективність
розвитку української культури
залежить від готовності її
представників до культурної
активності, яка значною мірою
залежить від стану їхнього
менталітету. У
ньому як характерну рису українця
багато дослідників називають
комплекс меншовартості, втрату
національної гідності.
Базовою
основою всіх змін у культурі є
етап духовних потреб громадян.
Тому
важливо підкреслити, що переважна
більшість громадян України (77,5
%) визначились у своїй потребі
знапь щодо культури власної
нації.
Водночас потребу "в знаннях
з історії та національних
особливостей української
культури", які утворюють
"ядро", основу культури,
мають майже три чверті громадян,
а одна четверта — "загальною
мірою", бо стала приділяти їй
в останні роки більше часу.
Сьогодні
основним засобом в освоєнні
здобутків української культури
виступають засоби масової
комунікації (радіо, телебачення,
преса, кіно), позитивний вплив
яких відзначає три чверті
громадян. Більшість громадян
суттєвим здобутком національної
культури останніх років вважає
насамперед "зрушення в
оволодінні громадянами державною
мовою", яке закладає основи
подальших позитивних змін.
Важливою
традицією розвитку української
культури був і є її високий
фольклоризм порівняно з
високорозвинеиими країнами.
Переважна більшість вважає, що
за останні роки відбулись
позитивні зміни в опануванні
населенням фольклору, звичаїв,
народного мистецтва.
Менше
місця в системі національної
культури надається громадянами
релігії та рисам національного
характеру.
Однак слід зазначити, що в
моделюванні системи базових
елемевтів національної
(української) культури існують
значні відмінності між Східним
і Західним регіонами України,
які часто мають принциповий
характер і є свідченням
варіативності її розвитку.
Якщо
в Західній Україні при
більшій насиченості релігійними
організаціями релігійність
зростає значно швидше порівняно
з загальноукраїнським (як і
фольклоризація населення), то
Східна (індустріально-урбанізована,
зросійщена) Україна характеризується
більшим зростанням потягу до
світської культури, відвідування
дискотек, відеосалонів, театрів,
інтересом до розважальних
телепередач, читання художньої
літератури.У
Східній Україні залучення до
національної культури відбувається
значно повільніше, долаючи на
своєму шляху значні перепони.
Перехідний
період, який характеризується
модернізаційними процесами,
супроводжується і радикальними
змінами не тільки в умонастроях
суспільства, хоч період "культурних
революцій" уже минув.
У нових умовах змінюються функції
закладів культури. Крім
загаль-нотрадиційної організації
культурного відпочинку вони
сприяють відродженню художньої
самодіяльності, фольклору і
традицій усіх націй і народів
української держави, формують
їх потреби в прекрасному.
Важливими
складовими національної культури
є всі сфери національного буття
(господарське життя, військова
справа, політика, побут, повсякденне
спілкування тощо), і насамперед
наука.
У ці роки відбувалось осмислення
української науки як цілісності
та "українськості" української
науки як національної джерелом
й ініціатором розвитку національної
української
|
