6.2.3 Характеристика витрат за певними класифікаційними ознаками

Статті витрат за ступенем однорідності поділяються на прості та комплексні.

1) прості (одноелементні) — однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них можна віднести сировину і матеріали, заробітну плату тощо;

2) комплексні витрати різноманітні за складом і охоплюють кілька елементів витрат, наприклад, адміні-істративно-управлінські витрати, загальновиробничі витрати, витрати на утримання і експлуатацію обладнання.

За способами віднесення на собівартість витрати поділя­ються на прямі та непрямі.

1. прямі витрати безпосередньо пов'язані із виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути віднесені до певного об'єкта економічно доцільним шляхом;

2. непрямими є витрати, величину яких на одиницю продукції не можна безпосередньо обчислити, бо вони пов'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні.

1. постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах (адміністративно-управлінські, загальновиробничі витрати);

2. змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції (сировина, матеріали, відрядний заробіток).

Поділ витрат на постійні і змінні дає змогу аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень. При цьому доцільно користуватись графіком (рис. 6.3), на якому показана динаміка витрат і виручки від продажу продукції.

Рисунок 6.3 - Динаміка витрат C і виручки залежно від обсягу виробництва

Через постійні витрати виробництво продукції до певного критичного обсягу Qкр збиткове (1). У процесі зростання обсягу продукції частка постійних витрат у їх загальній сумі знижується, зменшуються збитки, і після досягнення критичного обсягу виробництво стає рентабельним (2).

Критичний обсяг випуску певної продукції у натуральному вираженні, вище від якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично:

Qкр x VC + FC = ВР =Р х Qкр, грн., (6.1)

Qкр = FC / (P – VC) , шт. (6.2)

де FC, VC – постійні і змінні витрати;

ВР – виручка від реалізації продукції

6.3 Шляхи та показники зниження собівартості послуг

Для промислових підприємств підвищений рівень собівартості продукції свідчить про негативний вплив таких факторів: застарілого технологічного устаткування, нераціонального використання робочого часу, низької продуктивності праці, матеріаломісткості продукції, що випускається, високої ціни сировини або значних транспортних витрат, непродуктивних технологій, високих адміністративних витрат, недосконалого дослідження ринку, браку тощо.

Систематичне зниження собівартості дозволяє на кожному підприємстві з тими ж матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами виробляти більше продукції.

Економія витрат визначається шляхом порівняння витрат до і після впровадження заходів за формулою:

Е=(С_пит1- С_пит2)Q_{2 ,} грн., (6.3)

де С_пит1, С_пит2 – питомі витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходів, грн.;

Q₂ – об’єм робіт (продукції) за новим варіантом,

Економія непрямих витрат в собівартості послуг Е_непр визначається через відносну економію непрямих витрат за формулою:

Е_непр = ΔQ С_непр / 100 , грн., (6.4)

де ΔQ – темп приросту об’єму послуг в планованому році порівняно з базовим роком, %;

С_непр – сума непрямих витрат в базовому періоді, грн.

Зниження собівартості послуг за рахунок відносного скорочення витрат за окремими статтями ΔS_і визначають за формулою:

ΔS_і = (І_Сі / І_р -1)У_Сі , %. (6.5)

де І_Сі – індекс зміни витрат за і-ою статтею витрат;

І_р – індекс зміни об’єму послуг;

У_Сі - частка і-ої статті витрат в загальних витратах на перевезення в базовому періоді, %.