7.2. Роль системи знань, база знань і інтелектуальна власність

Знання як активи, багато в чому зумовлюють результати конкурентної боротьби і комерційний успіх підприємства.

Необхідно розрізняти процеси створення нового знання та його комерціалізації. Створення нового знання у вигляді автономних (спеціалізованих) інновацій є важливою функцією управління. На це можуть бути спрямовані зусилля індивіда або дослідницької лабораторії, або автономних бізнес-одиниць. Тут не вимагається складної організації. Такий процес створення знань особливо прийнятний для малих організаційних одиниць. Однак для комерціалізації нової технології необхідна складна організація. Нові виклики вимагають нових організаційних форм, розуміння природи знань як стратегічних активів. Природа знань і способи, якими вони можуть купуватися і продаватися, мають ключове значення для стратегічних аспектів управління знаннями.

Знання можуть трактуватися по-різному. У контексті завдань бізнесу будуть корисні такі визначення.

Кодифіковане та неявне знання. Неявне знання – це знання, яке складно сформулювати зрозумілим і повним чином. Той факт, що ми знаємо більше, ніж можемо сказати, свідчить на користь наявності неявних знань. Узяте само по собі, кодифіковане знання, (наприклад, фотокопії, формули або комп'ютерний код) може не нести в собі великого змісту.

Виявляється простий, але стійкий взаємозв'язок між кодифікуванням знання і витратами на його трансфер. Простіше кажучи, чим краще кодифікована окрема одиниця знань або досвіду, тим економічніше її трансфер. Ця властивість технічного порядку залежить від доступності каналів комунікацій, відповідних для передачі інформації, що добре кодифікована (наприклад, друкарських видань, радио- і телеграфних повідомлень, інформаційних мереж). Наскільки інформація, що передається таким чином, виявиться змістовною для одержувача, залежатиме від того, наскільки добре він знайомий з вибраним кодом, а також різними контекстами, в яких ця інформація використовується. З іншого боку, некодифіковане, або неявне, знання передається поволі і з великими витратами. Неоднозначність тлумачень дуже висока і може бути подолана лише в ході безпосередньої міжособової комунікації. Помилки інтерпретації можуть бути виправлені шляхом негайного особистого зворотного зв'язку.

У свою чергу, передача кодифікованого знання не обов'язково вимагає особистого контакту і часто може здійснюватися за допомогою знеособлених засобів. Повідомлення краще структуровані та містять менше невизначеності, якщо вони можуть бути передані у кодифікованій формі.

Спостережуване та спостережене знання. Більшість технологій є спостережуваними з моменту їх продажу. Нові продукти є типовими прикладами такого роду. Проте технології процесів часто характеризуються інакше. Хоча в деяких випадках алгоритм процесу може бути вбудований в продукт і тому може бути відновлений, це не є загальним правилом. Якщо іноді і можна підібрати ключі до виробничого процесу шляхом уважного вивчення продукту, багато що в технології процесів може бути захищене, якщо її власники ретельно охороняють свої торгові секрети усередині підприємства. Таким чином, технології процесів набагато краще піддаються захисту, чим продуктові технології за умови дії патентної системи.

Позитивне та негативне знання. Інновації пов'язані з високим рівнем невизначеності. Дослідження часто ведуться в напрямі, який згодом виявляється тупіковим. Загальновизнано, що відкриття (позитивне знання) дозволяє сконцентрувати зусилля вчених в перспективних областях досліджень і, таким чином, уникнути тупікових шляхів. Проте часто ігнорується, що знання минулих помилок також має цінність, тому що допомагає спрямувати ресурси в перспективніші області. З цієї причини підприємства часто вважають за необхідне тримати в таємниці не тільки комерційні секрети успіху, але й свої помилки, приховуючи навіть характер проблем, що викликали утруднення.

Автономне та системне знання. Автономне знання здатне створювати додаткову вартість без принципової зміни тих систем, в які воно може бути вбудоване. Системні інновації, навпаки, вимагають зміни інших підсистем.

Є багато інших параметрів, за допомогою яких можна дати визначення знанню. Проте за сучасних умов господарювання, що виявляються в інтелектуалізації економіки важливим є питання: чи захищені знання, про які йде мова, законами про інтелектуальну власність чи ні. Патенти, торгові секрети, торгівельні марки забезпечують різні способи правового захисту різними методами. Патенти є найдієвішою формою захисту інтелектуальної власності. Патент дає власникові виняткове право користування, хоча залежно від меж патенту з'являється можливість робити винаходи в суміжних областях, що вимагає витрат. Комерційні секрети не дають виняткових прав на певну галузь знань, але вони захищають закриту інформацію на необмежений час. За допомогою торгових секретів можна значно підсилити патентний захист. Різні види знань підлягають різним видам правового захисту. Ступінь, в якому закони про інтелектуальну власність здатні захистити винахідника від імітаторів, залежить також від інших чинників зовнішнього характеру, таких як норми державного регулювання, що можуть блокувати або обмежувати винахідницьку активність в суміжних областях.

Підприємство є депозитарієм знань. База знань підприємства включає технологічні компетенції, так само як і знання потреб клієнтів і здібностей постачальників. Ці компетенції відображають як індивідуальні уміння й досвід, так і відмітні способи ведення справ усередині підприємства. У тому ступені, в якому ці компетенції є важко імітованими й ефективно використовуються та трансформуються підприємством в ринковій конкуренції, вони можуть служити основою конкурентних переваг. Підприємство має певний потенціал створення, синтезу, інтеграції, використання та передачі знань як активів. Знання є основою компетенцій, а компетенції, у свою чергу, служать основою для створення продуктів і послуг, що пропонуються підприємством на ринку.

Конкурентні переваги можуть бути пов'язані не тільки з володінням знаннями як активами, але і із здатністю комбінування знань як активів з іншими активами, необхідними для створення вартості. Знання того, які активи необхідно розвивати, а від яких активів слід позбавитися, є найважливішим елементом формули успіху підприємства.

Мета інноваційної діяльності на підприємстві полягає в створенні довгострокових конкурентних переваг, тобто інноваційна діяльність повинна розглядатися не як окремі продуктові й технологічні інновації, а як здатність організації і її персоналу до постійного й безперервного режиму інноваційної діяльності, тобто до постійного розвитку системи знань фірми. У процесі інноваційної діяльності система знань повинна бути раціонально побудована й ефективно управлятися. Тому варто розглянути питання створення й розвитку системи керування знаннями організації, питання так званого менеджменту знань.

Фахівці звичайно виділяють ряд вимог до того, що повинна забезпечувати система знань, організована належним чином, яке її призначення. Узагальнюючи різні думки, можна сказати, що розвинена система знань фірми (або підрозділу, групи співробітників, окремого фахівця) повинна: забезпечувати кваліфікаційний рівень колективу, кваліфіковане виконання заданих функцій і потім видів діяльності, бізнес-процесів і проектів у цілому, створення ключових компетенцій, що забезпечують стійкі конкурентні переваги й стратегічний успіх на ринку, перетворення ключових компетенцій в інновації – інноваційні продукти, технології й послуги, методи, структури й ринки; узагальнювати наявний досвід виконаних проектів, видів діяльності й функцій. Система знань повинна ретельно відбирати все корисне з минулого досвіду своєї діяльності, діяльності зовнішніх суб'єктів, відображати історію своєї фірми й галузі. Тобто система знань повинна реалізовувати функції внутрішнього й зовнішнього бенч-маркингу; формувати інтелектуальну базу співробітника (керівників проектів, головних і провідних спеціалістів, помічників); груп, що виконують функції за видами діяльності фірми, з забезпечення всіма ресурсами, з проектування, тим самим формувати інтелектуальну базу, інтелектуальну власність і інтелектуальний капітал фірми, підвищувати вартість фірми;

на основі внутрішніх і зовнішніх поточних спостережень постійно розпізнавати тенденції, явища й події у всіх областях своєї діяльності. Мати знання – значить перебувати в стані постійної пильності інформованого кваліфікованого фахівця й чуйного відношення до найбільш незначних ознак змін, сигналів "раннього попередження", так званих "слабких сигналів", обережного відношення до поспішних висновків. Колектив, що володіє розвитою системою знань, забезпечує фірмі реакцію на зовнішні впливи не постфактум, а на основі активного (своєчасного, відповідно до своєї кваліфікації) і планово-прогнозного попередження; попереджати події, "формувати" майбутнє. Динаміка знання повинна бути спрямована на розвиток здатності організації до бачення майбутнього, до стратегічного бачення за всіма видами діяльності й проектами;

сприймати й застосовувати сучасну професійну мовну культуру, розвивати мову, освоювати нові терміни й категорії, нові форми вираження, специфічні для використовуваних видів знань. Таким чином, закладається ядро ефективної системи комунікації й культури організації.

База знань підприємства – це складне багатоярусне різномасштабне утворення, що включає бази знань всіх своїх співробітників і груп, бази знань організаційних одиниць і їхніх комплексів. Далі за масштабом виділяють бази знань усього підприємства, груп взаємозалежних підприємств, що спільно вирішують яке-небудь завдання, бази знань альянсів, консорціумів та інших інтегрованих великих комплексів (наприклад, фінансово-промислових груп, холдингових компаній і корпорацій).

За втримуванням індивідуальні й колективні бази знань характеризуються наявністю:

знань – сукупністю теоретичних знань по областях діяльності й функціям; методичних знань (знанням методів); методологічних знань (знанням специфіки застосування методів); проектних (як ставити мети); технологічних знань (як досягати мети); технічних (на основі якої техніки і яких систем); організаційних (яким колективом); економічних (з якою ефективністю); соціальних (з яким соціальним результатом);

вмінь – генерувати ідеї й створювати концепції проектів бізнес-процесів; інтегрувати й акумулювати знання для реалізації проектів за всіма джерелами; здійснювати проекти, види діяльності, процедури й операції;

навичок – з виконання фахівцями й колективами своїх функцій, завдань і обов'язків; з організації й керування основної й інфраструктурної діяльності. Передбачається, що основа бази знань - це творча й інтелектуальна праця, результати якої здатні становити інтелектуальну власність і інтелектуальний капітал.

Інтелектуальна власність – збірне поняття, застосовуване для позначення прав на:

результати інтелектуальної (творчої) діяльності в галузі науки й техніки;

кошти індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів або послуг; захист від несумлінної конкуренції.

Оцінці для цілей бізнесу в першу чергу підлягають оборотоздатні майнові права на результати творчої діяльності або кошти індивідуалізації. Такі права можна оцінювати як самостійні об'єкти або як індетифіковані нематеріальні активи.

Об'єктами інтелектуальної власності (ОІВ) прийнято називати результати інтелектуальної діяльності й кошти індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у випадках, передбачених законодавством. Головний критерій при віднесенні таких об'єктів до ОІВ – наявність правової охорони. До об'єктів прав ИВ відносять винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, комерційні найменування й позначення.

Секрет виробництва – технічна, організаційна або комерційна інформація, що захищається від незаконного використання третіми особами, за умови, що ця інформація має дійсну або потенційну комерційну цінність у чинність невідомості її третім особам. До цієї інформації немає вільного доступу на законній підставі; власник інформації вживає належних заходів до охорони конфіденційності.

Для цілей бізнесу розрізняють три види ноу-хау:

невіддільні від конкретного індивідуума (фізичної особи), у тому числі індивідуальні навички й уміння; невіддільні від конкретного підприємства (юридичної особи), у тому числі технології, засновані на традиції або виробництві, що незвичайно припускають високу культуру;

віддільні в загальному випадку від підприємства або індивідуума, у тому числі: свідомо приховувані технічні відомості, малюнки, креслення, а також "умовні (номінальні) тобто патентоспроможні результати, що зберігаються в секреті.

Результатами інтелектуальної діяльності в повному розумінні слова можна визнати ноу-хау лише третього типу.

Комерційна таємниця – це поняття трохи вище, ніж поняття "секрети виробництва", тому що комерційну таємницю можуть становити також списки клієнтів, первинні бухгалтерські документи й багато інших відомостей.

Кошти індивідуалізації – до охороноздатних коштів індивідуалізації безперечно відносяться товарні знаки, знаки обслуговування й найменування місць, фірмові найменування.

Портфель прав – найчастіше права ІВ передаються не окремо, а в сполученні з іншими правами або послугами, що забезпечують у сукупності монополію на виробництво нового продукту або на використання нової технології. Інакше кажучи, вони переплітаються в складі портфеля прав ІВ. Крім того, права ІВ, або портфель прав, часто передаються разом з юридичною особою-правовласником. У таких випадках потрібна оцінка переданого портфеля прав ІВ у цілому або відповідно оцінка всього юридичної особи, а не окремих прав ІВ.

Інтелектуальний капітал – це знання, що володіють потенційною цінністю, тобто ідеї. Як такий, інтелектуальний капітал не має реальної цінності, поки він ще не захищений і не використовується.

Інтелектуальна власність – знання, які є чиєї-небудь власністю, тобто захищені патентом. Інтелектуальна власність, за визначенням, має кількісний вартісний потенціал, що залежить від потенційного її використання. Цей вартісний потенціал, однак, залишається не реалізованим доти, поки інтелектуальна власність не використовується будь-яким чином.

Інтелектуальні активи – знання, що мають певну вартість і використовувані певним цілеспрямованим чином. Тобто патенти, ліцензовані для конкретної мети, перетворюють інтелектуальну власність в інтелектуальні активи, що мають для свого власника певну виражену в грошах вартість. У багатьох корпораціях найбільш легко обумовленими й керованими видами інтелектуальних активів є патенти, торговельні марки, авторські права, комерційні секрети.