Політичний іф

Складною символічною мовлю формою політичної культури є ПОЛІТИЧНИЙ МІФ, гий переслідує фактично ті ж самі цілі, що й ритуал. Як пиіз Едвард Лін, «міф (або вірування) і ритуал — це дві сторої: одного й того ж явища, два типи символічних тверджекі схосовно соціального порядку. Міф — це те, що фіксуєтея за допомогою слів, а ритуал — за допомогою дій*'".

Міф загалом можна визначити *) драматичне, символічно сконструйоване представлення реаьності, яку люди сприй­мають на віру. Як зазначав Збіґнєв Ькезінський, «...міф — це оповідання про історичне минуле наш, що використовується з метою посилити авторитет існуючоо режиму»⁴*. Визначення міфу в політиці можна звести до кп.кох елементів:

• міф — це символічний образ «оптики, її ідеалів;

• міфи з'являються та функціонуоть тому, що іх підтримує

N більшість; — міф, як правило, це проекція минуле або в майбутнє, &кому надають сучасного звучання;

- — міф - це реальність для тиклюдей, які підтримують міфи.

Як і в будь-які інші міфи, у політчні міфи вірять, оскільки вони допомагають зрозуміти невідне або віддалене минуле,

Політична

сммжмгім

254

255

Політична символіка

подолати суперечності, зрозуміти сучасність і передбачити майбутнє. Політичні міфи використовуються для політичної мобілізації населення, для провокування масової підтримки у політичних рішень.

Політичні міфи виконують роль моста між старим і новим. Вони складаються загалом із оповідань про минуле, які допомагають усвідомити та прийняти сьогодення. Розглянемо деякі з основних типів політичних міфів.

1. Фундаментальні, провідні, головні міфи найбільші за обсягом, національні за змістом, формують та спрямовують колективну свідомість суспільства. Як правило, вони утопічні за своєю природою. До фундаментальних міфів належать різні версії міфів про походження нації. Це може бути патріотична версія, за якою люди повинні пишатися тим, що вони належать до героїчної нації — американської, української, російської, яка створена завдяки зусиллям альтруїстів-патріотів, майже напівбогів. Сутність цієї версії в американській політичній міфології вдало сформульовано фразою — «Гіганти крокують землею*. В американській політичній міфології існують ще реалістична та технічна версії міфу про походження нації. Згідно реалістичного або прагматичного її варіанту, батьки-засновники американської нації зовсім не буяй альтруїстами, Патріотами без власних інтересів. Це були люди зі своїми інтересами, які треба було захищати. Врешті-решт вони отримали солідний фінансовий куш. Згідно технічній версії батьки-засновники як науковці та інженери підійшли до проблеми утворення федерації та прийняття Конституції США™.

До сучасних фундаментальних міфів можна віднести міфи т. зв. громадянської релігії, міфи, які освячують та підтримують сучасне правління, тематичні міфи, які присвячені проблемам сучасної політики, інституційні міфи, завдяки яким виживають політичні інститути навіть тоді, коли люди, що їх представ­ляють, можуть бути непопулярними. Інститут Президентства показовий в цьому відношенні. Кажуть, що президенти гуляють у міфічних мештах, а живуть у мавзолеях. Інститут Президент­ства тримається на міфі про президента, який в свою чергу ґрунтується на потребі людей вірити в те, що президент може в якійсь спосіб врятувати країну, створюючи диво. Людям хочеться вірити, що президенти контролюють події. Це архаїчна віра в магічну силу короля, який може звертатися до надприродних сил, щоб підкорити собі реальність. І так само,

як і в традиційному суспільстві, є потреба звинувачувати президента в тому, шо настали важкі часи й щось у цьому житті не так. В умовах існування внутрішніх і міжнародних проблем, президенту визначена роль об'єкта масових трансферів, зручного об'єкта для зняття провини з себе та перекладання її на іншого.

Окрім того, кожен президент створює свій міф. Як змальо­вує президента масова свідомість? Він завжди тяжко працює (навіть у відпустках), він завжди повинен виглядати рішучим, суворим і досвідченим. Кожен президент під час свого президентства має на своєму шляху якусь ключову подію, ідентифікаційне досягнення, яке обов'язково потрапляє в його міфічне визначення (міф Кеннеді — Карибська криза, міф Джонсона — В'єтнам, міф Ніксона — Уотергейт, міф Кравчука — перший Президент незалежної України).

2. Другим типом міфів є міфи з умовною назвою «Ми І Вони», які відокремлюють соціальні та політичні групи. Як правило, ці міфи використовуються у виборчих кампаніях, щоб відокремити «нас* від «них»-, пов'язати всі позитивні досягнен­ ня з «нашими успіхами», а всі негативні моменти з «їхнім тріумфом». Якщо вони виграють, злочинність посилиться, зросте інфляція, авторитет держави буде падати, проблеми не будуть вирішені; якщо ж переможемо мис, злочинність буде під контролем, гроші будуть збережені, авторитет держави на міжнародній арені зростатиме.

Групи, політичні рухи, політичні партії, інститути управ­ління посилюють розвиток таких міфів із метою генерувати довіру, підтримку населення й тим самим зберегти своє існування. Міф про демократію та вільне підприємництво знижує рівень складності системи правління та економіки до простих абстрактних понять, дає можливість населенню зрозуміти, що правління в країні — це форма демократії, а економіка країни — варіація на тему вільного підприємництва. У такий спосіб міфи легітимізують інститути правління та економіки, а ще визначають, що бажане, добре, а що небажане. А тому в такій державі поняття комунізму та соціалізму сприймаються критично, міфи санкціонують та посилюють соціоетарні цінності.

3. Героїчні міфи фокусуються на особистостях. Люди потребують героїв для мотивації, а навіть для наслідування. Тому силу прикладу набувають міфи про героїв позитивного плану, вони ж сприяють утвердженню в свідомості позитивного

Політична

256

257

Політика та мораль

іміджу політиків. Героїчні міфи не схожі в деталях, однак схожі за структурою. Кожен раз, як правило, ми читаємо про дивовижне народження героя в сім'ї, яка має скромний матеріальний достаток, про ранні свідчення його надзвичайної чи то сили, чи кмітливості, розуму, про швидкий рух до вершин суспільства, до слави, почестей, про жорстокі битви зі злом, нарешті, читаємо про велич героїв, про те, як піддається спокусі славою, впадає в пиху та стає дуже гордим, потім — героїчна смерть, як результат зради або надзвичайної жертви. Помічено, що така структура нагадує розвиток індивідуальної самосвідо­мості, тобто усвідомлення своїх сильних і слабких сторін із тим, щоб приготуватися до життєвих випробувань. Як тільки Ви справляєтеся з першими іспитами та стаєте дорослими, героїчний міф починає поволі втрачати для Вас значення. Іншими словами, еволюція образу героя відображає кожну стадію розвитку людської особистості. Свого часу П.Радін проаналізував міфи одного з північноамериканських племен і виділив чотири цикли їхнього розвитку, які він назвав Циклами Хитруна, Зайця, Червоного Рогу та Близнюків. Відповідно, перший цикл є дитинством, другий — юнацтвом, ще незрілим, але таким, коли можна корегувати свої прагнення, третій — це зрілий вік, час боротьби зі злом часто за допомогою надприродних сил, четвертий — час перемоги, коли люди стають жертвами власної пихи або заздрості богів.

Сильна сторона політичних міфів полягає в їхньому достатньо високому рівні абстрагування, синтезі етнічних, національних ідей, уявлень, ідеалів, які часто втілюються в певних образах героїв та їхніх вчинків. Чим більше образ героя виходить за межі прямого, такого, що не піддається точному зображенню, тим більша його приваблююча сила⁵¹. Двознач­ність і багатоваріантність надають певної таємничої аури героєві, у свою чергу невідомість і невизначеність породжують певні прагнення, часто незрозумілі людям, але може тому й привабливі, а навіть спокусливі. Якось Юнґ влучно зауважив, що коли розум пробує обійняти якийсь символ, то неминуче приходить до ідей, які лежать поза межами логіки...

Ще одна тема героїчних міфів — це великі злочинці, сили темряви та зла. Людина Заходу стійко вірить у «міф про владу», який відігравав центральну роль у боротьбі західної людини за індивідуальність і зробив вирішальний вплив на формування її психологічного та духовного характеру. Як велике добро, так і велике зло — це прояви крайніх позицій, їхня абсолютизація,

отже, прагнення до повного самоутвердження, свого увічнення. Платоп стверджував, що велику творчу особистість охоплює екстаз «божественної божевільності». Герої-суб'єкти владних процесів мають щось незвичайне, неприродне в собі, навіть демонічне. Як зазначав Ролло Мей, демонічне — це будь-яка природна функція, яка володіє здатністю повністю підпоряд­ковувати собі особистість. Владарювання — яскравий приклад демонічного, яке може бути як творчим, так і руйнівним. Тому герой-злочинець — це також частина міфів, які знаходять своїх прибічників.

4. Псевдоміфи — це міфи, на думку декого, у процесі формування. Це такі міфи, що складаються з приводу сучасних проблем і тривалість яких наразі незначна. Найбільш поширені такого роду міфи під час виборчих кампаній, коли кандидати заявляють, що лише вони «знають, як вийти з кризи», «як покарати зло», «вивести на добру дорогу» тащо. Певною мірою й іміджі нових політичних героїв складаються з псевдоміфів. У випадку перетворення такого героя на лідера, керівника, він перетворюється на суб'єкт героїчного мі(р>у, набирає певної легітимності.

Таким чином, політичні символи представляють елементи політичного життя, вони є умовними (знаковими) образами важливіших політичних ідеалів, способи їхньої пропаганди, наочним виразом прихильності до певних позицій у політиці. Символи інтегрують і мобілізують, вони виступають засобом сили, духу влади, у свій спосіб передають людські емоції у визначених знаках. Можна певною мірою погодитися з Джоном Фолі, який у своїй «Енциклопедії» писав, що знаки та символи управляють світом, а не слово та не закон⁵².

Політика та мораль

Політика та мораль: єдність І суперечності (Г.Т.)

Суспільно-політична діяльність і відносини значною мірою визначаються тим, наскільки певна система загалом відповідає моральним ідеалам і цінностям, які панують у суспільстві. Як ми знаємо, кожен політичний режим має свою модель політич­ної культури, а значить, і свою систему моралі — комплекс ідеалів, норм І цінностей. Вони навзаєм обумовлюють один

Політмкв та мораль

258

259

Політика та мораль

одного, суттєю впливаю?:, на зміст і характер владниз вцносин і діяльності. Ьнування мщелей культури обумовлен) іторич-но, як зрештсю й панунуих моральних ідеалів і цінястей, із позицій яки: оцінюютня людські вчинки та відюини. В залежності від цього формуються правила поведінкі .юдей у групах, будується кошретний кодекс моральні?засад, філософське >6ґрунтува:яя моральності. Усі вони стоуються таких кардинальних питань, як справедливість, що с дбро та зло, що є правильним і хцонеправильним у певному су;ільстві.

Водночаспевний політичний режим нав'язує сво< рзумін-ня правил поіедінки, ідєілів, цінностей, а в більш за-яьному розумінні, кокен режик- це спосіб, певна технологяого, як бути людиноо в конкрепих соціальних обставина: )часі та просторі. У зв'язку з цт, мораль і політика маютьсільний предмет та ссиову. їхшд предметом є взаємини лїдєй, а основою — шявність суіфечностей між індивідуальістю та неповторніс-ю. унікалністю конкретних людей и їхнім громадським суспільний характером, приреченісточсити в суспільстві обі подібне:. Особистість стає більш іб менш вагомою в тему випадку коли її розвиток проходіт на тлі інших особистостей, адзкевелич пізнається лише в ікрзнянні.

Спільник для поліики та моралі є наявніс-ьиевної розподільної функції в іуспільстві. Людей привабло багат­ство, можливсть їхньогозбільшення, спокуса паиуїаїїя над людьми, над природою, слава, престиж тощо. Впіймати спокуси людїні-політикудоломагають системи ціннмгей, які панують у дати час у юнкретному суспільстві. Пептичні інтереси, з однієї стор»ни, мораль, з іншої — огияють вирішенню суперечності «ж індивідами та групою.

Політика га мораль маоть спільну функцію захист одного блага суспільства, прийнтої моделі соціальної справедивості. Разом із тим, іолітика вникає тоді, коли мораль ужен в стані захищати евмми засобми суспільство. Зростає істреба у владних, імпфативних ршеннях, обов'язкових для вдонання, мораль же виступає як езкливішє доповнення цьог* іроцесу. Політика та иораль виступають як дві сторони цілою,гому за часи Античтсті політик/ розглядали як певну гал^з етики. Загалом етига включає ісебе систему поглядів про чброчес-ності, про сонсть, усвіденлення обов'язку, різні праіиа, яких повинні дотримуватися люди в своїй діяльності, у тогу числі й політичнії. У цьому іозумінні етика виступає у шгляді певних закономірностей і норм людської поведнси, які

спираються на такі універсальні категорії, я к -«доброчесність», «належне», «добро», «чесність» тощо. Моральні норми та цінності, які торкалися відносин І поведінки членів суспільства, різних суспільно-політичних інститутів у владних процесах разом і склали політичну етику.

Що ж становить предмет політичної етики? Перш за все — це певне співвідношення свободи, рівності, справедливість, важливіші права людини; взаємні права та обов'язки суб'єктів влади, громадян; проблема справедливого суспільно-політич­ного ладу, так би мовити, владна мораль. Якщо ж брати історію становлення та розвитку політичної етики, то вона виділилася пізніше, ніж з'явилися підставові поняття політики («держава», «право»), це можна пояснити певною специфікою самої моралі. Отже, незважаючи на елементи спільності, єдину основу моралі та політики, кожне з цих понять має свої принципові положен­ня, вони далеко не однакові. Що ж до різниці, то деякі політологи³³ виділяють наступні: по-гсє.ртє. це наявність у політиці такої характерної риси, як конфліктність. Якщо політика є діяльністю, яка спрямована на вирішення групових інтересів, конкуренції між ними, їхнє вирішення в різні способи та на чиюсь користь у суспільстві загалом, то мораль характе­ризується вирішенням більш індивідуальних інтересів, її діяльність не несе системного характеру і не пов'язана з вирішенням проблеми домінації однієї з сторін. По-друге, безпосереднім джерелом політики є різні інтереси, у першу чергу владні, економічні, які тісно пов'язані з інтересами великих суспільних груп людей. Джерелами моралі виступають більш універсальні інтереси — загальнолюдські, ідивілізаційні, які дуже часто не дають індивіду прямої вигоди. По-третє, існує досить суттєва різниця між основними політичними та моральними цінностями. Так для моралі притаманне значно ширше та частіше послугування різними напівутопічними ідеалами. Це нормально сприймається людьми, які в повсяк­денному житті наслідують певні високі ідеали, у той же час політичні ідеали значно більш прагматичні, приземлені, буденні.

Тобто політичні цінності більш конкретні, часто норматив­ні, вони цілеспрямовані, орієнтовані на певні результати. Вони більш групові, становлять ніби вектор різних сил, інтересів, індивід тут виступає як представник нації, класу, верстви, певної партії чи об'єднання. Він висловлює, принаймні