Ідеологія консерватизму

Як ми вже знаємо, ідеологія складає одну з форм політичної думки та є системою прийнятих важливіших ідей і цінностей, яка визначає корінні інтереси та позиції великих і малих суспільних груп. Ідеологія визначає своїм змістом політичні програми, політичні доктрини, а також створює підґрунтя для політичної філософії певного владного режиму. Існує спіль­ність і певна різниця між поняттями «ідеологія» та «доктрина». Спільним для них є те, що вони охоплюють низку ідентичних цінностей, насамперед базових системних ідей. Доктрина служить для реалізації провідних ідей, які складають ідеологію, однак вона не включає в себе погляди, які визначають цілісність політичної системи, що пояснюється суто крато-кратичним характером доктрини. Отже, доктрина становить конкретизацію ідеології з врахуванням меж: державної організа­ції, реалій простору та часу²⁰.

Значний теоретичний і практичний інтерес представляє класифікація політичних ідеологій. Якщо взяти за основу поділу певну систему цінностей і ставлення до них, то отримаємо три групи політичних ідеологій: консервативну, революційну та реформістську. Але такий підхід дещо спро­щений, тому більш відповідним теорії політичної науки видається розподіл за вибором політичними суб'єктами головних напрямів політичної діяльності та типу політичних відносин, який дає нам Ідеологію консерватизму, реформізму, революційну та нігілізму. Отже, ідеологія консерватизму не бажає змін, оскільки її задовільняє політичний стан, який існує. Ідеологія реформізму виступає за реформи, реконструкцію ладу, що існує, не змінюючи одразу його глибинної суті. Ідеологія революційна кардинально заперечує існуючий стан речей, прагне його швидкої суттєвої зміни. (Відповідно існує й ідеологія контрреволюційна, яка прагне повернутися до стану, який існував). Нарешті, існує тип ідеології рішучого заперечення будь-якого стану — нігілізм, який ставить акцент на відкиданні не лише панівних системних ідей і цінностей, але й протесту проти майбутніх планів політичних суб'єктів. Це ідеологія швидше руйнування, ніж планування майбутнього.

Важливіші політмчні ідеології

Я5

Важливіші політичні Ідеологи

Загалом, європейська історія майже не дала нам прикладів вічної ідеології, оскільки проходив час, змінювалися обставини, поволі відживала й певна ідеологія. У минулі століття, як правило, життя людей проходило в межах панування однієї ідеології. XX століття політичні процеси значно прискорилися, тому за своє життя сучасна людина може стати об'єктом впливу навіть кількох ідеологій.

Спробуймо коротко охарактеризувати кожний із типів ідеології. Для цього визначимо відношення даної ідеології до політичних і суспільних процесів, а також природу людини, суть суспільства та нації, їхні ідеали, головні параметри полі­тичної доктрини, важливіші суспільні цінності, ознаки економічної моделі суспільства.

Без огляду на різні основи поділу, теоретики одностайні щодо загальної характеристики ідеології консерватизму, вважаючи, що це така система ідей і поглядів, яка стверджує найвищою цінністю Оаіиа дио, незмінність існуючого порядку. Водночас це й зусилля, спрямовані на зміцнення існуючого стану, його покращення. У контексті європейської історії ми можемо назвати консервативною ідеологію, яка прагнула зберегти панування феодалізму, середньовічну ієрархічну суспільну структуру. Для цього ідеологи феодалізму намага­лися обґрунтувати політичну доктрину консерватизму, починаючи від другої половини XVI ст., переконати в поход­женні королівської влади від Бога, через це виправдати її права на абсолютну владу, зростаючу централізацію держави та суспільства²¹, збереження феодальної експлуатації селянства тощо. Ідеологами абсолютизму були Арман де РІшелье, Джуліо Мазаріні, Роберт Філмер, Самуел Пуфендорф та інші. Поряд із доктриною монархізму в XVII — XVIII ст. існувала концепція незмінності існуючого від давен світового порядку, в основі якої лежав принцип послушенства, відданості владарям, становості, тому минуле вважалося лише частиною існуючого, прогресу як такого не могло бути. Прихильники цієї концепції вважали, що природа людини егоїстична, людина зла, її можливості обмежені, вона діє на підставі інстинктів, своїх безпосередніх матеріальних і духовних потреб, усе ж підпоряд­коване порядку встановленому раз і назавжди Богом. За своєю природою людина потребує порядку, до якого її привчає влада, організована в державу, на чолі якої стоїть монарх. Держава та суспільство складають один живий організм, який люди отримують у спадщину від минулого, тому головне — це

дотримуватися традицій, зберігати їх для майбутнього. Особистість формується державою та її інститутами, які треба шанувати та коритися їм. Як вічна держава, так є вічною й нація (поняття «нація» використовується в сучасному значенні від XVII ст.). Моральним консерватизм проголошував вірність, традиційність, принцип заслуг, порядок плюс суворе дотри­мання Божих заповідей. Особливе місце займало поняття честі та глибокої релігійності, тобто консервативна ідеологія спиралася на віру, призначення. Важливим компонентом цієї ідеології була патріархальна родина, влада батька. Поняття справедливості зводилося до відстоювання принципу отеіо, заслуг, шанування влади, милосердя.

Що ж до економічної моделі, то консерватизм спочатку відстоював феодальну модель, вважаючи, що вона є природ­ною, повною чеснот, шляхегності та порядку, тому відкидалася конкуренція, яка губила огсіо, традиційний порядок, світ ієрархії «васал — сеньйор».

Ідеологія консерватизму зазнала нищівного удару від буржуазних революцій, які змусили модернізувати її головніші структурні елементи. Теоретичне осмислення цього зробили Е&мунд Ьерк, Георг Гегель, Фрідріх Ніцше, які, критикуючи Велику французьку революцію без огляду на те, що в молоді роки самі були революціонерами або схвально ставилися до революції, погоджувалися лише з реформами феодального суспільства, його модернізацією. Водночас Луї Бональд, Жозеф де Местр, Артур Шопенґауер вважали за необхідне збереження монархізму як принципу політичної влади, станового суспільства, дотримання напівфеодальних традицій, старого ідеалу справедливості (чесноти та заслуги як підставові цінності). Вони ставилися з нехіттю до ринкової моделі господарства, тримаючись за традиційне державне регулю­вання, захищаючи цінності релігійного, ієрархічного суспіль­ства. Модернізація полягала насамперед у допущенні в доктрину законодавчого інституту, більшого контролю за виконавчою та судовою владою. Культурно-етичною межею консервативної ідеології, на їхню думку, міг би стати, у гіршому випадку, просвічений абсолютизм, у кращому — парламентська традиційна монархія. Цей напрямок консерватизму інакше як реакційним не назвеш. Бональд та Местр не погоджувалися на модернізацію політичної доктрини, виступали проти ідеї прогресу (у т.ч. науково-технічного), продовжували дотри-

Важливіші лси#тичн| Ідеолог*

86

87

Важливіші політичні ідеологи

муватися негативних характеристик щодо природи людини, підтримували ідею папалізму, а навіть світової теократії.

На зламі століть та у першій половині XX ст. ідеологія консерватизму зазнала відчутних поразок, що було пов'язано з загальною кризою монархізму (розпадом найбільших імперій-монархій: російської, австро-угорської, німецької, а пізніше — британської), якій не допомогли відчайдушні спроби монар­хічних модернізаторів Бенджаміна Дізраеля, Отто фон Бісмарка, Лоренца Штейна, Петра Столипіна та інших. Тим не менше, ідеологія консерватизму вижила та отримала загальну назву — неоконсерватизм. Це сталося здебільшого завдяки компромісу з лібералізмом та розлученням із като­лицькою доктриною. Компроміс полягав у однаковому підході до проблеми власності та певних доктринальних поступках, які загалом полягали в нівелюванні виключності монархічної Ідеї. Водночас відбувся розподіл неоконсерватизму на північно­американський та європейський. Що ж до економічної моделі, то неоконсерватизм не сприйняв ринкової моделі суспільства, оскільки вона лишає поза увагою такі поняття, як чесноти, уподобання, виступає за економіку пропозиції та певні принципи монетаризму". Неоконсерватизм, як і раніше консерватизм, виступає за ієрархічне суспільство за рангом і станом, однак погоджується на рівність громадян перед правом. Для північноамериканського неоконсерватизму головним залишається захист авторитарності, сили влади, традиційних цінностей, насамперед релігії, права вільної ініціативи, яке спирається на непорушність приватної власності. З точки зору теоретиків заокеанського неоконсерватизму, в Америці повинна панувати здорова конкуренція на вільному ринку з одночасною ліквідацією соціальної допомоги зі сторони держави, яка також не повинна допомагати банкрутуючим підприємствам. Лише такий порядок зможе забезпечити для кожного свободу та шанси справедливих успіхів у суспільстві.

Ідейно близькими до консерватизму є ідеології фашизму та авторитаризму. Фашистська ідеологія (яка має форми італійського фашизму, німецького нацизму, іспанського фалангізму тощо), спираючися на національні політичні доктрини, систему цінностей, специфічні економічні моделі, має характерні риси: великодержавний шовінізм і расизм, культ сили та примусу, апологетику агресії та терору, експансіонізм і мілітаризацію всього суспільства, а також домінування політичної ідеології в суспільстві, етатизм, міфотворчість та

утопічність у політичній свідомості та культурі. До специ­фічних рис фашистської ідеології можна додати імперську ідею, культ вождя, ідеологічні кліше на зразок «земля та кров» тощо. Економічними моделями, притаманними для цієї ідеології, є корпоративно-синдикалістська, націонал-соціалістична, які є різновидами централізованої, планової, патерналістської економіки.

Авторитаристська ідеологія веде свій родовід від монар­хізму Наполеона та спирається, як і консерватизм, на ідею стабільного, традиційного політичного ладу, який, тримаючись на сильній державі, реалізує національне призначення руками та розумом визначеної Богом особистості. Держава стоїть над суспільством, вона є найвищою цінністю, більшою, ніж народ або нація. Головні риси цієї ідеології — це антидемократизм, антилібералізм, антикомунізм та антисоціалізм, заперечення фашизму. Система прав людини обмежується інтересами держави, які є первинними. При авторитаризмі економіка переважно централізована, планова. Система важливіших цінностей визначається главою держави. Одним із прикладів панування авторитаризму в Європі можна вважати Польщу в міжвоєнний період 1926-1935 р.