Проблеми формування політичної культури в Україні

/ Аксіомою є той факт, що в цивілізованому суспільстві ЧюлІтика не Існує поза культурою. Так і політична свідомість немислима без політичної культури, яка в свою чергу включає в свій зміст такі елементи політичної свідомості, котрі стали стабільними регулятивами поведінки суб'єктів. Інколи навіть стверджується, що політична культура «поглинас» політичну свідомість.

Завдяки стабільності політичних знань, цінностей політич­на культура суб'єктів здійснює функцію відтворення політи­чних відносин у формах політичної свідомості та політичної поведінки людей. Якщо політична свідомість функціонує в конкретній системі політичних відносин (у певній політико-культурній обстановці), то та свідомість водночас є умовою та засобом відтворення політичної культури.

Кожній політичній системі відповідає особлива модель політичної культури, яка в певній країні проявляється в національно-специфічних формах або синтезі єтнонаціо-нальних характеристик. Не може утворитися політична система, політична свідомість, політична культура без тих чи інших національних особливостей у т. зв. «чистому вигляді». Національна культура завжди залучається до легітимізації політичної системи.

Послуговуючися терміном Поганеса Ваша, зв'язок між національною культурою та політикою називають репрезен­тацією. Він стосується особливого виду репрезентації: націо­нальна культура може репрезентувати політику та, навпаки, політика може репрезентувати національну культуру⁴⁶.

Американський політолог, історик Стівен Коен, розгля­даючи складники змісту та характеристику форми політичної культури кожної нації, підкреслював, що «жодна політична система в жодній країні не буде стабільною, якщо вона не народилася в цій же державі, на її ґрунті як результат розвитку власної політичної культури». Досить цікавим є той факт, що в 1989 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО, визначаючи велике суспільно-політичне значення національних культур, рекомендувала всім державам — членам ЮНЕСКО ввести в дію спеціальні правові положення та заходи, які були б спрямовані на збереження та захист традиційної народної культури.

_г

Проблеми формування політичної свідомості та куіктури ■ УЛ

534

535

Проблеми формування політичної свідомості та культури ■ УІМ

У сучасній Україні на формування політичної культури активно впливають перш за все засоби масової інформації (як офіційного, державного спрямування, зокрема «Голос Украї­ни», «Урядовий кур'єр»; різноманітні друковані видання Верховної Ради України, міністерств, як приміром «Політика і час» — суспільно-політичний журнал, засновником якого є Міністерство закордонних справ України: журнали, збірники інститутів політологічного та гуманітарного напряму НАН України тощо, так і громадського характеру, наприклад журнал державницької думки «Розбудова держави», «Трибуна» — Всеукраїнський громадсько-політичний і теоретичний журнал товариства «Знання» України та спілки журналістів України; «Нова політика» — науково-пізнавальний та аналітичний журнал асоціації молодих українських політологів і політиків; журнали «Універсум», «Республіканець», «Сучасність» і чимало інших; телебачення, радіо з державними, комерцій­ними, авторськими каналами, програмами різноманітного спрямування).

""Політична свідомість і політична культура базуються не на голому місці, а мають певний досвідний фундамент особис­тості, свою політичну історію, відповідний вплив політичної ідеології тощо.

^ Політична культура таким чином формується революційно чи еволюційно, закрито чи відкрито, інтернаціонально чи , національно. Життя людини в культурі переживається нею як V природна належність до особливого культурного світу. Винниченко наголошував, що «укоріненість» в рідну культуру, буття на «цій» землі, серед «саме цих» людей, місцевості, будівель, рослин, тварин — у цьому коріння та основа націо­нальних почуттів. «Через це національна свідомість І любов до своєї нації не знає ні класів, ні партій, ні віку, ні полу»⁴⁷.

Проблемою формування політичної культури суспільства України є те, що, з однієї сторони, спостерігається активний вплив (і досить легке сприймання та засвоєння спільнотою, особливо молоддю) масової культури, а з другої, зміцнення національних політичних культур (хоча вони інколи зосеред­жуються більше на елементах особливих ментальностей, а не на тих чи інших спільних моментах, що були б бажанішими в умовах формування політичної культури єдиного українського громадянства).

Чимало проблем і в існуванні двох типів масової культури: ліберально-демократичної та тоталітарно-авторитарної. У

програмних документах партій, громадсько-політичних об'єднань сучасної України, їхніх діяннях і в функціонуванні державних чинників поєднуються риси демократичної та авторитарної культур. Це - відповідний атрибут країни, яка перебуває на етапі переходу від авторитаризму до демократії, від ідеалу сили та неконтрольованої влади до демократичних прав і свобод громадян, від політичної пасивності, контролю над політичною свідомістю суб'єктів, а загалом усього «верху» до громадянського суспільства, правової держави.

В умовах національного відродження політична культура в Україні має чимало й інших чинників, які характеризують її багатомірність, багатогранність, а інколи й суперечливість. На нашу думку, залишається проблема розвитку субкультур — утворень політичної культури, які характерні лише для окремих групових (міжгрупових), соціальних, етнічних, конфесійних, регіональних та інших суб'єктів політики та які відрізняються специфічними поглядами та перевагами людей щодо явищ влади, відношенням щодо правлячих еліт, зразками участі в управлінні» контролі та організації політичного життя.

Через численні протиріччя в міжконфесійних відносинах існує проблема єдності в сфері духовного життя громадян України. Не оминули складні протиріччя наших сучасників у соціальному плані. Важко через протилежність переконань у суспільстві досягнути консенсусу стосовно єдиного підходу до розуміння сучасного та майбутнього держави, ЇЇ місця в системі міждержавних або міжнародних відносин тощо.

Проблемою залишається також традиційний вплив росій­ської політичної культури, її постійна нав'язлива зверхність стосовно інших, корінних. До цього ще приєднується й значний економічний тиск, інколи політичний диктат або ультиматум. Наприклад суспільно-політична, художня література росій­ською мовою в Україні складає 80 і більше відсотків від загальної кількості, що є в продажі. У два рази в середньому більше російськомовних програм на телебаченні тощо.

Проблемою залишається й стан політичної культури тих, хто за своїм посадовим становищем представляє певну (поки що номенклатуризовану...) політичну еліту суспільства, є носієм політичної свідомості.

Утвердження на теренах України від 26 червня 1996 р. КонституцІЇ ще не стало вирішальним фактом формування в громадян гордості за свою Батьківщину, базою для діяльності політичних сил і влади в напрям}' плекання високої політичної

536

537

_І

_г

Виокмки

с відомості та політичної культури, становлення громадян­ського суспільства, торжества консолідації та розвитку української нації, її Історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Важливою проблемою залишається формування системи державницьких політичних цінностей, спільних символів, які 6 акумулювали в собі прагнення до зміцнення української національної політичної культури як основи політичної культури в Україні.

ВИСНОВКИ:

1. «Мова політики» — це певна сукупність усталених логіко-значеннєвих одиниць, які органічно пов'язані з політич­ ною сферою. Вона є важливим засобом боротьби за владу та ЇЇ реалізацію. Рівень вирішення мовної проблеми в багато­ національній державі визначає міру національної гідності провідної нації та політичну стабільність. «Мова політики» має два рівні — професійного (елітного) спілкування та популяр­ ний. Існують дві функціональні домінанти політичного дискурсу: коли мова владного суб'єкту імперативна і коли вона персуазивна (переконуюча). Характер реалізації режиму влади накладає відбиток на мову, так тоталітарно-авторитарний режим сформував свої межі та зміст політичного дискурсу, із притаманними для нього гіперідеологізованими метафорами, подвійною семантичною компетенцією, таким собі «дводу- манням». Історичний досвід переконує, що кожен визначний політик збагачує риторичний арсенал мови, оскільки він стає ним І як мовна особистість.

2. Політична культура значною мірою залежить від розвитку масової політичної комунікації (поширення інформа­ ції за допомогою технічних засобів на велику, розташовану в різних місцях аудиторію). Існують два рівні інформаційних потоків: вертикальний і горизонтальний. Домінуюче місце в комунікаційних процесах займають засоби масової інформації (ЗМІ). Вони виконують наступні функції: освітню, артикуляції Інтересів, формування громадської думки, мобілізаційну та інтеграційну, політичної пропаганди та реклами, виховну. Апелюючи до ірраціональних, емоційно-вольових елементів свідомості, ЗМІ використовуються як засіб маніпулювання

ПримНжи

с відомістю (нараховується 10 прийомів). ЗМІ здійснюють інформаційний вплив на політичну культуру способами передачі (логічними або емоційними) та способами поширення (послідовне чи фрагментарне). Існують певні засоби змен­шення або нейтралізації маніпуляційного впливу ЗМЇ на свідомість (плюралізм, достовірність).

3. Основними напрямами формування політичної свідо­мості та культури є формування науково-теоретичного рівня та політичної психології громадянства. На цей універсальний процес накладають відбиток специфічні умови України: зовнішні (геополітичні, міжнародного розкладу сил), внутрішні (соціально-економічні, демографічні, релігійні, культурні тощо).

Примітки:

Фуко Мишель. Слова и вещи. Археология гуманитарньїх наук. -СП6., І 994. -СІ 17.

Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двад­цятого століття (1900 — 1941). Стан і статус//Сучасність, 1987. - С. 6.

3.

Серио Поль. О язьіке власти: критическнй анализ // Философия язьїка в границах и вне границ. — Харьков, 1993.-С. 85.

Орузлл Джордж. «1984» и зесе разньїх лет. — М., 1989. — С. 41-42.

Див.: Антонов-Овсеенко А. Театр Иосифа Сталина. ~ М., 1995.

8. 9.

10 11

Баранов А.Н., Казакевич Е.Г. ГІарламентские дебати: традиции и новации. — М., 1991. — С. 18. Мова тоталітарного суспільства. — К., 1995. — С. 47. Гладиш А. Структура Лабиринта. — М., 1997. — С. 61. Барт Ролан. Избраннмеработьі: Семиотика. Позтика. — М., 1989. - С. 107.

Див.: Сопер Л. Поль. Основи искусетва речи. — М., 1995. Див.: Масова комунікація / Москаленко А.З., Губерський Л.В., Іванов В.Ф., Вергун В.А. - К., 1997. - С. 53.

12. Московичи Серж. Вектолп. — М.. 1996. - С. 229.

13. Див.: Алешина М. Паблик рилейшнз для менеджеров и маркетеров. - М . 1997. - С. 38.

14. Див.: Масова комунікація. — С. 182.

539

538

_г.т

Примітки

15. Д ив.: Почепцов Г. Имидж: от фараонов до президентов. — К., 1997. - Гл. 3.

16. Див.: Масова комунікація. — С. 79.

17. Лебон Гюстав. Психология народов и масс. — СП6., 1995. — С. 240.

18. Див.: Андреева Г.М. Социальная психология. — М., 1996. — С.88,

19. Див.: Почепцов Г. Имидж и вибори. Имидж политика, партии, президента. — К., 1997. — С. 23.

20. Там само.-С. 128.

21. Почепцов Г. Имидж: от фараонов до президентов. — С. 195.

22. Див.: Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введениев политологию. — М., 1996. -С. 358.

23. Див.: Андреева Г.М. Социальная психология. — С. 92.

24. Див.: Сморгунов Л., Семенов В. Политология. — СПб., 1996. — С. 129-131.

25. Див.: Масова комунікація. — С. 60.

26. Там само. — С. 78.

27. Див.: Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. — С. 362.

28. Див.: Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. — К., 1997. - С. 195.

29. Див.: Ирхин Ю.В. Политология. - М, 1996. - С. 279.

30. Шерель Пьер-Ив. Строить демократию: свобода форми- рования и вьіражения мнений // Полис, 1993. — № 6. — С. 102.

31. Див.: Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. — М., 1997. -С. 324-325.

32. Цит. за: Мировое политическое развитие: век XX / Загладин Н.В., Дахин В.Н., Загладина Х.Т., Мунтян М.А. — М., 1995. -С 286.

33. Див.: Колодій А. Нація як суб'єкт політики. — Львів, 1997.

34. Див.: Мала Енциклопедія Етнодержавознавства. — К., 1996; Політологічний енциклопедичний словник. — К., 1997; Українська Центральна Рада. Документи і матеріали.: В 2-х т. — К., 1996,-Т. 1.

35. Див.: Рябов С. Політичні вибори: короткий словник- довідник. — К., Вид. УРП, 1994.; НДП. Філософія-ідеологія. Історія та сучасність. За ред. М.Іващишина та Р.Кечура. — Львів, 1998.

36. Див.: Балюк Н. Партійні списки: братська могила чи телефонний довідник //Високий замок. — 1998. — 9 січня.

_ї

Примітки

37. Ч ерниш Н. Чи можливе громадянське суспільство в Україні? // Українські варіанти, 1998. — № 1. - С. 18.

38. Див.: Головача Є. Політична залученість населення: поінформованість, активність, компетентність / Політо­ логічні читання, Українсько-канадський щоквартальник. — К., 1992.-№2. ~С. 19.

39. Тамсамо.-С 21-22.

40. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. - К.. 1994. - С. 281.

41. Див.: Високий замок, 1998. - 13- 19 березня. - № 39-40 (1055-1056).

42. Болбат Т. Розстановка політичних сил у Донецькій області напередодні виборчої кампанії / Схід.-аналітично-інфор- маційний журнал. — Донецьк, 1997. — №8 (15). — С. 13.

43. Див.: Голос України. — І994. — 11 березня.

44. Див.: БжезІнський Збігнєв. Вирішальна роль України на пострадянському просторі // Політика і час, 1997. — № 9. — С. 24-28.

45. Див.: Рибачук М., Фещенко П. Політичні стани політичної позиції (активність і пасивність) // Нова політика, 1997. — № 5. - С. 26.

46. Див.: Курчевська Йоанна. Національна культура і політика // Політична думка, 1997. — № 4. — С. 172.

47. Винниченко Володимир. Відродження нації. — К., 1990. — 4.1.-С. 73.

Політичні знання

54

55

Поліп чи! знання

проголосила: «Всі люди народжуються вільними і рівними в своїй гідності та правах»- (Ст. 1).

Другою рисою політичних знань є їхній безпосередній вплив на всі суспільні сфери життєдіяльності будь-якого організованого суспільства. В залежності від теоретичних уявлень і знань політичної еліти суспільства, формується відповідний політичний режим, який будує свого форму держави та її соціальну модель. Відповідною''до них буде й соціально-економічна державна політика, яку провадитиме політична еліта, а також соціально-культурна, духовна організація цього суспільства.

Третьою рисою політичних знань є їхня загальність, що полягає в тому, що об'єктом владних рішень і владних відносин є всі без винятку макро- і мікрогрупи населення, громадяни — піддані, які проживають у межах певної системи. Оскільки загальний характер політичних знань конкретизується в політичній системі, отже, в системі її прав, то набираючи таким чином легітимності, політичні знання отримують разом із правом і межі самої політичної системи. Загальність політич­них знань має й інституційний вимір, оскільки служить для обгрунтування та виправдання діяльності, структури, норм політичних інститутів суспільства. Водночас саме вони є тими межами, в яких діють політичні суб'єкти влади, відбувається організація виконання рішень через усі гілки політичної влади (інститут президентства, парламент, прем'єр, судова влада). Кожна з них та усі разом діють, приймають рішення, згідно певним політичним концепціям, моделям розвитку, виконують основні положення державної національної доктрини та національної ідеї. Більшість сучасних політичних лідерів після отримання влади (шляхом виборів або за допомогою інших видів політичної боротьби) використовують політичні інсти­тути, які існують у державі та суспільстві.

Четверта риса політичних знань — їхня імперативність, що визначається самим характером політичної влади, політичних рішень, які, стаючи легітимними, водночас набувають статусу обов'язкових. Будь-яка політична теоретична модель певного суспільства реалізується політичною партією чи режимом, що правлять, більшою чи меншою мірою наказово — Імперативно. Зрозуміло, що це не завжди проявляється відкрито, але, використовуючи різні методи, політичні знання вносяться в свідомість громадянства (адже навіть таке поширене поняття

■«громадянин» означає певну політичність, передбачає чітко окреслені позиції щодо політичного режиму, доктрини, ідеології тощо). Водночас ідеологія формулюється певними фахівцями та утверджується різними шляхами, інститутами та засобами в свідомості людей. Поняття ж «утвердження» включає в себе імперативність, яка супроводжує цей процес.

П'ятою рисою політичних знань є їхній пронизуючий характер, оскільки суттю політики є врешті-решт влада, її здобуття та реалізація, то варто погодитися з тим, що, оскільки влада різною мірою присутня й в інших сферах людської діяльності та відносин, політичні (владні) знання мають місце у виробничій і побутовій сферах, але саме політичні знання мають визначальний характер, детермінують зміст інших сфер людського буття в організованому суспільстві. Пронизуючий характер політичних знань полягає в їхній загальності, імперативності, обов'язковості в межах певної політичної системи.

Шостою рисою політичних знань є їхній функцІонально-координаційннй характер, який тісно пов'язаний із системним аналізом. Політичні знання мають досить чітко окреслені функції: визначення шляхів, засобів завоювання політичної влади, її реалізації та успішної діяльності разом з обов"язком захисту та виправдання політичних режимів, їхньої діяльності щодо суспільства. Поряд із цим, політичні знання становлять постійну основу координаційної діяльності для безпосеред­нього захоплення та реалізації влади. Координаційний характер політичних знань полягає в тому, що він обґрунтовує ту чи іншу систему розподілу цінностей у політичній системі суспільства, захищає цю систему, опрацьовує та вдосконалює шляхи стимуляції саме такої, а не іншої системи розподілу. Звичайно, що координаційний характер влади спирається на імперативність, в основі якої лежить вольовий чинник, адже політика — це, за своєю суттю, волевиявлення пануючої великої або малої суспільної групи, яка отримала легітимність.

Сьомою рисою політичних знань є їхня спрямованість щодо масових дій, адже політика — це завжди рішення владного характеру, які полягають у приведенні в дію об'єктів (мас). Якщо індивідів переконують, то масу можна лише чимось захопити, для цього потрібно сформулювати та розповсюдити певні ідеї, змусити повірити в них, мобілізувати на певну діяльність владного характеру. Звідси ще одна характерна риса

Література

540

541

Література

Література:

Політична людина

Аристотель. Политика. Никомахова зтика. Соч.: В 4-х т. — М., 1983. - Т. 4.

Батенко Тарас. Опозиційна особистість: Друга половина XX ст. Політичний портрет Б. Гориня. — Львів, 1997.

Вайль ГІ., Генис А. 60-е. Мир советского человека. - М., 1996.

Гиро Поль. Частная и общественная жизнь римлян. — СПб., 1995.

Гоббс Томас. О гражданине. Избр. произв.: В 2-х т. — М., 1964. — ТІ.

Конституція України (Основний Закон). — К., 1996.

Локк Джон. Два трактата о правлений. Соч.: В 3-х т. — М., 1988. —

Т. 3.

Одайник Володимир. Психология политики. Политические и социальнне идеи К.ГЮнга — СПб., 1996.

Платон. Государство. Соч.: В 3-х т. — М., 1972. — Т.З. — Ч. 1.

Почепцов ГГ. Тоталитариьій человек. Очерки тоталитарного символизма и мифологии- — К., 1994.

Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. — М., 1996. -Гл. 5,19.

Разумович Н.Н. Политическая и правовая культура. Идеи и институтьі Древней Греции. — М, 1989.

Руссо Жан Жак. Об общественном договоре, или Принципи

политического права. Трактатьі. — М., 1969.

Слюсаренко А.Г, Томенко М.В. Історія української Консти­туції. - К., 1993.

Тейяр де Шарден Поль. Феномен человека. —М„ 1987. Филатова М.Н., Светенко А.С.11олитология. — М... 1995. — Гл. 7. Хейзинга Йохан. Осені. Средневековья. Со^ті.: В 3-х т. — М. 1995.-ТІ.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (основньїс положення, исследования н применения). — СПб., 1997.

Шестопал Е. Личность и политика. —М., 1988. Політична свідомість

Гаджиев К.С. Политическая наука. - М., 1995. -- Гл. 9. Гегель Георг. Философия права. — М., 1990.

Гегель Георг. Фнлософия духа. Знциклопедия философских наук.-М., 1974.-Т.З.

Грушин Б.А. Массовое сознание: опьгт онределения и проблеми исследования. — М., 1987.

Мала Енциклопедія Етнолержавсгва. Відп. ред. Ю.Римаренко. —

К„ 1996.

Камю Альбер. Бунтующий человек. — М., 1990.

Мірчук І. Історія Української культури//Петров В., Чижев-ський Д., Глобенко М. Українська література; Мірчук І. Історія української культури. — Мюнхен-Львів, Ї994.

Московичи Серж. Век толп. Исторический трактат по психо-логии масс. — М., 1996.

Політологічний енциклопедичний словник. Відп. ред. Ю.С.Шем-шученко, В.Д.Бабкін. — К., 1997.

Райх Вильгельм. Психология масс и фашизм. — СПб., 1997. Смелзер Нейл. Социология, — М., 1994.

Соціальна філософія. Короткий Енциклопедичний Словник. За заг. ред. В.П.Андрущенка, М.І.Горлача. — К.-Харків, 1997.

Соціологічна думка України. М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов та інш. — К., 1996.

Франк С.Л. Духовньїе основи общества. — М., 1992. Фромм Зрих. Душа человека, — М., 1992. Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий політологічний словник. За ред Б.Кухти. —Львів, 1997. Шлемкевич Микола. Загублена українська душа — К.> 1992.

Політична Ідеологія

Барт Ролан. Мифологии. — М., 1996.

Бердяев И.А. Истоки и смьісл русского коммунизма. — М., 1990.

542

ІШтаретура

Г аджиез К.С. Политическая наука. — М., 1996. — Гл. IX—XII.

История политических и правових учений. Под общей ред. В.С.Нерсесянца. -М„ 1995. - Гл. 21."

Желев Желю. Тоталитарное государство. М., 1991. — Гл. 1.

Леонтович В.В. История либерализма в России 1762—1914. — М., 1995.

Манхейм Карл. Идеология и утопия // Диагноз нашего времени. — М., 1994.

Маркс К., Знгельс Ф. Немецкая идеология. Соч. 2-е изд. - Т. 3.

Медведев В.А. В команде Ґорбачева. Взгляд изнутри. — М., 1994.

Мигул Іван. Політичні ідеології: порівняльний аналіз. — К., 1997.

Основи політичної науки. З історії політичної думки: від стародавності до наших днів. Курс лекцій за ред. Б.Кухти. — Львів, 1997.- 4.1.

Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. - М., 1996. -Гл. 15.

Райх Вильгельм. Психология масс и фашизм. — СП6., 1997. Раушнинг Герман. Говорит Гитлер. Зверьизбездньї. — М., 1993.

Соціальна філософія. Короткий Енциклопедичний Словник. Зазаг. ред. В.Андрущенка, М.Горлача. — К.-Харків, 1997.

Шаповал М.М. Драгоманов як Ідеолог нової України. — Прага, 1936.

Яковлев А.И. Горькая чаша: большевизм и Реформация в России. — Ярославль, 1994.

Якушик В.VI. Социал-реформизм в современном мире: идеология и практика. — К., 1990.

Політична психологія

Адлер Альфред. Лекции по аналитической психологии. — М.-К., 1996.

Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. — Ростов-на-Дону, 1996.

Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология. — М., 1994.

Иваігав В. Политическая психология. — М., 1990.

Имидж лидера. Психологи ческое пособие для политиков. Под ред. Е.В.Егоровой-Гантман. — М., 1994.

Кирилкж Ф.М., Кремень Л.А., Ирхин Ю.В. Психология и политика. — К., 1993.

•»*■* Література

Л ебон Гюстав. Психология народов и масс. — СПб., 1995.

Московичи Серж. Вектолп Исторический трактат по психо­логии масс. — М.. 1996.

Одайиик Володимир. Психология иолитики. Политичеокие и социальньїе взглядьі К.Г.Юнга. — СПб., 1996.

Психологія масової політичної свідомості та поведінки (вІдп. ред. В.Васютинський). — К., 1997.

Райх Вильгельм. Психология масс и фашизм. — СПб., 1997.

Робер М.-А., Тильмаи Ф. Психология индивида и группьі. — М., 1988.

'Гард Габризль. Общественное мнение и тол па. — М., 1902. Українська душа. — К., 1992.

Фрейд Зигмунд. Массовая психология и анатаз чсловеческого «Я» // Я и Оно. Труди разньїх лет. — Тбилиси, 1991. — Т.1.

Хабермас Юрген. Демократия, разум, нравственность. — М., 1995.

Хрестоматия по психологии личности. Редактор-составитель Райгородский Д.Я. — Самара, 1996.

Царство натовпу. (Із історії Великої французької революції по кн. Лебона і Тарда). — К., 1991.

Шестопал Е.Б. Личность и политика. — М„ 1988.

Юнг Карл. Либидо, его метаморфози и символи. — СПб., 1994.

Юнг Карл. Аналитическая психология, — М., 1995.

Юнг Карл. Проблеми души нашего времени. — М., 1994.

Юрьев А.И. Введение в политическую психологию. — СПб., 1992.

Політична пропаганда

Беглов С.И. Внешнеполитическая пропаганда. Очерк теории и практики. — М-, 1980.

Волкогонов Д.А. Ленин. Политический портрет. В 2-х кн. — М.,

1994.

Герцштейн З.Роберт. Война, которую вьіиграл Гитлер. —

Смоленск, 1996.

Демосфен. Речи. — М„ 1954. Кершоу Ян. Гитлер. — Ростов-на-Дону, 1997. Лайнбарджер Поль. Психологическая война. — М, 1962. Ленин В.И. Что делать? Полн. собр. соч. - Т. 5.

Михальская А. Русский Сократ. Лекции по сравнительно-исторической риторике. — М., 1996.

_9^

Література

544

545

Література

₁₄

Одайпик Володимир. Психология политики. — СПб., 1996.

Основи психологии и педагогики пропагандистской работьі. — К, 1988.

Ренан Зрнест. Жизнь Иисуса. - М., 1990.

Скуленко М.И. Исторіія политической пропаганди. - К.. 1990.

Смит Денис Мзк. Муссолини. — М_м 1995.

Сонер Л.Поль. Основи искусства речи. — М._т 1995.

Фест Иоахим. Гитлер. Биография. - Пермь, 1993.

Штраус Франц Йозеф. Воспоминания. - М„ 1995.

Цнцерон Марк Тулий. Речи. В 2-х т. - М., 1962.

Чнхачев В.П. Речевое мастерсгво пропагандиста. - М., 1987.

Політична культура

Бердяев Н.А. Царство Духа и царство Кесаря. — М„ 1995.

Гердер Иоганн. Идеи к фнлософии историіі человечества. — М„ 1977.

Забужко О.С. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. — К., 1997.

Ильин И.А. О сопротивлении злу силою. Соч.: В 2-х т. - М , 1993. -Т. 1.

Історична міфологія в сучасній українській культурі: матеріали досліджень. — К., 1998.

Кант Иммануил. Об изначально злом в человеческой природе. Соч.: В 6-ти т. - М., 1985. - Т. 4. - Ч. 2.

Мірчук І. Історія української культури // Петров В., Чижев-ськии Л., Глобенкс М. Українська література; Мірчук І. Історія української культури. - Мюнхен-Львів, 1994.

Макиавелли Никколо. Избр. соч. — М., 1982. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера- — М, 1990.

Нариси з історії українського мистецтва. За ред. В.Г.Забо-лотного. — К., 1966.

Ноймайр Антон. Диктатори в зеркале медицини. Наполеон, Гитлер, Сталий. — Ростов-на-Дону, 1997.

Павлюк Ігор. Митець, Влада, Преса: історико типологичний аналіз. — Луцьк, 1997.

Паипс Ричард. Россия при старом режиме. — М., 1993.

Политология. Курс лекций. Под ред. М.Н.Марченко. — М 1997. - Лекция 14.

Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. — Харків, 1990. ^И

Ребкало В.Д. Політична культура особи. — К., 1984. Сергійчук В. Національні символи України. — К., 1992. Тоіїїіби Арнольд. Постижение истории. Сб. — М., 1991. Шацкий Ежи. Утопия и традиция. М., 1990. Шпеер Альберт. Воспоминания. - М.-Смоленск, 1997. Шпенглер Освальд. Закат Европм. - Новосибирск. 1993. — Т. 1. Фоли Джон. Знциклопедия знаков и символов. — М., 1997. Фромм Зрих. Душа человека. — М., 1992.

Чередниченко Т. Между «Брежнєвим» н «Пугачевой».

Типология советской массовой культури. — М., 1994.

Юнг Карл. Архетип и символ. — М., 1991.

Юнг Карл Густав, фон Франц М., Л. Хендерсон Дж.Л„ Якоби

И., Яффе А. Человек и єго символи. — М., 1997.

Юнг Карл. Йога и Запад. Сборник. — Львов, 1994.

Яворская Н.В. Западноевропейское искусство XIX века. — М.,

1962.

Ясперс Карл. Смисл и иазначение истории. — М., 1991.

Плюралізм тилів політичних культур

Берве Гельмут. Тираньї Греции. — Ростов-на-Дону, 1997.

Буркхардт Якоб. Культура Возрождения в Италии. — М., 1997.

Бурлацкий Ф.М. Русские государи. Зпоха реформации.

Никита Смельш, Михаил Блаженний, Борис Крутой. — М.,

1996.

Гиббон Здуард. История упадка и разрушения Великой

Римской имлерии: Закат и ладение Римской имлерии. В 7-ми т. —

М., 1997.

Диль Шарль. История византийской империи. — М., 1948.

Желев Жслю. Тоталитарное государство. - М., 1991. - Гл. 1.

Карсавин Л.П. Культура средних веков. — К., 1995.

Культурология. XX век. Антология. - М., 1995.

Ле Гофф Жак. Цивилизация средневекового Запада. — М., 1995.

Левандовский А.II. Карл Великий. Через империю к Европе. —

М., 1995.

Мен Ролло. Любовь н Воля. - М., 1997.

Моммзен Теодор. История Рима. - СПб., 1992.

Рижов К. Все монархи мира. Древняя Греция. Древний Рим.

Византия. — М., 1998.

Себайн Г. Джордж, Торсон Л. Томас. Історія політичної думки. —

К., 1997.

546

_г

Література

Х ейг Кристофер. Елизавста Т Английская. — Ростов-на-Дону, 1997.

Юнг Карл Густав, фон Франц М., Л. Хендерсон Дж.Л., Якоби її., Яффе А. Человск и сго символьї. — М., 1997.

Важливіші цінності політичної культури

Аристотель. Политика. Никомахова зтика. Соч.: В 4-х т. — М., 1983. -Т. 4.

Берлін Ісая. Чотири есе про свободу, — К, 1994. Вебер Макс. Избрашше произведения. — М., 1990.

Гегель Георг. Философия духа. Знциклопедия философских наук. -М., 1977. - Т. 3.

Гегель Георг. Философия права. — М, 1990.

Гоббс Томас. О гражданине. Избр. соч.: В 2-х т. - М., 1964. -Т. і.

Жильсон Зтьен. Разум и Откровение в Средние века / Богословие в культуре Средневековья. — К., 1992.

Кант Иммануил. Метафизические начала учения о праве. Соч.: В 6-ти т. - М, 1965. - Т.4. - 4.2.

Карсавин Л.П. Философия истории. — СПб., 1993.

Карташкин В.А. Права человека в международном и внутри-государственном праве. М., 1995.

Конституція України (Основний Закон). — К, 1996. Культурологи*. XX вск. Антология. - М.. 1995. Лінч Джозеф. Середньовічна церква. — К., 1994.

Локк Джон. Два трактата о Гфавлении. Соч.: В 3-х т. — М.,

1988.-ТЗ.

Монтескье Шарль. О духе законов. Избр. пропав. — М., 1955.

Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, норми, реальность. — М., 1991.

Нестеренко В.Г Вступ до філософи: онтологія людини. — К.. 1995.

Платон. Государство. Соч.: В 3-хт. - М., 1971. - Т. 3. - Ч. 1.

Политология. Курс лекций. Под рєд. М.Н.Марченко. - М., 1997.-Лекция 16.

Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. Упор. Ю.К.Качуренко. — К., 1992.

РаСшович І1.М. Права людини і громадянина у Конституції України. - Харків, 1997.

\У

547

Р олз Джон. Теория справедливости. ■■■ Новосибирск, 1995.

Руссо Жан Жак. Рассуждения о происхожденни и основаниях неравенства между людьми. Трактати. — М., 1969.

Спенсер Герберт. Синтетическая философия. В сокращенном наложений ГКоллиша. — К., 1997.

Сучасна політична філософія. Антологія. — К.. 1998. Токвиль Ллексис де. Демократи* в Америке. — М., 1990. Фромм Зрих. Бегство от свободи. — М., 1990.

Фромм Зрих. Здоровое общество. Психоанализ и культура. Избраиньіе трудьі Карен Хорни и Зриха Фромма. — М., 1995.

Шкода В. В. Вступ до правової філософії. — Харків, 1997. Шумпетер Йозеф. Капіталізм, комунізм, демократія. — К., 1995. Хайек Фридрих. Дорога к рабству. — М, 1992.

Хеффе Отфрид. Политика. Право. Справедливость. Осново­положення критической философии права и государства. — М., 1994. Соціальний та екологічний аспекти політичної культури

Андрющснко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філосо­фія. - К., 1996. Т. 1-2.

Берг Л.С. Климат и жизнь. — М., 1947.

Вернадскнй В.И. Биосфера. Избр. соч. — М.-Л., 1960. — Т. 5.

Гайдуцький П., Подолєва О. Фінансування соціальної полі­тики. - К., 1995.

Ганслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення в ринковій економіці. — К., 1996.

Гумилев Л.Н. Зтногенез и биосфера Земли. — Л., 1990. Карсавин Л.П. Философия истории. — СП6., 1993. Конституція України (Основний Закон). — К., 1996. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. — М., 1990.

Основи екології та соціоекології. За ред. М.Назарука. — Львів, 1997.

Пигу А. Зкономическая теория благосостояния. — М., 1995.

Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. —

К., 1997.

Сьітник К.М., Антонович Е.М., Стойко С.М. В.И.Вернадский.

Жизнь и деятельность на Украине. — К., 1988.

Тоффлер Алвин. Футуршок. — СП6., 1997.

Україна. Соціальна сфера у перехідний період. — К., 1994.

Літератур*

548

549

ЗМІСТ

1 I^і

Шпснглср Освальд. Закат Европьі. — М., 1998. — Т. 2. Зкологическая альтернатива. Сб. статей. Ред.-сост. Е.М.Гонча-рова. - М„ 1990. Зрхард Людвиг. Благосостояние для всех. — М., 1991.

Політичні комунікації та культура

Барт Ролан. Избранньїе работьі: Семиотика. Позтика. — М.,

1989.

Бахтин М.М. Зстетика словесного творчества. — М., 1986.

Бурлацкий Ф.М. Русские государи. Зпоха реформации.

Микита Смельїй, Михаил Блаженньїй, Борис Крутой. — М.,

1996.

Винкиченко В. Відродження нації. — К„ 1990. - Ч. 1.

ДейкТ.А. ван. Язьїк. Познание. Ко.ммуникация. — М., 1989.

Здіорук СІ., Парахонський Б.О., Валезськиіі О.Л. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. — К., 1995.

Маланкж Е. Нариси з історії нашої культури. — К., 1992.

Масова комунікація. Підручник. Москаленко А.З., Іуберський Л.В., Іванов В.Ф., Вергун В.А. - К., 1997.

Мірчук І. Історія української культури // Петров Р., Чижев-ськии Л., Глобенко М. Українська література: Мірчук І. Історія української культури. — Мюнхен-Львів, 1994.

Мова тоталітарного суспільства. — К., 1985.

Орузлл Джордж. «1984» и зссе разньїх лет. — М., 1989.

Політологія. Заред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. —К., 1998.

Почепцов Г.Г. Имидж: от фараонов до президентов. — К„ 1997.

Серію Поль. Основи искуства речи. — М., 1995.

Тойнби Арнольд. Постижение истории. Сборник. — М., 1991.

Фуко Мишель. Слова и вещи. Археология іуманитарнмх наук. —

СПб., 1994.

Шпенглср Освальд. Закат Европьі. — М., 1998. — Т. 2.

Зміст

Вступ „ 5

Політична людина (Б.К.)

Поняття «політична людина» 9

Етапи формування політичної людини 1 і

Політична соціалізація особи ^теоретичний аспект) 17

Типи політичної людини та форми

участі громадян у політичному житті 19

Громадянство: від ідей до концепцій „ 23

Ідеї громадянства за часи Античності 23

Ідеї підданства за часи феодалізму 26

Ідеї та концепції громадянства

за часи формування лібералізму 28

Інститути громадянства XX століття 34

Висновки 39

Примітки 40

Політична свідомість (Б.К.)

\ іПоняття та структура

1 політичної свідомості (Б.К.) 45

Політичні знання (Б.К.) 49

Типи політичної свідомості (Б.К.) „ 57

Висновки — 62

Примітки 63

Політична ідеологія

Суть і структура поняття

аполітична ідеологія» (А.Р.) 67

У

550

Функції політичної ідеології (А.Р.) 73

Оцінка впливу політичних

ідеологій на суспільство (А.Р.) 78

Важливіші політичні ідеології (Б .К.) 83

V Ідеологія консерватизму 83

^ Ідеологія лібералізму 87

Ідеологія католицизму 90

Ідеологія революційна 93

Ідеологія нігілізму 102

Висновки 105

Примітки «»-,_.« 106

Політична психологія

Поняття та структура

політичної психології (Л.К.) 111

Суть поняття „ 111

Стійкі психологічні

феномени в політиці 116

Рухомі елементи в складі

політичної психології 120

Політична поведінка

та політичний менталітет (Л.К.) 125

Суть і типи політичної поведінки 125

Закрита політична поведінка 126

Відкрита політична поведінка 129

Мотивація політичної активності 129

Форми політичної активності 133

Зміст поведінкових дій 137

Політичний менталітет як змістовна

характеристика політичної активності 139

Психологія влади (Б.К.) 145

Психологія мікрогруп 145

Психологія макрогруп 153

Психологія мас, натовпу 161

Психологія політичних лідерів 163

Висновки ......™ 168

Примітки 169

Політична пропаганда (Б.К.)

Суть, історичні форми та засоби

політичної пропаганди 175

Суть пропаганди 175

Історичні форми політичної пропаганди 178

Засоби політичної пропаганди 182

Політична пропаганда

в епоху радіо, кіно таТБ 187

Розвиток державної пропаганди ..., 187

Політична радіопропаганда 192

Політична пропаганда та кіно 195

Політична пропаганда в епоху ТБ 197

Особистість пропагандиста 199

Визначні пропагандисти Античності 199

Пропагандисти Середньовіччя та Нового часу 203

Пропагандисти XX століття 205

Висновки ~'„... 211

Примітки 211

Політична культура

Суть, форми та функції

політичної культури (Б.К) 217

поняття «політична культура» 217

ми політичних культур 220

Функції політичної культури 223

ЦивІлізаційні цикли

політичної культури (Б.К.) 226

Суть поняття «цивілізація» 226

Політичні аспекти цивілізації 229

Шляхи розвитку цивілізацій 239

Політична символіка (Л.К.) 242

Суть та функції 242

Типологія політичних символів 246

Політичний міф 253

■ Політика та мораль 257

Політика та мораль:

єдність і суперечності (Г.Т.) 257

Взаємовідносини

політики та моралі (Б.К., Г.Т.) 260

Любов і політика (Б.К.) 267

Насильство в політиці (Б.К.) 269

Політичне мистецтво та література (Б.К.) 272

Політичне мистецтво 272

Політичне в скульптурі та архітектурі 280

Політичні проблеми в художній літературі 283

Висновки 299

Примітки - „ 300

Зміст '52

П люралізм типів полгтичної культури

Типи політичної культури (А.Р.) 307

Фрагменти ліберально-

демократичних політичних культур 313

Демократична політична

культура Античності (Б.К.) 313

Демократичні аспекти політичної

культури Середньовіччя (Б.К.) 320

Демократична модель

політичної культури Нового часу (Б.К.) 325

Формування ліберально-демократичної

політичної культури XIX — XX ст. (Б.К.) 328

Етапи демократизації

політичної культури в XX ст. (А.Р.) 331

Тоталітарно-авторитарна

політична культура (Б.К.) 333

Авторитарна політична культура Античності 333

Авторитаризм політичної культури Середньовіччя ... 342

Авторитаризм політичної культури Нового часу 351

Автократична політична культура Росії , 354

Формування тоталітарно-авторитарної

політичної культури 358

Висновки 375

Примітки 377

Важливіші цінності політичної культури

Суспільно-політична справедливість (Б.К.) 383

Суть поняття -«справедливість», його генеза 383

Від ідеї до концепції справедливості 388

Суть, зміст і форми політичної демократи (Л.С.) 399

Суть, зміст поняття «демократія» 399

Основні типи та форми демократії 401

Важливіші принципи демократії 403

Сучасні концепції демократії 404

Політична свобода та рівність (Л.С.) 413

Виникнення та розвиток

ідеалів свободи та рівності 413

Структура свободи, її основні елементи 422

Базові свободи та система їхніх пріоритетів 423

Поняття рівності 425

Права людини (Л.С.) 427

Генеза та зміст

поняття «права людини» 427

Типи прав людини 436

Віра в політичній культурі (Г.Т.) 440

Висновки 447

Примітки 448

Соціальні та екологічні аспекти політичної культури

Соціальна політика як складова

політичної культури (П.Ш.) 455

Суть соціальної політики 455

Мета соціальної політики 459

Суб'єкти соціальної політики 461

Інструменти соціальної політики 464

Складові соціальної політики 467

Принципи та тенденції

світової соціальної політики 470

Екологічний аспект

політичної культури (ОС.) 474

Суть поняття «екологія», його структура 474

Людина та Природа.

Питання формування екологічної свідомості 479

Екологічна політика

як складова політичної культури 483

Висновки 489

Примітки 490

Політичні комунікації та культура

«Мова політики» — знаряддя

політичного впливу (Л.П.) 495

Щодо національної мовної політики 495

, Функціональна природа політичного мовлення 497

Тоталітарно-авторитарний політичний дискурс 499

Риторичні засоби «мови політики» 502

Вплив ЗМ1 на політичну

культуру суспільства (Л.У.) _г 510

ЗМІ та масова комунікація.

Функції ЗМІ у формуванні політичної культури 510

Суперечливий вплив ЗМІ на політичну культуру 514

_г

Зміст 554

П роблеми формування політичної

свідомості та культури в Україні (В.Я.. СЯ.) 522

Основні напрями формування

політичної свідомості та культури 522

Формування громадської думки 525

Щодо проблеми формування

політичної свідомості 529

[Проблеми формування

аполітичної культури в Україні 533

Висновки ;.„.... 536

Примітки 537

Література 540

_{Ак. Капьварія}

Демократія як мета, плюралізм як засіб

Видавнича Серія