9.2. Визначення обсягу видатків держави на соціальну сферу і соціальний захист і їх розмежування між ланками бюджетної системи

Обсяг видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення визначається виходячи з обсягів ресурсів бюджету на ці цілі і контингентів одержувачів соціальних послуг.

Наприклад, розрахунок загального обсягу видатків на відшкодування витрат на надання населенню житлових субсидій проводиться окремо за субсидіями на житлово-комунальні послуги, на скраплений газ і на тверде паливо, виходячи з кількості одержувачів та середнього розміру субсидій кожного виду.

При цьому враховується кількість одержувачів і середній розмір субсидій, які подаються областями до Міністерства фінансів в розрізі районів і міст обласного значення згідно зі звітом за попередній рік. Отриманий обсяг коригується на коефіцієнт, який є добутком очікуваних індексів споживчих цін у плановому періоді. Скоригований обсяг помножується на коефіцієнт бюджетного забезпечення.

Розрахунок обсягу видатків на надання допомоги малозабезпеченим сім’ям з дітьми проводиться на підставі даних Держкомстату про розподіл сімей за рівнем доходів та про середній розмір сімей (в тому числі сімей з дітьми). Надання цього виду допомоги базується на доплатному механізмі.

Щодо державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, то її розмір не може бути більшим, ніж 75 % прожиткового мінімуму для сім’ї.

Розрахунковий обсяг видатків на утримання притулків для неповнолітніх розраховується відповідно до фактичної середньомісячної кількості дітей у цих притулках та розрахункового розміру середньорічних витрат на одну дитину в них.

Розрахунковий обсяг видатків на допомогу по догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу обраховується на підставі даних Міністерства охорони здоров'я про кількість психічних захворювань на 100 тис. населення України.

Щодо інших видатків з соціального захисту, то вони плануються за окремими програмами для окремих регіонів.

Визначення обсягів фінансування установ соціальної сфери ґрунтується на показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи (опе­ративно-сітьові показники), і нормативах видатків у розрахунку на пев­ний кількісний показник.

Оперативно-сітьові показники поділяються на дві групи:

а) виробничі показники, які характеризують профіль діяльності бюджетної установи (напри­клад, кількість студентів у ВНЗ);

б) загальні показники, які технічно характе­ризують будівлю бюджетної установи (напри­клад, площа приміщень).

Виробничі показники в свою чергу теж поділяються на дві групи:

• вихідні показники, які характеризують бюд­жетну установу на даний період часу;

• похідні, які визначаються за певними нор­мами (наприклад, кількість учнів і норма гранич­ної наповнюваності класів).

Фінансові відносини у соціальній сфері регу­люються економічними нормативами, які відобра­жають можливості держави щодо задоволення соціальних потреб відповідно до планів соціаль­ного розвитку.

Норма витрат - це розмір витрат на розрахун­кову одиницю.

Матеріальні норми (натуральні норми) визна­чають затрати матеріальних ресурсів на розра­хункову одиницю в натуральному вираженні. Матеріальні норми диференціюються за вида­ми бюджетних установ.

Фінансова норма - це грошове вираження матері­альної норми, визначеної на основі державних цін.

Бюджетна норма відображає ту частку видат­ків на соціально-культурні заходи, яка покрива­ється за рахунок бюджетних коштів.

За методом обчислення фінансові норми поділя­ються на індивідуальні і комбіновані.

Індивідуальні норми застосовуються при скла­данні кошторису окремого закладу і відобража­ють затрати за окремим видом видатків на розрахункову одиницю (наприклад, денна норма харчування на 1 учня тощо). Ці норми застосо­вуються при складанні індивідуальних коштори­сів доходів та видатків.

Комбіновані норми показують суму затрат усіх видатків у рамках однієї або декількох статей (наприклад, норма всіх видатків за стат­тею “Оплата комунальних послуг та енергоносіїв” - на 1 клас у школі. Ця норма поєднує видатки на оплату тепло-, водопостачання, оплату електроенергії та природного газу).

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки на соціальну сферу та соціальний захист здійснюються усіма ланками бюджетної системи.

Видатки, що можуть потенційно вплинути на всіх мешканців області, закріплюються за обласними бюджетами. Йдеться, насамперед, про спеціалізовані середні заклади освіти для учнів з вадами розвитку, середні школи-інтернати, професійно-технічні училища і вищі навчальні заклади, багатопрофільні лікарні обласного значення, спеціалізовану медичну допомогу, спеціалізовані установи соціального захисту для сиріт, інвалідів, літніх громадян і спеціалізовані спортивні програми.

Видатки, що впливають на рівень життя мешканців компактно розташованого адміністративно-територіального утворення, закріплені за міськими і районними бюджетами. Зокрема, це загальна середня освіта, загальна медична допомога, включаючи програми санітарної освіти і соціального захисту для соціально незахищених в місцевому регіоні (наприклад, соціальна допомога людям похилого віку на дому).

Виконання завдань суто місцевого значення закріплені за бюджетами міст республіканського, обласного, районного значення, сіл та селищ. Всі ці бюджети відповідають за дошкільну освіту, первинну медичну допомогу, що надається місцевими клініками, фельдшерсько-акушерськими пунктами, і культурно-видовищні заходи.

Міста Київ і Севастополь наділяються всіма видатковими повноваженнями, закріпленими за областями, містами, районами, селами і селищами з урахуванням законів України, які визначають спеціальний статус цих адміністративно-територіальних одиниць.

У галузі програм соціального захисту, що пов’язані з наданням грошової допомоги і мають загальнодержавне значення, міста і райони надають законодавчо встановлені види допомоги, але отримують компенсацію своїх бюджетних видатків шляхом цільових субвенцій з державного бюджету. Прикладами цільових трансфертів, що надаються місцевим бюджетам з державного бюджету, є допомога сім’ям з дітьми і пільги ветеранам війни та праці.

Вищенаведені видатки бюджетів міст, сіл та селищ є такими, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, тобто вони розраховуються за допомогою фінансового нормативу бюджетної забезпеченості.

Норматив мінімальної бюджетної забезпеченості — розрахунковий показник мінімально необхідної потреби в бюджетних коштах на одного мешканця те­риторіальної громади по поточних витратах.

Отже, держава має право регулювати ефективність виконання бюджетів у розрізі соціальних видатків, орієнтованих передусім на безпосередніх споживачів, а також бере на себе зобов’язання забезпечувати їх адекватне фінансування через закріплені податкові доходи і безумовні (нецільові) трансферти.

Для фінансування видатків, що розраховуються за нормативами бюджетної забезпеченості, призначається кошик джерел доходів бюджетів територіальних громад. Структура доходів кошика не є випадковою — це передусім податки та збори, що стягуються за місцем проживання. Один з основних принципів бюджетної системи полягає в тому, що лише податки, які сплачуються місцевими мешканцями, повинні використовуватися для фінансування суспільних послуг, що надаються цим місцевим мешканцям. Перелік цих податків відповідає міжнародній практиці і засвідчує чіткий взаємозв’язок між величиною і місцем сплати податку та рівнем послуг, що їх отримує за ці кошти платник податку. Місцеві платники податків значно більшою мірою схильні цікавитися видатковими рішеннями місцевої влади, коли вони знають, що ці рішення здійснюються, головним чином, за рахунок сплачуваних ними податків.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

• 25% податку з доходів фізичних осіб, що стягується на відповідній території;

• 25% плати за землю, що стягується на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

• плати за ліцензії за здійснення певних видів господарської діяльності і сертифікати, що видаються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим і обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

• 50% податку з доходів фізичних осіб, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

• 15% плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

• плати за ліцензії за здійснення певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

• плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що стягується районними державними адміністраціями;

• надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

З 2002 р., згідно з положеннями Бюджетного кодексу, за рахунок міжбюджетних трансфертів фінансуються такі видатки:

• відшкодування витрат на надання населенню житлових субсидій;

• державна допомога сім’ям з дітьми;

• державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям;

• державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;

• утримання притулків для неповнолітніх;

• допомога по догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу;

• виплата компенсацій реабілітованим;

• інші програми з соціального захисту населення.

При цьому відшкодування витрат на надання населенню житлових субсидій, державна допомога сім’ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам фінансуються за рахунок субвенції з державного бюджету, решта — за рахунок дотацій вирівнювання.

Порядок фінансування місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 4 березня 2002 р. [50], визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.