Шкала щомісячної надбавки за стаж роботи державного службовця в Україні

Стаж роботи	Надбавка у % до посадового окладу
Понад 3 років Понад 5 років Понад 10 років Понад 15 років Понад 20 років Понад 25 років	10 15 20 25 30 40

Крім вже названих надбавок мають місце й інші: доплати за наявність вченого ступеня кандидата чи доктора наук, за інтенсив­ність праці й особливий характер роботи (остання виплачується до 70% від посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг).

В умовах хронічної нестачі бюджетних коштів фінансування органів державного управління здійснюється в обмежених розмірах, необхідних для забезпечення поточної діяльності. Тобто, фінансуються лише витрати на оплату праці державних службовців, нарахування на заробітну плату і витрати на господарське утримання установ і організацій бюджетної сфери.

Витрати на придбання предметів і матеріалів для адміністра­тивно-управлінських цілей, устаткування і предметів довгост­рокового використання, капітальне будівництво і ремонт в органах державного управління здійснюються у межах наявних коштів у відповідних бюджетах.

Витрати на оплату комунальних, транспортних і інших послуг, необхідних для здійснення діяльності органів державного управління, визначаються виходячи з фактичних аналогічних витрат попе­реднього періоду, а також розмірів заборгованості підприємствам і організаціям за зазначені види послуг.

Отже, враховуючи сьогоднішню економічну ситуацію у нашій державі, можна стверджувати, що система органів державного управління є неефективною і нераціональною. При цьому ситуація у сфері державного управління, у тому числі і бюджетного, значно ускладнюється у зв’язку з політичною нестабільністю в Україні в останні роки.

Цілі оптимізації витрат на державне управління в Україні можуть бути досягнуті за допомогою майбутньої адміністративної реформи. Основна її мета – удосконалення регулюючої, розпорядницької і контролюючої функцій органів виконавчої влади, підвищення її відповідальності, чіткого розподілу повноважень, ефективної взаємодії з іншими галузями державної влади й інститутами громадського суспільства. Удосконалення функціо­нування виконавчої влади, у свою чергу, дасть можливість підвищити ефективність бюджетної політики в Україні.

10.2. Видатки бюджету на державне управління і оборону

Витрати на оборону країни, як і витрати на управління, обумовлені політичними функціями і задачами держави. Військові витрати прямо пов'язані з необхідністю захисту життєво важливих інтересів суспільства від зовнішньої агресії.

Політичні зміни, що відбулися у світі після розпаду Радянсь­кого Союзу, істотно вплинули на обсяг, склад і динаміку витрат на національну оборону України. Сучасна військова доктрина країни (визначена Законом "Про оборону України") ґрунтується на прин­ципі оборонної достатності її Збройних сил і на тому, що Україна не вважає війну засобом вирішення міжнародних проблем. Україна доб­ровільно відмовилась від ядерної зброї і послідовно дотримується неядерних принципів. Вона не має територіальних претензій до жодної країни і ніколи першою не почне бойових дій проти будь-якої країни, якщо сама не стане об'єктом агресії.

Метою воєнно-економічної політики України є діяльність уряду, яка спрямована на всебічний розвиток комплексу дій з оснащення Збройних сил сучасним озброєнням і військовою технікою, необхідною для національної безпеки країни. Тому дуже гостро ставиться проблема "ефективність - вартість" відносно Збройних сил України. Держава не може виділяти великі бюджетні асигнування на військові потреби, однак вона повинна фінансувати забезпечення безпеки, територіальної цілісності і суверенітету України.

При будь-якому стані економіки держава зобов'язана враховувати об'єктивні фактори, які впливають на її оборонний бюджет. Обсяги витрат останнього визначаються такими основними факторами:

- міжнародним становищем і пріоритетами зовнішньої економічної політики;

- територією країни, довжиною і характером кордонів;

- рівнем цін на сучасну військову техніку, вартістю і обсягами постачань армії і флоту.

Оборонні видатки – грошові витрати на підготовку оборони держави, що включають утримання Збройних сил, розвиток оборонної промисловості, воєнні дослідження, а також видатки на ліквідацію їхніх наслідків.

Оборонні видатки можна поділити на три групи: прямі, побічні і приховані.

Прямі оборонні видатки включають витрати оборонних міністерств та відомств і складають основну частку оборонних видатків. До них належать: витрати на утримання і навчання особового складу Збройних сил, придбання, утримання й експлуатацію озброєння, воєнної техніки та майна, воєнні науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи, видатки на цивільну оборону, воєнну допомогу іноземним державам та деякі інші.

Прямі оборонні видатки в свою чергу поділяються на поточні та капітальні.

До поточних видатків належать витрати, пов'язані в основному з підтримкою бойової здатності збройних сил на досягнутому рівні (грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата цивільного вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуговування, транспортування та інші види забезпечення діяльності особового складу, витрати, пов'язані з експлуатацією та ремонтом військової техніки).

До капітальних належать видатки, які відображають процес матеріально-технічного переоснащення Збройних сил та розвиток оборонної інфраструктури (витрати на воєнні наукові дослідження (НД) і дослідницько-конструкторські роботи (ДКР), закупівля озброєння та військової техніки, військове будівництво).

Побічні оборонні видатки — це витрати, пов'язані з утриманням Збройних сил, гонкою озброєнь, ліквідацією наслідків війн (відсотки та погашення державного боргу, пенсії та допомога ветеранам війни, інвалідам, сім'ям загиблих, витрати щодо відбудови руйнувань, спричинених війною, виплати репарацій тощо).

Приховані оборонні видатки за своїм характером та значущістю належать до оборонних видатків, але проходять за кошторисами цивільних міністерств і відомств.

Усі витрати на національну оборону відповідно до функціо­нальної класифікації можна розподілити за такими напрямами:

• на утримування особового складу Збройних сил;

• на бойову підготовку особового складу;

• закупівлю озброєння і бойової техніки;

• на науково-дослідницькі роботи зі створення нових зразків озброєння і військової техніки;

• капітальне будівництво і придбання устаткування для Міністерства оборони;

• будівництво житла для військовослужбовців;

• інші витрати в сфері оборони (наприклад, участь у міжнародних миротворчих операціях).

У сучасному світі на військові цілі асигнуються величезні кошти. Прямі і непрямі військові витрати розвинутих країн світу склада­ють від 6 до 35% загальної суми їхніх бюджетів. Кожна європейська країна, що має збройні сили, витрачає на їх утримування від 3 до 6% ВВП. Наприклад, Росія витрачає на оборону 5,2 % ВВП, Туреччина - 4,4 %, Болгарія - 3,7%, Бєларусь - 3,2%. В Україні цей показник складає близько 3% ВВП.

Динаміка видатків на оборону та їх частка у ВВП й у видатках зведеного бюджету подана в табл. 10.2.

Таблиця 10.2