4. Корекційна функція

Корекційна функція медіакритики реалізується у тих випадках, коли ЗМІ за тих чи інших причин не забезпечують адекватного інформування аудиторії про найважливіші аспекти життя суспільства, допускають при цьому суттєві відступи від вимог соціального реалізму, здійснюють маніпулятивний вплив на аудиторію з політичною або комерційною метою, виступають в якості джерел деструктивних впливів на соціум.

Корекція ненавмисних когнітивних викривлень, допущених творцями медійного змісту. У силу різного роду перешкод і обмежень, супутніх процесам збору і обробки інформації, а також у результаті когнітивних огріхів, що допускаються творцями медійних творів у ході їх творчо-пізнавальної діяльності, при відображенні явищ дійсності в ЗМІ може спостерігатися ненавмисне дроблення і викривлення інформації, її неповне або надмірне відтворення. Для відновлення достовірності інформації – реінформації – і підвищення ступеня інформативності медійного тексту критик може застосувати відповідні корекційні процедури.

До числа таких процедур, що забезпечують формування в аудиторії більш повних і реалістичних знань про дійсність, належать виявлення викривлення інформації і корекційне введення відомостей, яких бракує, а також упорядкування сприйняття змісту ЗМІ аудиторією. Необхідність відповідати стереотипним прийомам, що склалися, і медійним форматам висвітлення новин змушує журналістів «упаковувати» новинну інформацію в короткі, не пов’язані між собою повідомлення, що породжує явище фрагментації інформації, призводе до формування картин дійсності, позбавленої цілісності, внутрішніх взаємозв’язків між подіями, що відображаються. Характеризуючи специфіку розвитку пострадянських ЗМІ, В.В.Тулупов відзначає: «Фрагментарно відображаючи дійсність, ми (тобто журналісти) не виконуємо головного призначення журналістики – сприяти розвитку філософії суспільства, допомагати людині сприйняти дійсність цілісно, а не у викривленому вигляді».

Серед сучасних публікацій домінують драматичні, тривожні або скандальні теми, пов’язані з надзвичайними обставинами. «Недраматичні» явища і процеси розвитку суспільства і умов життєдіяльності людини (теми, пов’язані з екологією, життєво-комунальними умовами, культурними цінностями, сім’єю, звичаями і захопленнями тощо) відтісняються на другий план.

ЗМІ виправдовують своє суспільне призначення лише тоді, коли озброюють громадян системними знаннями про процеси, що відбуваються в суспільстві, без вилучення життєво важливої інформації. Притаманна медіакритиці здатність до перевірки змісту ЗМІ на адекватність, на ступінь соціального реалізму, до співвідношення створюваної ними картини реальності з об’єктивною дійсністю дозволяє критикам виявляти, вивчати й аналізувати випадки, коли з поля зору періодики, телебачення, радіо віщання «випадають» окремі факти, явища, процеси, які мають велике суспільне значення, у результаті чого аудиторія позбавляється можливості отримати інформацію щодо важливих проблем економіки і політики, суспільного розвитку.

Подібні замовчування (як ненавмисні, так і навмисні) у поєднанні з проблемно-тематичними перекосами у медійному змісті, коли ЗМІ спеціально перемикають увагу аудиторії з головних проблем на другорядні, здатні суттєво викривити картину суспільного життя.

Корекція у медіакритиці може здійснюватися також через зняття інформаційної ентропії, яка породжується «інформаційним шумом» – надміром фрагментованої медійної інформації. У процесі корекції відбувається перетворення «інформаційного шуму» в інформацію, яка має дійсно пізнавальну цінність для медійної аудиторії. Досягається ця мета через орієнтування аудиторії на ключові елементи медійного змісту, через демонстрацію взаємозв’язку цих елементів.

Корекція чуттєвого сприйняття медійного змісту передбачає зміну емоційного режиму його рецепції і ставлення аудиторії до нього та його джерела – ЗМІ або окремого комунікатора. Корекційна трансформація чуттєвого сприйняття має велике значення для подолання маніпулятивного медійного впливу на аудиторію. Прикладом подібної корекції, яка здійснюється під впливом раціональної та емоціональної аргументації критика, є зміна безсвідомо-довірливого ставлення аудиторії до комунікаторів та їх творів у бік більш ретельного й осмисленого освоєння медійного змісту, формування критичного ставлення до його джерел.

Корекція смислового сприйняття медійного змісту. Медіакритиці належить виняткова роль у виявленні й корекції смислового сприйняття маніпулятивних елементів медійного змісту, у корекційній зміні рецепції аудиторії тоді, коли вона стає жертвою маніпулювання у політичних і комерційних цілях.

В основу маніпулятивного впливу на медійну аудиторію покладено спеціальне маніпулювання інформацією, що включає дезінформацію, приховання або викривлення інформації. При цьому у медійний текст уводяться завідомо брехливі факти; спеціально випускається частина значимої інформації; факти свідомо подаються у відриві від інформаційного контексту, який забезпечує їх адекватне розуміння й оцінку; цілеспрямовано створюється надлишок фрагментованої інформації, що заважає системному сприйняттю і правильному оцінюванню медійного змісту; вибудовується перекручена ієрархія фактів за ступенем їх значимості, результатом чого є некогерентність (когнітивно-ціннісна невідповідність) відображення.

Маніпулятивний вплив ЗМІ забезпечує створення керованої маси, адже змушує аудиторію діяти в напрямку досягнення тих цілей, які задані комунікаторами. При цьому відбувається підміна інтересів суспільства та індивідуальних інтересів людей інтересами різних груп, кланів, корпорацій. У процесі систематичного маніпулятивного впливу, який здійснюється через ЗМІ, у аудиторії формуються психологічні установки, які активізують певні емоційно-чуттєві реакції і пригнічують прагнення і здатність до раціональної перевірки медійного змісту на істинність, до самостійного осмислення й критичної оцінки отриманої інформації.

Опозиційним до маніпулятивного впливу є розвивальний вплив ЗМІ, оснований на мобілізації раціонально-пізнавальних здібностей аудиторії, на передаванні їй цілісної системи концептуалізованих знань про предмет, про соціальний підтекст, у якому перебуває цей предмет, про навколишній світ у цілому.

У цьому разі ціннісна орієнтація аудиторії ЗМІ виключає нав’язування їй ідеологічних, політичних, естетичних, етичних аксіом і апріорних оцінок, оскільки відповідні знання передаються не в постульованому, а у «відкритому» вигляді, який допускає розумну варіативність, мінливість, рухливість оціночних критеріїв.

Маніпулятивний вплив на медійну аудиторію досягається не тільки через дезінформацію і викривлення соціальної інформації, але й використанням різних образно-понятійних конструкцій, до яких належать маніпулятивні міфи, стереотипи та іміджі.

Міф – це ідеальна спрощена образно-понятійна схема світу або окремих явищ дійсності, яка пояснює їх і пропонує певне ставлення до них і відповідний спосіб дій. В умовах дефіциту об’єктивних системних знань про навколишній світ міфи забезпечують цілісність і несуперечливість його осягнення.

До сьогодні той чи інший елемент міфу, той чи інший ступінь міфологічності притаманний будь-якій складній і масштабній раціональній побудові, будь-якій ідеології. Це пов’язано з непоповненим до сьогодні дефіцитом системних, фундаментальних об’єктивних наукових знань про людину, про закономірності її суспільної поведінки, про різні варіанти функціонування суспільства. Пріоритет природознавства обумовив парадоксальну ситуацію, коли природа виявилася дослідженою наукою набагато більше, ніж сам суб’єкт, що пізнає – людина і соціальне середовище, у якому вона живе і діє.

Оскільки міфологізація не може бути повністю усунена із процесу пізнання людини і суспільства, наявні ідеологічні схеми і вчення повинні підлягати постійній раціональній критиці й перевірці на істинність. Така перевірка включає, зокрема, виявлення і критичний аналіз міфологічних елементів, присутніх в ідейних доктринах у якості ідей-образів («світова революція»), а також у більш ускладненому вигляді – у якості розгорнутих соціальних міфів («американська мрія», «інформаційне суспільство»).

Міфологічне мислення здійснюється головним чином за допомогою образів – на відміну від понятійного, що оперує абстракціями і тому постає як вищий щабель пізнавальної діяльності.

Міфотворчість виступає також і в якості способу художнього освоєння навколишнього світу або як маніпулятивна практика створення спрощеної ілюзорної образно-понятійної картини суспільних відносин з метою управління поведінкою людей. Останнє може бути охарактеризоване як маніпулятивний міф.

Його загальні характеристики такі:

• схематизм, спрощення: «міф здійснює розумову економію, осягає реальність за більш дешевою ціною» (Р.Барт);

• реформованість, некогерентність відображення, яка розуміється як неспіввідносність частин і цілого, порушення пропорцій відображених явищ дійсності;

• образно-понятійна природа, що поєднується з відсутністю критико-рефлективних елементів: міфічне знання не передбачає раціонального обґрунтування і пояснення, але підтверджується посиланнями на традицію, авторитет, прецедент, нормативність, господню волю тощо;

• відтворення багатоскладної картини світу через міфічні бінарні опозиції («добро-зло», «свій-чужий», «істинне-брехливе» тощо);

• оцінно-орієнтувальний характер: формуючи оцінку явищ дійсності, міф породжує певні мотивації до діяльності, у якій зацікавлені його творці;

• навмисність створення: маніпулятивний міф не є результатом стихійної пізнавальної діяльності людей на рівні пересічної свідомості, оскільки формується навмисно і цілеспрямовано.

Виявлення і критичний аналіз маніпулятивних міфів, що формуються ЗМІ, з метою корекції сприйняття їх аудиторією необхідно розглядати у ряді найважливіших завдань медіакритики.

Міф як образно-понятійна структура піддається раціональному вивченню. Раціоналізація міфу відбувається шляхом його розкладення на раціональні елементи і виявлення вбудованих у міф ілюзорних, неправдивих елементів. Раціональне-критичне ставлення до дійсності за своєю суттю опозиційне міфологічному. Звичайно, розум не гарантований від помилок. Але помилки розуму видаються меншим злом, ніж ірраціональне неправдиве знання, що складає основу маніпулятивного міфу, оскільки критичний розум, який постійно піддає конструктивному сумніву всі свої досягнення, обов’язково виявить помилку і виправить її. Натомість міфічне пояснення явищ дійсності, які надовго закріплюються у масові свідомості у вигляді фальшивих і соціально неповноцінних стереотипних образів, забобонів, створюють сильні стійкі когнітивні бар’єри, які заважають виявленню і сприйняттю істинного знання.

Проблема витіснення неправдивого знання полягає в тому, що міфологічна свідомість вперто опирається руйнуванню звичних уявлень, які сприймаються нею за істину.

Вплив маніпулятивних міфів на масову свідомість може бути підірвано як в результаті їх раціоналізації і демістифікації, так і в результаті навмисного витіснення їх новими маніпулятивними міфами. При цьому піддається руйнуванню міфологічне ядро, смислова основа міфів,що полегшує впровадження нових маніпулятивних образно-поняттєвих міфічних конструкцій. У результаті досягається мета розвінчання старих та ін’єкції нових маніпулятивних міфів – але не відбувається деміфологізація масової свідомості, що створює можливість для безкінечної повторюваності маніпуляцій.

Мета корекційного впливу медіакритики щодо маніпулятивних міфів полягає в раціоналізації сприйняття аудиторією міфологізованого медійного змісту через застосування процедур виявлення, аналізу, інтерпретації й оцінки елементів маніпулятивної міфотворчості в ЗМІ.

Одним із першопрохідців у цій галузі став в 1950-ті роки Р.Барт, який опублікував у французьких періодичних виданнях ряд критичних есе, присвячених розбору і дешифруванню різних міфів – у тому числі міфології, генераторами якої були найкрупніші ілюстровані журнали («Paris-Match», «Elle»). Однією із основних цілей публікацій Барта було виявлення і розвінчання маніпулятивної суті міфів, які розповсюджувалися масовою пресою, у тому числі расистських міфів про африканців і міжрасові відносини («Бішон серед негрів»), сексистської міфології про жінку, її місце в суспільстві («Письменництво і дітонародження»), міфологізації соціальних відносин («Страйк і пасажир»), міфотворчому відображенню у пресі масових спортивно-комерційних видовищ («Тур де Франс» як епопея»), а також споживацької міфології («Орнаментальна кулінарія», «Піномиючі засоби»). Барт звернув особливу увагу на маніпулятивне вживання лексики, яка використовувалася пресою у політичній міфотворчості («Африканська граматика»).

Невід’ємним атрибутом міфів, одним із вихідних елементів у ЗМІ постають взаємопов’язані соціальні стереотипи. Стереотип є «усіченим» образно-поняттєвим відбиттям реального об’єкта. Соціальний стереотип з його емоційно-оціночним навантаженням відіграє роль своєрідної «зжатої» програми поведінки людей.

Залежно від того, який фрагмент соціуму, які суспільні відносини відображені в соціальних стереотипах, вони поділяються на політичні, національні, расові, гендерні, культурні, релігійні, професійні тощо.

Соціальні стереотипи формуються як в результаті стихійної пізнавальної діяльності людей, так і в результаті навмисного впровадження у масову свідомість з метою певного впливу на поведінку людей. В останньому випадку вони виступають в якості маніпулятивних стереотипів. Одним із типових маніпулятивних стереотипів є стійкий однобічний «образ ворога», яким маніпулятори можуть наділяти певні групи людей, народи, держави і різні групи держав.

У полі зору медіакритики повинні перебувати закріплені у масові свідомості під впливом ЗМІ стихійно сформовані, деструктивні за своєю суттю стереотипи, які здатні здійснити негативний вплив на відносини в суспільстві, на розвиток соціуму. Заслуговують на увагу критиків відображені у ЗМІ стереотипні образи людей похилого віку, осіб з обмеженими фізичними можливостями, сексуальних меншин, іммігрантів та інших соціальних груп.

За своєю образно-поняттєвою будовою стереотипи близькі до іміджів. Однак іміджі більш локальні за масштабом відображення, більш динамічні та мінливі. Іміджі виникають стихійно, як результат спрощеної пізнавальної діяльності, або створюються свідомо і цілеспрямовано.

Навмисно сформовані і керовані однобічні іміджі, покликані здійснювати вплив на соціальну орієнтацію людей і керувати їхньою поведінкою, можуть визначатися як маніпулятивні іміджі. Сучасні ЗМІ широко використовують маніпулятивні іміджі політиків, бізнесменів, суспільних діячів, а також іміджі установ і організацій, географічних регіонів і країн, міждержавних об’єднань.

Медіакритика здатна здійснювати корекцію створених іміджмейкерами маніпулятивних іміджів через уведення інформації, якої бракує, з метою подолання неповноти відображеного в ЗМІ іміджу і формування цілісного реалістичного «портрету» об’єкта. У разі, якщо конструювання маніпулятивного іміджу здійснювалося на ґрунті неправдивої або викривленої інформації, допускається повне витіснення цього іміджу реалістичним образом об’єкта.

У маніпулятивному впливі на медійну аудиторію нерідко використовуються багаті образно-смислові ресурси символів. Під символами у цьому разі розуміються відкладені у масовій свідомості семантично багатозначні образи речей, явищ, людських стосунків, суспільних інститутів. Символ (символічний образ) є образом особливого роду, який має багатошарову смислову структуру. Він наділений незамкненою багатозначністю і здатен породжувати численні смислові та емоційні асоціації.

Використання історичних, культурних, політичних символів, вбудованих у медійний зміст, відіграє велику роль у здійсненні різноманітних маніпулятивних програм впливу на аудиторію.

До числа історичних символів, які часто використовуються ЗМІ у маніпулятивних цілях, належить символічна дата – 1937 р. Смисловою домінантою цього символу є репресії, що визначає його негативне емоційне забарвлення.

В основі образу-метафори покладено образне уподібнення, що забезпечує перенесення смислу з одного об’єкта на інший і призводить до смислового злиття. Він же може бути використаний у маніпулятивних цілях для наділення об’єкта, який відображається, гіпертрофованими рисами.

Корегування медіакритикою маніпулятивних символічних і метафоричних образів базується на вивченні і демонстрації механізмів їх конструювання. Усвідомлення аудиторією маніпулятивного призначення образів, які формуються ЗМІ, сприяє руйнації їх маніпулятивного потенціалу.

Критичний розбір медійних іміджів політиків, суспільних діячів, зірок шоу-бізнесу є звичайним атрибутом творів медіакритики.

Громадянським обов’язком критика ЗМІ є аналіз і співставлення медійних образів з реальним обличчям і діями портретизованих політиків, управлінців, бізнесменів, відомих журналістів і діячів шоу-бізнесу.