3. Роль медіакритики в захисті гуманістичної культури

Вітчизняна медіакритика відзначає тривожну тенденцію витіснення з медійного змісту творів, які залучають аудиторію до високої гуманістичної культури, кращим зразкам інтелектуальної і художньої творчості, що розвиває естетичні смаки і духовний світ людей. Під впливом ринкових чинників телебачення, періодика, радіо й Інтернет все більш широко використовуються з метою розповсюдження шаблонізованої і дегуманізованої масової культури. Культурний примітив, банальність стають домінуючим нормативним елементом медійного змісту. Під приводом підстроювання під потреби і смаки аудиторії ЗМІ постійно тиражують кітч і різноманітні прояви так званої низової культури (блатний шансон, побутовий анекдот тощо).

До числа ознак сучасної деградації медійного змісту належить і тенденція, яка виражається у непропорційному збільшенні частки суто розважальний елементів – майже до їх повного превалювання. Засилля беззмістовної розважальності провокує у аудиторії споживацький «сон розуму» і лінощі почуттів. Превалювання розважальних публікацій у медійному змісті викликає у аудиторії стан втечі від дійсності. Увага громадян перемикається з реально існуючих гострих соціальних проблем, які вимагають невідкладного розв’язання, на ілюзорний світ розваг і заспокоєння.

Критики ЗМІ неодноразово піднімали проблему деградації культурно-просвітницького компонента медійного змісту – зокрема, витіснення з телеефіру просвітницьких програм і передач на теми культури при одночасному широкому розповсюдженні антинаукових програм і передач.

4. Медіакритика і мовна культура змі

Мові ЗМІ у наші дні властиве зближення норм літературного і розмовного мовлення, інтенсивне проникнення іноземних слів, жаргонізмів та іншої ненормативної лексики. Певною мірою ці процеси відображають рухливість мовних норм, що свідчить про розвиток мови, про об’єктивні процеси його пристосування до реалій життя, що швидко змінюються. Однак у сучасній медійній практиці виявляються тривожні тенденції, які свідчать про зниження мовної культури преси, про нехтування мовною нормою, що доходить до спроб її руйнування. Гостра конкурентна боротьба за увагу аудиторії постійно підштовхує ЗМІ до пошуків додаткових ресурсів підвищення експресивності медійних текстів. І нерідко ці ресурси виявляються за межами нормативної лексики.

У силу особливостей сприйняття, властивих сучасній масовій аудиторії, грубі відхилення від мовленнєвих норм, які трапляються в медійних текстах, нерідко слугують зразками для наслідування. Однак розмивання мовних норм відбувається не тільки в журналістському компоненті медійного змісту, але здійснюється також через рекламу і художній компонент: телесеріали і фільми, а також різноманітні розважальні телевізійні і радійні передачі.

Недостатньою є й увага української медіакритики до проблем, пов’язаних з використанням «мови ненависті» в ЗМІ. Під «мовою ненависті» або «мовою ворожнечі» (від англ. «hate speech») розуміються дискримінаційні, негативістські висловлювання, визначення, епітети стосовно до етносу, раси, віри, переконань, які апелюють до конфліктності і різницям між національностями або релігіями і – у своїй крайній формі – пропагують ворожнечу і розбрат.