5. Роль медіакритики у підтриманні здорового психологічного і морального клімату в суспільстві

Одним із актуальних завдань критики ЗМІ постає захист інформаційного середовища, що сприяє суспільному добробуту, збереженню психічного і морального здоров’я людей.

У ході конкурентної боротьби за увагу аудиторії ЗМІ виявляють прагнення до відображення драматично насичених подій і сюжетів (конфліктів, небезпек і загроз, скандалів, злочинів, епідемій, катастроф тощо), які сприймаються публікою як різке відхилення від нормального плину життя. При такому підході новини піддаються селекції за ознакою драматичності і викладаються переважно у вигляді драматичних історій, побудованих на конфлікті, конфронтації, боротьбі. Цілеспрямована селекція новин і сюжетів, які містять елемент сенсаційності, гострої конфліктності, різкого відхилення від норми, призводить до посилення ефекту драматизму, до превалювання у медійному змісті інформаційних матеріалів негативного характеру («поганих новин», «чорнухи»). Розширене, деталізоване відображення у ЗМІ насилля і жорстокості у найрізноманітніших формах також створює потужний заряд драматизму і негативізації медійного змісту.

Постійна увага ЗМІ до відображення конфліктів і анормальної поведінки, катастроф і криміналу, насилля та його жертв, з детальним відтворенням подробиць жорстоких насильницьких актів провокує погіршення загального психологічного клімату в суспільстві, появу стресів і невротичних станів у споживачів інформації. Коли репортери прагнуть вразити уяву глядача жорсткостями нашого життя, вони досягають зворотного результату. Звиклий до регулярних доз такої жорстокості глядач стає нечутливим до їх показу, і з кожним разом дози повинні бути ще більшими, а подробиці все більш страшними.

Одночасно прогресує і загроза психічному здоров’ю споживачів масової інформації, зростає ймовірність втрати ними адекватної орієнтації у дійсності. Тотальне насилля на екрані призводить до різкого збільшення рівня базової тривожності людини в реальному житті, до появи в людей різного роду фобій.

Вітчизняна медіакритика недостатньо уваги приділяє зарубіжному досвіду обмеження публічної демонстрації насильницьких екранних видовищ. Наприклад, застосування системи регулювання показу фільмів та інших аудіовізуальних матеріалів на основі їх класифікації за віковими категоріями.

Суттєвою частиною зусиль критиків ЗМІ могла б стати ініціація систематичних соціологічних, психологічних, психіатричних і педагогічних експертиз медійного змісту, аналіз і публікація їх результатів з метою формування адекватної громадської думки, мобілізації громадян проти деструктивного медійного впливу. Сьогодні формується новий науковий напрямок – медіапсихологія, запроваджується спеціальний курс «Журналістика і психіатрія». Досить своєчасною є постановка питання про формування психологічної культури журналістської діяльності.

Без врахування думок психологів і психіатрів неминучим є виникнення і повторення ситуацій, коли ЗМІ здійснюють потужний травмуючий вплив на психіку аудиторії. Не тільки екстремальні події (катастрофи, вбивства, теракти тощо), але й їх медійне відображення здатні викликати в людей серйозні психічні травми. Під психічною травмою розуміється переживання, що виходить за рамки нормального звичного досвіду й обумовлене подією, яке у більшості людей викликає страх, жах, безпомічність. При цьому важливою є не тільки об’єктивна небезпека і тяжкість події, але й їх суб’єктивне сприйняття й оцінка (наприклад, події вересня 2001 р. у США).

Свого часу хвилю критики викликало телешоу «За склом». Його творців осуджували за демонстративне нехтування людською гідністю учасників передачі і глядачів, елементарними нормами моралі. Деякі критики виступили з фактичним виправданням шоу, розглядаючи його появу в телеефірі як перемогу демократії і свободи. Так один із критиків розцінював телепрограми, які ґрунтуються на використанні психологічного ефекту «піддивляння», як прояв природного перегляду моральних цінностей в сучасному суспільстві, який веде до переходу непристойності у сферу публічності.

Потужна кампанія у пресі фактично перетворила критиків у невільних винуватців повороту значної частини населення до підтримки ідеї цензури ЗМІ. Як показує історичний досвід, уведення цензури, який здійснюється під приводом захисту моралі, є приреченою на провал спробою боротися із симптомами соціальних хвороб, у той час як необхідно вести боротьбу головним чином з їх першопричинами.

Більш плідними були б зусилля критиків, спрямовані на формування у масової аудиторії тривалого і стійкого імунітету до соціально неповноцінних програм. Такий імунітет («цензура здорового глузду») здатен зруйнувати сподівання на високий рейтинг низькопробних скандальних шоу, відтак і плани їх подальшого створення.

Критики ЗМІ зобов’язанні розкривати перед аудиторією не тільки комерційне підґрунтя і малопривабливі лаштунки високорейтингових телепередач, але й соціально-моральні наслідки їх демонстрації. Необхідним видається ретельний психологічний, культурологічний і соціологічний аналіз медійних творів – продуктів розважальної масової культури (на кшталт телешоу «За склом», «Останній герой», «Слабка ланка», «Вікна» тощо) для виявлення вбудованих у їхній зміст соціально неповноцінних ідей, культурних і поведінкових стереотипів. Ці телепрограми закріплюють у масовій свідомості уявлення про принципову неможливість удосконалення начебто низької людської природи, про зведеність мотивацій усіх учинків людей до впливу найпростіших інстинктів, про моральну допустимість і соціальну легітимність застосування аморальних методів (наклепу, брехні, цькування, залаштункових змов) для придушення й усунення людей, які стали на заваді успіху.

Медіакритика не може бути панацеєю від цинізму і моральної неперебірливості деяких ЗМІ. Ці явища, які мають глибокі соціальні корені не тільки в ЗМІ, але й загалом в сучасній українській дійсності, знаходять самовиправдання в культурній і духовно-моральній обмеженості значної частини українців. Але саме тому критики не мають морального права відмовлятися від виховання масової аудиторії – від завдання складного, тривалого, часто невдячного, оскільки прагнення до його виконання нерідко розходиться з комерційними орієнтирами ЗМІ.