Тема 2. Медіакритика і аудиторія змі

План

1. Взаємини медійних організацій і аудиторії в умовах інформаційного ринку.

2. Медіакритика і проблема соціальної відповідальності ЗМІ.

3. Підзвітність ЗМІ перед суспільством і медіакритика.

4. Роль медіакритики у формуванні раціонально-критичної інформаційної культури.

Література

Ключові поняття: синдром асоціальності ЗМІ, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, соціальна підзвітність ЗМІ, медіареальність, ступені активності медійної аудиторії, інформативність медійних текстів

1. Взаємини медійних організацій і аудиторії в умовах інформаційного ринку

Критики преси зобов’язані враховувати характер відносин між ЗМІ і аудиторією, що склалися в Україні. В умовах інформаційного ринку читачі газет і журналів, телеглядачі, радіослухачі розглядаються не тільки як об’єкт впливу, але передусім як споживачі медійного змісту, які повинні здійснювати свій вибір на основі наявної на ринку пропозиції – тобто, відігравати достатньо пасивну роль у відносинах з постачальниками медійних продуктів.

Пасивність цієї ролі знаходить підтвердження і в тій обставині, що в сучасних умовах ЗМІ, як правило, непідзвітні споживачам медійних продуктів.

Розповсюджене нині переконання, згідно з яким вплив ринкових чинників попиту і пропозиції, конкуренції змушує постачальників інформації прислухатися до аудиторії, враховувати інтереси і запити споживачів, отримує на практиці лише часткове підтвердження. Ринковий механізм, який переважно визначає «правила гри» ЗМІ і журналістів, що діють у конкурентному середовищі, змушує їх враховувати кон’юнктуру ринку, будувати свою діяльність на вивченні і комерційній експлуатації цієї кон’юнктури, що є умовою забезпечення виживаності і прибутковості ЗМІ. Однак було б помилкою ототожнювати ринкову кон’юнктуру із суспільними інтересами і потребами.

Соціологи відзначають, що навіть добросовісно визначені рейтинги відповідають на питання «що» і «скільки», але не дають відповіді на питання «чому» і «з яким результатом», які потребують якісного аналізу процесів функціонування ЗМІ.

У специфічному контексті викривленого українського інформаційного ринку значна частина ЗМІ, які дотуються державою і крупним фінансовими і промисловими корпораціями, взагалі не відчуває суттєвої економічної залежності від масової аудиторії, а тому може дозволити собі лише вибірково реагувати на споживацькі запити – або ж ігнорувати їх.

В умовах надмірної комерціалізації ЗМІ пріоритетними стають вузькі тактичні завдання найближчої результативності й економічної ефективності. На перший план виходять ЗМІ і журналістські твори, які здатні привернути увагу найбільшої кількості людей (або забезпечити максимальне охоплення певної цільової аудиторії), набути найвищого рейтингу, який є запорукою комерційного успіху, стабільності прибутків від публікації реклами. Прагнення постійно забезпечувати оптимальні рейтингові і тиражні показники певним чином формує змістові пріоритети ЗМІ – наприклад, змушує здійснювати відбір новин, які максимально відповідають критеріям драматичності, конфліктності, емоційності, і при цьому залишати без уваги частину соціально значимої інформації, що не відповідає цим критеріям.

Високі показники рейтингу і тиражності далеко не завжди поєднані з високим професіонально-творчим і культурним рівнем медійного змісту, який пропонується аудиторії. Комерційні критерії якості медійних творів нерідко суттєво розходяться з творчими: успіх на ринку можуть мати інформаційні продукти, які не відповідають елементарним вимогам професіональної і загальної культури.

ЗМІ, орієнтовані на високі рейтингові показники, ігнорують не тільки інформаційні потреби нібито «меншостей», але й запити основної частини медійної аудиторії. Адже значна частина телеглядачів виявляють інтерес не тільки до розважальних передач (серіалам, ток-шоу, вікторинам), але й відчуває потребу у проблемній інформації. Однак ця потреба частіше за все ігнорується.

Рекламодавці вважають за краще розміщати рекламу в популярних розважальних передачах. Таке розміщення забезпечує найбільшу ефективність рекламного звернення: у аудиторії, приведеної розважальними програмами у стан розслаблення, зменшується здатність до критичного сприйняття змісту реклами на фоні одночасного підвищення навіюваності.

Зрештою сугубо прагматичний комерційний підхід до інформаційної діяльності виливається у своєрідну тіньову цензуру – негласну, але ефективну обмежувальну систему, яка примушує редакторів і журналістів відмовлятися від висвітлення складних, дискусійних, «незручних» і комерційно невиграшних проблем, від використання певних медійних форматів лише тому, що такого роду публікації або передачі не приваблять максимально широку аудиторію або будуть проігноровані цільовими аудиторними групами. Вплив рейтингового чинника призводить до викривлення відображеної у ЗМІ картини життя суспільства, коли набувають ваги або, навпаки, зникають з поля зору програми, люди і навіть масові громадські рухи. Це означає, однак, що теми, формати, твори, які відкинені через їх недостатньо високі рейтингові показники, не мають суспільної цінності і не будуть потрібні аудиторії (точніше аудиторним групам).

Ринкова ефективність ЗМІ, яка вивчається сьогодні із залученням вузько орієнтованих конкретно-соціологічних, маркетингових та інших економічних методик, не тотожна їх соціальній ефективності, що визначається як здатність преси виконати увесь спектр завдань різнобічного системного інформування і духовного розвитку громадян.

Відзначені вище тривожні тенденції у діяльності преси свідчать про наявність явища, яке було охарактеризоване як синдром асоціальності ЗМІ. Критики бачать витоки цього синдрому у нехтуванні преси інтересами аудиторії. Ігноруючи обов’язки щодо адекватного відображення дійсності, журналістика неначе відвертається від суспільства, конструює «другу» інформаційну реальність.

У цих умовах саме медіакритика нерідко являється єдиним способом оперативного соціального осмислення й оцінки багатьох явищ динамічної практики, боротьби з непрофесіоналізмом, зловживаннями і викривленнями в діяльності ЗМІ та медійних працівників.