Філософія. Політологія. Культурологія. Соціологія. Право

Ганна Бабак,

6 курс Інституту соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Науковий керівник: В. І. Дуденок,

к. філософ. н., доцент

Мова як феномен культури у контексті розвитку трансцендентальної феноменології

Існує багато проблем, що стосуються ролі мови в площині феноменології : яку функцію має мова у структурах чистої свідомості, які феномени мають мовний каркас, наскільки значущою є роль семантики у феноменологічних аналізах, чи існує досвід, що передує висловлюванням , як співвідносяться мова і мислення в інтенційних переживаннях, чи відрізняється словник феноменолога від апарату інших наук і що можливо зробити для їх уніфікації в разі, якщо вона потрібна. Від відповіді на ці запитання залежить напрям, у якому розгортатиметься майбутнє та, почасти, сучасне феноменології. У цьому і вбачаємо актуальність даної проблеми.

Мета роботи:визначити характеристики культури як посередницької площини між свідомістю та світом у феноменології.

Феноменологія від самого початку її існування була наукою про свідомість. Однак із часом виникла потреба в адаптуванні феноменологічних описів до царини природної настанови. З такою метою відбувались пошуки посередника між чистою свідомістю і світом. Місцем зіткнення таких докорінно відмінних реалій стала культура. Вивчення феноменів культури варто було здійснювати на підставі дослідження сукупності знаків, що так чи інакше наявні в одному з конкретних феноменів. А найпоказовішим феноменом культури постала мова.

Макс Шелер у праці “Феноменологія і теорія пізнання” запропонував низку аргументів на користь феноменологічного бачення мови. Втім, вони мають два аспекти. З одного боку, аналіз мови спрямований на отримання сутностей, з іншого – контекстуальність утворення та спосіб їх формування відбувається всупереч засадовим положенням трансцендентальної феноменології Едмунда Гуссерля.

Для Шелера теорія Гуссерля стала мірилом оцінки власних концептуальних розробок. Відповідно, той інтелектуальний багаж, наприклад, ідеї неокантіанства та філософії життя, що їх Шелер увів в обіг феноменології, мав працювати на формування його власної концепції. Можна припустити, що погодженість загальних принципів Гуссерля і Шелера щодо проблеми істинності на конкретних прикладах виявляє позірний характер збалансованості їхніх позицій.

Поряд із концепцією істини у філософії мови Шелера постає тема самоданності сенсу. Для філософа самоданність факту ускладнюється та подвоюється завдяки відриву та переміщенню таких фактів від світу дійсності до світу знаків. Такий поворот дає змогу залучити поняття символу та розпочати опрацювання феноменологічних тем на рівні вилучення сенсів зі сфери символічного.

Позиція Шелера така: предметність як сутність не являє себе у природному світоспогляданні, у ньому вона перетинається з іншим, щоби позначити те чи інше як річ. З такого погляду феноменологічна філософія мови постає як аналіз сенсів, сукупність яких дана у природному спогляданні. Дешифрування, десимволізація речей, даних у такий спосіб, є можливою заміною процедур редукції. Отже, за Шелером, природний світогляд переповнений символами, а разом із символами виникає і трансцендентність символізованого. Наука істотно підвищує рівень символізації того, що є даним у природному світогляді.

Шелер досить чітко схоплює вузлові моменти формування Гуссерлевого концептуального утворення. Трансцендентальна чиста свідомість мусить ґрунтуватися на певній опорі. Такою опорою у трансценталістський традиції є необхідність та загальність.

Так само, як і Гуссерль, Шелер припиняє дієвість редукції та епохе на тому рівні, коли існує загроза залишити феноменологічну свідомість без жодного матеріалу для феноменологічного опрацювання. Проте ця свідомість є не порожньою, а чистою. Звідси проясняються риси побудови для переходу окремих змістів свідомості із природної у феноменологічну настанову.

Отже, як наука про свідомість феноменологія від самого початку була спрямована на вивчення феноменів. Кореляції між феноменами поставали як головний предмет дослідження. Однак потреба в адаптації таких описів до царини природної настанови спричинила пошук посередника між чистою свідомістю і світом. Таким місцем поєднання докорінно відмінних реалій стала культура. Спрямування інтенції на знак, покладене в основу феномена культури, стало способом адаптування феноменологічного споглядання до світу в природній настанові.