Лінгвокраїнознавча компетентність при вивченні англійської мови

Будь-яке навчання являє собою передачу молодому поколінню культури: фізичної, естетичної, музичної, політичної. Іншомовна культура розглядається як частина духовного багатства, яку може дати людині процес комунікативного навчання іноземній мові в учбовому, пізнавальному, виховному та розвивальному аспектах. Навчання іноземній мові завжди пов’язане з заохоченням до іноземної культури. Часто формального володіння іноземною мовою зовсім недостатньо для здійснення адекватної комунікації. Незнання або погане знання культури країн – партнерів може приводити не тільки до комунікативної невдачі, а й до дипломатичного тертя. Саме цим обумовлена актуальність обраної теми дослідження.

Вивчення і викладання англійської мови повинно проводитись на широкому фоні соціального, культурного, політичного життя англійського народу, а саме в тісному зв’язку та в нерозривній єдності з його культурою.

В процесі викладання іноземної мови у взаємозв’язку з культурою сформувався лінгвокраїнознавчий напрямок в лінгвістиці. Лінгвокраїнознавство спочатку трактувалося як розділ науки про мову, що пов’язаний з дослідженням шляхів і способів ознайомлення іноземних учнів з дійсністю країни мови, що вивчається, в процесі вивчення іноземної мови і через її посередність.

Фундаментальний внесок в розробку теоретичних основ лінгвокраїнознавства внесли Є. М. Верещагін та В. Г. Костомаров. З точки зору цих авторів, “дві національні культури ніколи не співпадають повністю. Це слідує з того, що кожна складається з національних та інтернаціональних елементів” [1, с. 227].

Лінгвокраїнознавчий підхід до викладання англійської мови дозволяє розтлумачити мовну специфіку в нерозривному зв’язку з життям, побутом і культурою англійського народу. Для створення мовної картини англійського суспільства, що відображає життя народу, треба настільки ж повно й глибоко вивчити англійську мову на фонетичному, лексичному, граматичному та стилістичному рівнях. При цьому повинен відбуватися відбір і культурно-маркованих мовних одиниць, оскільки основною лінгвокраїнознавчою задачею є пошук і відбір такого матеріалу. Лінгвокраїнознавство – напрям, з однієї сторони, що включає в себе навчання мові, а з іншої – дає певні відомості про країну мови, що вивчається. Головна його ціль – забезпечення комунікативної компетенції в актах міжкультурної комунікації, насамперед через адекватне сприйняття носіїв англійської мови й розуміння оригінальних англомовних текстів. Засвоєння лінгвокраїнознавчого матеріалу, найважливішого компонента комунікативної компетенції, створює лінгвокраїнознавчу компетенцію, під якою розуміють цілісну систему уявлень про національні звичаї, традиції, реалії країни мови, що вивчається, яка дозволяє вилучати з лексики цієї мови майже ту саму інформацію, що і її носії, та домагатися повноцінної комунікації.

Однією з невід’ємних умов успішного спілкування є наявність певних фонових знань. Основною причиною неповного й неправильного розуміння при обміні інформацією в умовах міжкультурного спілкування є відмінність у фонових знаннях, які складають основу національних культур співбесідників. Фонові знання базуються на кумулятивній функції мови, на здібності мови виступати в якості поєднальної ланки між поколіннями, сховища та засобу передачі позамовного суспільного досвіду, на “її здібності закріплювати накопичений колективний досвід безпосередньо в формах мови, в словах, фразеологізмах, мовних афоризмах” [3, с. 5]. Головною умовою відбору лінгвокраїнознавчих фонових знань є їх загальновідомість у середовищі носіїв мови. Наявність фонових знань у комунікантів допускає сумісне знання реалій, під якими розуміють “назви предметів матеріальної культури, фактів історії, державних інститутів, імена національних і фольклорних героїв, міфологічних істот, що належать тільки певним націям і народам” [2, с. 48]. До реалій можна віднести не тільки предмети матеріальної культури, але й абстрактні сутності, пов’язані з духовними цінностями і звичаями народу, культурно-соціальними традиціями й суспільно-політичним влаштуванням країни, а саме всі реальні факти історії, культури, побуту країни мови, що вивчається. В реаліях більш повно проявляється близькість між мовою і культурою: виникнення нових реалій в духовному і матеріальному житті суспільства веде до появи нових реалій у мові.