- •Розділ 2. Дослідження системи крові
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •2.2.5. Диференціальна діагностика анемій та гемоглобінопатій
- •2.3. Лейкоцити – гетерогенна група клітин периферичної крові
- •2.3.1. Виділення та дослідження функціонального стану лейкоцитів
- •2.3.2. Дослідження апоптозу лейкоцитів периферичної крові
- •2.4. Дослідження системи гемостазу
- •2.4.1. Дослідження ролі тромбоцитів у процесі гемостазу
- •2.5. Дослідження клітин кісткового мозку
- •2.5.1. Виділення та дослідження морфології клітин кісткового мозку
- •2.5.2. Цитохімічні дослідження клітин кісткового мозку
- •2.6. Визначення імунологічних показників крові
- •Розділ 2. Дослідження системи крові Організація роботи на практикумі “Дослідження системи крові”
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •3. Гомеостатична функція.
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.1.1. Техніка проколу шкіри пальця та взяття крові для клініко-біохімічних аналізів
- •2.1.1.2. Визначення гематокритної величини
- •Уніфікований мікрометод визначення гематокриту (загального об’єму еритроцитів, модифікація і. Тодорова)
- •2.1.1.3. Визначення концентрації глюкози в крові глюкозооксидазним методом
- •Визначення концентрації глюкози в сироватці крові
- •2.1.1.4. Глюкозотолерантний тест
- •2.1.1.5. Визначення загального вмісту білків сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •2.1.1.6. Електрофорез білків сироватки крові на папері
- •2.1.1.7. Електрофорез білків сироватки крові в агаровому гелі
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •Лейкоцитарний росток. Лейкоцити периферичної крові поділяються на гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли) і агранулоцити (лімфоцити, моноцити) (рис. 2.13).
- •2.1.2.1. Визначення швидкості осідання еритроцитів (шое)
- •2.1.2.2. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Різні розмірності вираження концентрації гемоглобіну
- •2.1.2.3. Визначення кількості еритроцитів в 1 л крові
- •2.1.2.4. Розрахунок середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті
- •2.1.2.5. Розрахунок кольорового показника крові
- •2.1.2.6. Визначення кількості лейкоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.7. Визначення кількості тромбоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.8. Техніка виготовлення мазків крові
- •2.1.2.9. Підрахунок лейкоцитарної формули периферичної крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.1.1. Підрахунок кількості еритроцитів меланжерним методом
- •2.2.1.2. Визначення глікогену еритроцитів цитохімічним методом
- •2.2.1.3. Визначення осмотичної резистентності еритроцитів
- •2.2.1.4. Визначення резистентності еритроцитів до кислотного гемолітика
- •Кінетика гемолізу еритроцитів
- •2.2.1.5. Виявлення базофільної зернистості еритроцитів
- •2.2.1.6. Безапаратне фракціонування еритроцитів крові у градієнті густини сахарози
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.2.1. Визначення кількості ретикулоцитів
- •1. Фарбування ретикулоцитів блискучим крезиловим синім безпосередньо на предметному склі.
- •2. Фарбування ретикулоцитів у пробірках.
- •2.2.2.2. Визначення швидкості дозрівання та добової продукції ретикулоцитів
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Хід роботи
- •2.2.3.2. Визначення гемоглобіну у фіксованих препаратах
- •2.2.3.3. Забарвлення тотальних препаратів на гемоглобін солянокислим бензидином
- •2.2.3.4. Визначення вмісту лужностійкого гемоглобіну
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.3.5. Кількісне визначення термолабільного гемоглобіну
- •2.2.3.6. Визначення вмісту глікозильованого гемоглобіну
- •2.2.3.7. Визначення фетального гемоглобіну на мазках крові
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
2.1.2.2. Визначення концентрації гемоглобіну
Принцип методу. Ціанметгемоглобіновий фотоелектроколориметричний метод ґрунтується на тому, що під впливом калій залізосинеродистого гемоглобін крові окиснюється в метгемоглобін (геміглобін), який утворює з ацетонціангідрином забарвлену речовину – геміглобінціанід – речовину стійку, інтенсивність забарвлення якої пропорційна вмістові гемоглобіну. Концентрацію ціанметгемоглобіну вимірюють фотометрично.
Обладнання. Вата, скарифікатори, штатив з пробірками, піпетки, груші, дозатори, годинник, рукавички.
Реактиви
Для переведення гемоглобіну в ціанметгемоглобін використовують або реактив Драбкіна, або трансформувальний розчин.
1. Розчин Драбкіна: NаНСО3 – 1 г; КСN – 0,05 г; К3[Fe(CN)6] – 0,2 г; дистильованої води – до 1,0 л.
2. Траноформувальний розчин такого складу: NаНСО3 – 1г; ацетоноціангідрину – 0,5 мл; К3[Fe(CN)6] – 0,2 г; дистильованої води – до 1 л.
Хід роботи
Проколюють шкіру пальця. Першу краплю знімають. Капіляр або піпетку Салі промивають фізіологічним розчином, потім ретельно видувають залишки цього розчину. Набирають 0,02 мл крові і вносять у пробірку з 5 мл трансформувального розчину, капіляр промивають два-три рази верхнім шаром розчину, перемішують і залишають на 20 хв. Найчастіше використовують співвідношення 1:250 (0,02 мл цільної крові і 5 мл реактиву).
Паралельно можна ставити одну стандартну пробу з концентрацією 150 г/л – для внутрішньо лабораторного контролю та перевірки метрологічної відповідності вимірювань.
Екстинкцію вимірюють через 20 хв, які потрібні для повного перетворення гемоглобіну в ціанметгемоглобін, при довжині хвилі 540 нм (зелений світлофільтр) у кюветі шириною 10 мм проти контролю – трансформувального розчину чи дистильованої води на спектрофотометрі чи фотоелектроколориметрі.
Отриманий показник оптичної густини (Е540) множать на коефіцієнт 36,77 і обчислюють концентрацію гемоглобіну у грам-процентах (г%):
СНв = Е540 × 36,77.
Нормальні значення. Згідно з новою Міжнародною системою одиниць (СІ), концентрація гемоглобіну вимірюється у грамах на літр (г/л). Норми вмісту гемоглобіну для жінок: 120–140 г/л (12–14 г%); для чоловіків: 130–160 г/л (13–16 г%).
Є ще одна розмірність – умовні одиниці. Було прийнято “ідеальну” концентрацію гемоглобіну, що дорівнює 16,67 г%, за 100 умовних одиниць (у.о.). На підставі цього співвідношення переводять одні розмірності в інші.
Приклад розрахунку. Як виразити 14 г% в умовних одиницях ?
16,67 г% – 100 у.о.;
14,00 г% – х у.о.;
х = 84 у.о.
Різні розмірності вираження концентрації гемоглобіну
(на прикладі вмісту гемоглобіну для чоловіків)
г/л |
г% |
у.о. |
130−160 |
13−16 |
78−96 |
Клініко-діагностичне значення. Збільшення концентрації гемоглобіну спостерігається при симптоматичних еритроцитозах у гірських жителів, льотчиків, при згущенні крові у разі голодування, сильного потовиділення і втрати води через кишечник (ентероколіти, неспецифічний виразковий коліт, дизентерія, холера); також має місце при безперервному блюванні вагітних, хронічному утрудненому диханні, при вроджених вадах серця.
Виражене підвищення гемоглобіну – до 240 г/л – спостерігається при еритремії, а також при ряді інших патологічних процесів: гіпернефрома, полікістоз нирок, гідронефроз, при деяких пухлинах головного мозку та ендокринних залоз.
Зменшення концентрації гемоглобіну, так само як і зменшення кількості еритроцитів і зниження кольорового показника, − найважливіша ознака анемій. Про гемолітичну анемію, як правило, свідчить також зміна температури.