Визначення концентрації глюкози в сироватці крові

Хід роботи

Аналіз дослідних проб проводять із постановкою калібрувальної та “сліпої” проб за такою схемою:

Розчин	Дослідна проба	Калібрувальна проба	“Сліпа” проба
Сироватка, мл	0,02	-	-
Калібрувальний розчин глюкози (10 ммоль/л), мл	-	0,02	-
Реагент, мл	3,5	3,5	3,5

Реакцію запускають додаванням робочого реагенту в точно фіксований час із інтервалом, наприклад в 30 с між пробами.

Зупиняють реакцію через 10 хв інкубації при кімнатній температурі додаванням до всіх проб по 0,5 мл 0,8 М НСl у тій часовій послідовності, яка витримувалась при внесенні робочого реагенту.

Проби фотометрують при λ = 450 нм проти “сліпої” проби. Реакційна суміш перед додаванням кислоти має блакитне забарвлення, яке в кислому середовищі переходить у жовте.

Розрахунок концентрації глюкози (в ммоль/л) у кожній дослідній пробі проводять за калібрувальною пробою за формулою:

де Ед і Екл – оптичні густини дослідної та калібрувальної проб, відповідно, виміряні проти “сліпої” проби; 10 – концентрація глюкози в калібрувальному розчині.

Визначення концентрації глюкози в цільній крові

Хід роботи

У невеликі скляні пробірки із 0,360 мл стабілізуючого розчину вносять по 0,040 мл щойно взятої із пальця крові (два капіляри на 20 мкл). Проби центрифугують для осадження еритроцитів при 2000 об/хв протягом 10 хв. Для аналізу використовують надосадову рідину.

Аналогічно обробляють “сліпу” та калібрувальну проби:

Розчин	Дослідна проба	Калібрувальна проба	“Сліпа” проба
Фізіологічний розчин, мл	0, 360	0, 360	0, 360
Кров, мл	0,040	-	-
Калібрувальний розчин глюкози (10 ммоль/л), мл	-	0,040	-
Вода, мл	-	-	0,040

Аналіз дослідних проб проводять із постановкою калібрувальної та “сліпої” проб за такою схемою:

Розчин	Дослідна проба	Калібрувальна проба	“Сліпа” проба
Надосадова рідина (відповідна для кожної проби), мл	0,2	0,2	0,2
Робочий реагент, мл	3,3	3,3	3,3

Реакцію запускають додаванням робочого реагенту в точно фіксований час із інтервалом, наприклад в 30 с між пробами.

Зупиняють реакцію через 10 хв інкубації при кімнатній температурі додаванням до всіх проб по 0,5 мл 0,8 М НСl у тій часовій послідовності, яка витримувалась при внесенні робочого реагенту.

Проби фотометрують при λ = 450 нм проти “сліпої” проби. Реакційна суміш перед додаванням кислоти має блакитне забарвлення, яке в кислому середовищі переходить у жовте.

Завдання. Порівняти з нормою отриманий показник. Зробити висновок.

Нормальні величини. У здорової людини концентрація глюкози в крові становить 2,77–5,55 ммоль/л.

Клініко-діагностичне значення. Підвищення вмісту глюкози називається гіперглікемією. Якщо вміст глюкози в крові сягає 9–10 ммоль/л (“нирковий поріг”), то глюкоза виділяється з сечею, виникає глюкозурія. Зниження рівня глюкози в крові називається гіпоглікемією. Гіпоглікемія, при якій вміст глюкози в крові досягає 1,5 ммоль/л, супроводжується втратою свідомості і збудженням нервової системи з появою судом (гіпоглікемічна кома).

Фізіологічна гіперглікемія спостерігається при емоційних стресах, споживанні великої кількості вуглеводів з їжею. До розвитку гіперглікемії приводить посилене всмоктування глюкози в кишці, розпад глікогену до глюкози (переважно в печінці), глюконеогенез (в печінці і нирках), вживання антагоністів інсуліну. Патологічні гіперглікемії найчастіше пов’язані із захворюваннями ендокринної системи. Їх спостерігають при цукровому діабеті, злоякісних новоутвореннях кори надниркових залоз та гіпофіза, важких розладах функції печінки, гіперфункції щитоподібної залози, органічних ураженнях нервової системи.

Фізіологічні процеси, що призводять до гіпоглікемії: таранспорт глюкози з крові в тканини і посилене окиснення її до кінцевих продуктів обміну; синтез із глюкози глікогену в печінці і скелетних м’язах; утворення із глюкози в жировій тканині триацилгліцеринів; секреція інсуліну, глюкозурія. Гіпоглікемію спостерігають при аденомі острівцевого апарату підшлункової залози внаслідок підвищеної продукції інсуліну β-клітинами, недостатній функції щитоподібної залози, надниркових залоз та гіпофіза. Окрім того, гіпоглікемія може бути спричинена голодуванням, важкою фізичною працею, передозуванням інсуліну під час лікування, порушенням всмоктуванням вуглеводів, захворюваннями нирок, які супроводжуються зниженням ниркового порогу для глюкози.