- •Розділ 2. Дослідження системи крові
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •2.2.5. Диференціальна діагностика анемій та гемоглобінопатій
- •2.3. Лейкоцити – гетерогенна група клітин периферичної крові
- •2.3.1. Виділення та дослідження функціонального стану лейкоцитів
- •2.3.2. Дослідження апоптозу лейкоцитів периферичної крові
- •2.4. Дослідження системи гемостазу
- •2.4.1. Дослідження ролі тромбоцитів у процесі гемостазу
- •2.5. Дослідження клітин кісткового мозку
- •2.5.1. Виділення та дослідження морфології клітин кісткового мозку
- •2.5.2. Цитохімічні дослідження клітин кісткового мозку
- •2.6. Визначення імунологічних показників крові
- •Розділ 2. Дослідження системи крові Організація роботи на практикумі “Дослідження системи крові”
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •3. Гомеостатична функція.
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.1.1. Техніка проколу шкіри пальця та взяття крові для клініко-біохімічних аналізів
- •2.1.1.2. Визначення гематокритної величини
- •Уніфікований мікрометод визначення гематокриту (загального об’єму еритроцитів, модифікація і. Тодорова)
- •2.1.1.3. Визначення концентрації глюкози в крові глюкозооксидазним методом
- •Визначення концентрації глюкози в сироватці крові
- •2.1.1.4. Глюкозотолерантний тест
- •2.1.1.5. Визначення загального вмісту білків сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •2.1.1.6. Електрофорез білків сироватки крові на папері
- •2.1.1.7. Електрофорез білків сироватки крові в агаровому гелі
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •Лейкоцитарний росток. Лейкоцити периферичної крові поділяються на гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли) і агранулоцити (лімфоцити, моноцити) (рис. 2.13).
- •2.1.2.1. Визначення швидкості осідання еритроцитів (шое)
- •2.1.2.2. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Різні розмірності вираження концентрації гемоглобіну
- •2.1.2.3. Визначення кількості еритроцитів в 1 л крові
- •2.1.2.4. Розрахунок середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті
- •2.1.2.5. Розрахунок кольорового показника крові
- •2.1.2.6. Визначення кількості лейкоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.7. Визначення кількості тромбоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.8. Техніка виготовлення мазків крові
- •2.1.2.9. Підрахунок лейкоцитарної формули периферичної крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.1.1. Підрахунок кількості еритроцитів меланжерним методом
- •2.2.1.2. Визначення глікогену еритроцитів цитохімічним методом
- •2.2.1.3. Визначення осмотичної резистентності еритроцитів
- •2.2.1.4. Визначення резистентності еритроцитів до кислотного гемолітика
- •Кінетика гемолізу еритроцитів
- •2.2.1.5. Виявлення базофільної зернистості еритроцитів
- •2.2.1.6. Безапаратне фракціонування еритроцитів крові у градієнті густини сахарози
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.2.1. Визначення кількості ретикулоцитів
- •1. Фарбування ретикулоцитів блискучим крезиловим синім безпосередньо на предметному склі.
- •2. Фарбування ретикулоцитів у пробірках.
- •2.2.2.2. Визначення швидкості дозрівання та добової продукції ретикулоцитів
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Хід роботи
- •2.2.3.2. Визначення гемоглобіну у фіксованих препаратах
- •2.2.3.3. Забарвлення тотальних препаратів на гемоглобін солянокислим бензидином
- •2.2.3.4. Визначення вмісту лужностійкого гемоглобіну
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.3.5. Кількісне визначення термолабільного гемоглобіну
- •2.2.3.6. Визначення вмісту глікозильованого гемоглобіну
- •2.2.3.7. Визначення фетального гемоглобіну на мазках крові
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
2.1.2.9. Підрахунок лейкоцитарної формули периферичної крові
Принцип методу. Лейкоцитарну формулу визначають у профарбованих мазках крові. Забарвлений препарат крові необхідно спочатку оглянути під збільшенням ×100 для оцінки адекватності клітинного розподілу і забарвлення. Збільшення об’єктиву ×100 також застосовується для виявлення різних цитоплазматичних включень у клітинах.
Обладнання. Профарбовані мазки крові, мікроскоп, скляні палички, імерсійна олія, клавішний лічильник.
Хід роботи
На забарвлений препарат крові за допомогою скляної палички наносять невелику краплю імерсійної олії. Проводять підрахунок лейкоцитів під мікроскопом за великого збільшення (об’єктив ×90, окуляр ×10 або ×15). Необхідно брати до уваги, що клітини в мазках крові розташовані нерівномірно. Великі клітини (моноцити, мієлобласти) трапляються переважно на периферії, уздовж верхнього і нижнього країв мазка, а дрібніші форми (лімфоцити, нейтрофіли та ін.) – ближче до середини, їх слід рахувати завжди за однією і тією ж схемою, а саме: половину клітин на поздовжньому боці, а іншу на протилежному. Підрахунок ведуть по зигзагу: 3–4 поля зору по краю мазка, потім 3–4 поля під прямим-кутом до середини мазка, потім продовжують підрахунок у 3–4 полях зору паралельно до краю і знову під прямим кутом до початкового рівня на мазку.
Ліпше рахувати в найтоншому місці ближче до краю мазка, де клітини лежать кожна окремо в один шар. Лейкоцитарну формулу зручно визначати за допомогою спеціального 11-клавішного лічильника. Знаходять 100 лейкоцитів і обчислюють співвідношення їхніх певних видів у відсотках.
Лейкоцитарна формула дає уявлення лише про відносні величини (у %). Тому, визначивши процентне співвідношення окремих видів клітин, вираховують абсолютні кількості, тобто скільки кожного виду клітин є в 1 мкл крові.
Приклад. Загальна кількість лейкоцитів в 1 мкл крові 5 000, з них лімфоцитів 60 %. Отже, абсолютна кількість лімфоцитів в 1 мкл крові:
Під час дослідження лейкоцитарної формули враховують так званий зсув ядер нейтрофілів – індекс зсуву ядер. Збільшення відсотка незрілих нейтрофільних клітин у периферичній крові називають зсувом ліворуч. Зменшення нормальної кількості паличкоядерних нейтрофілів і наявність гіперсегментованих ядер називається зсувом праворуч.
Індекс зсуву (ІЗ) обчислюють за такою формулою:
Нормальні значення. У нормі ІЗ дорівнює 0,06. Процентне співвідношення окремих форм лейкоцитів у крові дорослих людей у нормі наведено у таблиці:
Лейкоцити, тис. в 1 мкл |
Мієлоцити |
Метамієлоцити |
Нейтрофіли |
Еозинофіли |
Базофіли |
Лімфоцити |
Моноцити |
|
Паличкоядерні |
Сегментоядерні |
|||||||
4–9 |
– |
– |
1–6% |
45–70% |
0–5% |
0–1% |
18–40% |
2–9% |
Норми абсолютних кількостей окремих видів лейкоцитів в 1 мкл крові для дорослих людей:
-
паличкоядерні нейтрофіли
40–300
сегментоядерні нейтрофіли
2 000–4 200
еозинофіли
0–300
базофіли
0–65
лімфоцити
1 200–3 000
моноцити
90–600
Клініко-діагностичне значення. Збільшення кількості нейтрофілів у крові спостерігається зазвичай одночасно зі збільшенням загальної кількості лейкоцитів в 1 мкл крові. Нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом ліворуч буває при гострих запальних процесах, гнійних інфекціях, різних інтоксикаціях, злоякісних новоутвореннях і деяких інфекційних захворюваннях (скарлатина, дифтерія, крупозна пневмонія). Зменшення кількості нейтрофілів спостерігається при деяких хронічних і вірусних інфекціях, під час дії іонізуючої радіації, при гіпопластичних станах кровотворення.
Збільшена кількість еозинофілів (еозинофільний лейкоцитоз) у крові спостерігається при різноманітних алергічних захворюваннях (бронхіальна астма, кропив’янка, харчові та фармакологічні ідіосинкразії, глистні інвазії).
Базофільний лейкоцитоз спостерігається при хронічному мієлолейкозі, у рентгенологів, які упродовж тривалого часу опромінювалися малими дозами, при гіпотиреозах, нефриті, цукровому діабеті, гострому гепатиті з жовтухою, на перших етапах менструації. Кількість базофілів зменшується після введення адренокортикотропного гормону і кортизону, при гострому лейкозі, гіпертиреозах.
Абсолютний лімфоцитоз (збільшення кількості лімфоцитів в 1 мкл крові) може спостерігатися у деяких фізіологічних (у ранньому дитинстві, після споживання значної кількості жиру) і патологічних станах (лімфаденозі, краснусі, вітряній віспі, коклюші, туберкульозі). Відносний лімфоцитоз (збільшення процентного вмісту лімфоцитів) з’являється на початку гострих інфекційних захворювань, під час тяжких септичних процесів, при лімфосаркомі, хронічних мієлозах.
Збільшення кількості моноцитів (моноцитоз) спостерігають при нагноєнні, лімфогранулематозі, скарлатині, вітряній віспі, сифілісі, деяких інфекційних захворюваннях, малярії, глистовій інвазії.
