План семінару

1. Поняття конкурсу і конкурсного провадження на державній службі

2. Поняття призначення на державну посаду і провадження щодо призначення на державну посаду

Тематика контрольних робіт

1. Поняття і особливості державно-службових відносин.

2. Конкурсне провадження на державній службі.

3. Призначення на державну посаду.

Література

1. Малиновський В.Я. Державна служба: теорія і практика. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2003, - 160 с.

2. Серьогін С. Державне управління та державна служба. - X., 2003.-231 с.

3. Бедний О. І. Обрання як спосіб заміщення вакантних посад на службі в органах місцевого самоврядування // 36. наукових праць «Ак­туальні проблеми держави і права». Вип. 16. — Одеса: Юрид. літ, 2001.

4. Андрушко А. Конкурсні начала прийому на державну службу // Вісник АУДУ.-2001.-№2.-Ч.1.

5. Біла Л.Р. Поняття державно-службових відносин та їхня правова природа // Наукові праці Одеської національної юридичної академії.-Т.1.-Одеса: Юрид. літ. – 2002.-С.171-184.

6. Біла Л.Р. Конкурсне провадження у державній службі // Митна справа.-2002.-№5.-С.93-98.

Розділ 6. Проходження державної служби

1. Поняття та елементи проходження державної служби

2. Особова справа державного службовця

3. Стаж державної служби

4. Кадровий резерв державної служби

5. Випробування при заміщенні посади державного службовця

6. Атестація державних службовців

7. Щорічне оцінювання державних службовців

1. Поняття та елементи проходження державної служби

Центральним інститутом державної служби є проходження державної служби, в якому відображається сама суть держав­ної служби з точки зору її реалізації. Проходження державної служби містить в собі прийняття на державну службу, просу­вання по ній службовців, стимулювання їхньої праці, вирішен­ня інших питань, пов'язаних із службою. Тобто під проходжен­ням маються на увазі певні юридичні факти, що характери­зують службово-правовий стан державного службовця, який ві­дображається в його особовій справі. До таких фактів відно­сяться: заміщення більш високої державної посади; присвоєння чергового рангу; збільшення розміру грошового утримання; зарахування в кадровий резерв; направлення на перепідготовку і підвищення кваліфікації; направлення на стажування (“тим­часове випробування посади”) та ін.

Д. М. Бахрах вважає, що проходження державної служби — це “динаміка службового статусу особи, яка обіймає державну посаду, тобто процес перебування на посаді, його службова кар'єра”. Ю.М. Старилов розглядає проходження державної служби як специфічний вид суспільної корисної служби і зазначає, що під час здійснення службової діяльності службовці різних органів вступають у специфічні відносини, зміст яких залежить від виду служби та організації або органу, в яких вона здійснюється.

Окрім наукових дискусій щодо визначення поняття “проход­ження державної служби”, в юридичній науці висловлюються різні міркування щодо елементів проходження державної служ­би. Аналіз різних точок зору з цього питання дають підстави виділити наступні елементи: 1) прийняття на службу (шляхом конкурсу, призначення, зарахування); 2) прийняття державним службовцем присяги; 3) випробувальний строк (якщо він є умовою прийняття на службу); 4) стажування державних службовців; 5) перепідготовка та підвищення кваліфікації; 6) атестація; 7) щорічна оцінка якості діяльності державних службовців; 8) службова кар'єра (присвоєння чергового рангу, класу, чину); 9) ротація; 10) службове розслідування; 11) заохочення; 12) стягнення; 13) припинення державно-службових відносин.

Ключовим моментом проходження державної служби є про­сування по службі. Воно здійснюється шляхом: а) зайняття більш високої посади; б) присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Просування державного службовця може мати місце за наступних умов: наявності вакантної дер­жавної посади: наявності необхідної професійної освіти, спе­ціалізації, досвіду роботи, знання Конституції і законодавства; наявності необхідного стажу державної служби; проходження конкурсу тощо.

Держав­ний службовець не має права на просування по службі: під час випробування при заміщенні державної посади; в період дис­циплінарного стягнення, порушення кримінальної справи або проведення службового розслідування; у рамках граничного віку для перебування на державній службі тощо.

2. Особова справа державного службовця

Особова справа формується на кожного державного служ­бовця. Формування особової справи розпочинається з почат­ком розгляду питання про призначення на посаду державного службовця. Особова справа державного службовця протягом проход­ження ним державної служби доповнюється відповідними ма­теріалами та щорічно, до 15 квітня, тобто після подання декла­рації про доходи, уточнюється. Зміни облікових даних праців­ника вносяться до розділів II, III, IV, V, VI, VII, VIII особової картки П-2ДС, зареєстрованої Мін'юстом України від 28 грудня 1995 р. Підставою для їх внесення є укази і розпорядження Президента України, накази і розпорядження міністрів, керів­ників інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, рішення окружних ви­борчих комісій про обрання сільських, селищних і міських голів, рішення сільських, селищних, міських, районних, облас­них рад, повідомлення установ і організацій, а також особисті повідомлення працівника. Всі документи, на підставі яких зроблені записи, підшиваються в особову справу. Важливим є те, щоб документи, які долучаються до особової справи, мали необхідні підписи, дати і у разі потреби були засвідчені підпи­сом і скріплені печаткою. При звільненні працівника особова справа здається до поточного архіву.

Чинне законодавство про державну службу не передбачає вичерпного переліку документів, які необхідно представити претенденту для заміщення посади державної служби. Однак, виходячи з Порядку ведення особових справ державних служ­бовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р., та інших подібних постанов претенденти повинні пред­ставити:

1) особову картку (форма П-2ДС) з відповідними додатками та фотокарткою розміром 4х6 сантиметрів. Заповнення особо­вих карток (форма П-2ДС) здійснюється згідно з вимогами Інструкції по заповненню особових карток (форма П-2ДС), затвердженої Наказом Міністерства статистики України від 26 грудня 1995 р. Автобіографія пишеться працівником особисто у довільній формі, наприкінці проставляються підпис і дата. В ній, крім прізвища, імені та по батькові, дати і місця народ­ження, висвітлюються питання, пов'язані з трудовою і громад­ською діяльністю, пояснюються причини переходу з однієї ро­боти на іншу, зміни місця проживання, про навчання та інше.

2) копії документів про освіту, науковий ступінь, вчене звання, підвищення кваліфікації. Слід мати на увазі що копії указаних документів засвідчуються нотаріально або керівником кадрової служби;

3) відповідно до статті 13 Закону України “Про державну службу” відомості про доходи, зобов'язання фінансового харак­теру та майновий стан державного службовця або особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця (далі — претендент) і членів його сім'ї. Вказані відомості подаються щорічно до 15 квітня за встановленою формою;

4) попередження про встановлені законодавством України обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу та з її проходженням, підписане претендентом;

5) довідку про наявність встановленої форми допуску до державної таємниці (для відповідних посад);

6) біографічну довідку, подання про призначення на посаду, картку погодження (у разі потреби). Біографічна довідка скла­дається за встановленою Порядком ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади формою на основі особової справи та трудової книжки працівника. Відпо­віді на питання у довідці мають бути стислими, але вичерпни­ми. Скорочення слів, пропуски, виправлення не допускаються. Прізвище, ім'я, по батькові, місце і дата народження вказують­ся у відповідності до даних паспорта. Довідка скріплюється підписом керівника кадрової служби та печаткою. Подання щодо призначення претендентів на посади, призначення на які відповідно до законодавства здійснюються за погодженням з центральним та іншим органом виконавчої влади, готуються у довільній формі. У поданні вказується прізвище, ім'я, по бать­кові, дата народження претендента, займана на час подання посада, на яку посаду рекомендується (для заступників керів­ників — її функціональний напрям), рівень фахової та профе­сійної підготовки, спроможність забезпечити доручену ділянку роботи, ділові та інші якості претендента, відомості про пере­бування під слідством або наявність судимості;

7) погодження, передбачені законодавством для призначення на посади керівників відповідних органів. Картка погодження оформляється за формою, визначеною Порядком ведення особо­вих справ державних службовців в органах виконавчої влади. У залежності від посади, на яку претендує особа, за рішенням керівника відповідного органу визначається перелік посадо­вих осіб, які проводять співбесіди при призначенні на посади. Кадрова служба організовує проведення співбесід претендентів на посади з відповідними особами. Свої висновки про наслідки співбесід посадові особи записують до картки погодження;

8) довідку про перебування у кадровому резерві (для осіб, зарахованих до кадрового резерву);

9) направлення на роботу (для магістрів державного управ­ління і випускників вищих навчальних закладів);

10) заяву про участь у конкурсі, протокол (витяг з протоколу) конкурсної комісії (для осіб, які призначаються на конкурсній основі);

11) заяву для проходження стажування на відповідній посаді, індивідуальний план стажування та доповідна записка про стажування з висновками керівника структурного підрозділу (для осіб, які проходили стажування);

13) медичну довідку про стан здоров'я (у разі потреби);

12) заяву щодо призначення на відповідну посаду.

Паспорт пред'являється особисто (для підтвердження факту громадянства України).

Документ про призначення (наказ, постанова, розпоряджен­ня) на посаду або звільнення з посади повинен містити най­менування органу, який його видав, назву документу і дату. При призначенні на посаду або звільненні з посади керівних працівників, які призначаються (звільняються) згідно з чинним законодавством органом вищого рівня або за іншою процеду­рою, видається наказ (розпорядження) керівника відповідного органу про вступ працівника до виконання обов'язків (повно­важень) або їх припинення.

У наказі (розпорядженні) про призначення або звільнення працівника вказується повна дата (число місяць, рік) фактич­ного виходу працівника на роботу (припинення трудових від­носин), розміри його посадового окладу, надбавок та доплат, а також підстави призначення (звільнення).

При розгляді питання про призначення на посаду (просуван­ня по службі) для осіб, які зараховані до кадрового резерву, до особової справи працівника додається довідка про перебу­вання у кадровому резерві. У довідці вказуються дата і номер документа, яким працівник зарахований до кадрового резерву, відомості про роботу за особистими річними планами, перелік завдань, виконаний працівником за час перебування у резерві. висновки керівника структурного підрозділу.

До особової справи особи, яка успішно пройшла стажування і призначена на посаду, додається наказ керівника відповідного органу про допущення працівника до стажування, доповідна записка стажиста про стажування та висновок керівника струк­турного підрозділу щодо можливості використання стажиста на зазначеній посаді.

До особової справи особи, яка пройшла конкурсний відбір і призначена на посаду, додається рішення конкурсної комісії. Відомості про призначення, переведення на іншу посаду та про звільнення працівника вносяться у трудову книжку відповідно до наказу (розпорядження). До особової справи особи, якій продовжено в установленому порядку термін перебування на державній службі, додається наказ (розпорядження) керівника відповідного органу та погодження Начальника Головдержслужби щодо продовження терміну перебування працівника на дер­жавній службі. В наказі (розпорядженні) вказується посада працівника, термін продовження перебування на державній службі, доручення відповідному керівникові структурного під­розділу щодо підготовки кадрового резерву на зазначену посаду.

3. Стаж державної служби

Відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” державні службовці мають право на виплату пенсії за наявності певного стажу державної служби. Указана стаття передбачає, що стаж саме державної служби повинен бути не менше 10 років. Стаж являє собою загальну тривалість служби державного службовця в органах державної влади або в інших органах та установах, передбачених чинним законодавством.

Обчислення стажу державної служби проводиться на під­ставі Порядку обчислення стажу державної служби, затверд­женого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 р. (зі змінами і доповненнями станом на 2 березня 1998 р.). Цим Порядком визначено, що до стажу державної служби зараховується служба:

— на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону “Про державну службу”, а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів Украї­ни до відповідної категорії посад державних службовців;

— на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служ­би, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, держав­ної податкової та контрольно-ревізійної служби;

— на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також ко­лишнього СРСР згідно з додатком;

— на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєні персональні звання;

— на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах, що згідно з чинним законодавством здійснюють державний нагляд за охороною праці;

— на посадах спеціалістів органів виконання покарань, які не мають спеціальних звань (постанова Кабінету Мініст­рів України від 28 грудня 1994 р. №878);

— на посадах керівних працівників і спеціалістів апарату НБУ, Республіканського банку АРК, управління по місту Києву та Київській області, обласних управлінь НБУ (постанова Кабінету Міністрів України від 10 квітня 1995 р. № 264);

— на посадах керівних працівників і спеціалістів Фонду со­ціального захисту інвалідів (постанова Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1995 р. №651);

— на посадах керівних працівників і спеціалістів державних архівів областей та їх філіалів, державних архівів міст Києва і Севастополя (постанова Кабінету Міністрів Украї­ни від 25 грудня 1996 р. № 1550);

— на посадах керівних працівників і спеціалістів Державних інспекцій установ освіти при Міністерстві освіти України (постанова Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1997 р. №861);

— на посадах керівних працівників і спеціалістів Державного архіву при Раді міністрів АРК (постанова Кабінету Мі­ністрів України від 2 березня 1998 р. № 259). Порядком передбачається, що до стажу державної служби включається також:

— період, коли державний службовець не працював з поваж­них причин, але залишався у трудових відносинах з дер­жавним органом;

— час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років, а у виняткових випадках, якщо за медич­ними показаннями дитині потрібний домашній догляд — період додаткової відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною віку шести років;

— час підвищення кваліфікації з відривом від роботи, якщо до направлення на підвищення кваліфікації працівник працював у державному органі;

— час строкової військової служби. Час роботи:

— за кордоном за направленням державних органів, якщо до направлення за кордон працівник працював у таких органах і протягом трьох місяців після повернення з-за кордону, не враховуючи часу на проїзд, влаштування на роботу в державний орган;

— на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті організацій, створених на базі ліквідованих міністерств, яким делеговано функції управління майном організацій і підприємств, заснованих на загальнодержавній власності;

— на посадах керівних працівників і спеціалістів у Держав­ному центрі зайнятості та місцевих центрів зайнятості;

— час навчання в аспірантурі або докторантурі Української Академії державного управління при Президентові Украї­ни з відривом від роботи, якщо на день вступу в аспіран­туру або докторантуру аспірант або докторант перебував на державній службі і по закінченні навчання повернувся на державну службу (постанова Кабінету Міністрів Украї­ни від 11 грудня 1996 р. № 1490);

— на посадах керівників державних підприємств, установ, організацій, навчальних закладів III—IV рівнів акредита­ції; керівних працівників навчальних закладів і наукових співробітників, які мають науковий ступінь, якщо безпо­середньо з цієї посади вони призначені (вибрані) на посади державних службовців першої—четвертої катего­рій (постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 1997 р. № 1040).

При обчисленні стажу державної служби важливо пам'ятати, що до нього зараховується період роботи на посадах керів­них працівників і спеціалістів в державних органах колишньої УРСР та інших союзних республік а також колишнього СРСР, а саме: Верховна Рада УРСР, Президія Верховної Ради УРСР; Рада Міністрів УРСР; Верховна Рада СРСР, Президія Верхов­ної ради СРСР, Верховні Ради республік СРСР та їх Президії, Ради Міністрів республік СРСР; Міністерства і відомства СРСР, міністерства і відомства республік СРСР (включаючи головні управління, управління, які відповідно до затвердженої Урядом структури входили до центрального апарату цих міністерств і відомств); виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудя­щих, Рад народних депутатів, їх управління, самостійні відділи, інші структурні підрозділи; місцеві органи державного управ­ління міністерств і відомств УРСР та інших республік, а також СРСР; раднаргоспи; органи народного контролю; військкомати і т. д.

4. Кадровий резерв державної служби

Під кадровим резервом для державної служби слід розу­міти державних службовців, які поєднують у собі високу ком­петентність, ініціативність і творчий підхід до виконання службових обов'язків і здатних, при додатковій підготовці, до­сягти відповідності кваліфікаційним вимогам, що висуваються до державних службовців вищого рівня, на які вони претен­дують.

Порядок формування кадрового резерву регулюється Поло­женням про формування кадрового резерву для державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. Згідно з цим Положенням до кадрового резерву зараховуються працівники, які: здатні запроваджувати демократичні цінності правової держави та громадянського сус­пільства, неухильно відстоювати права людини і громадянина; мають професійні навички, які ґрунтуються на сучасних спе­ціальних знаннях і аналітичних здібностях для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень.

Кадровий резерв формується з: 1) керівників і спеціалістів підприємств, установ і організа­цій; 2) працівників органів виконавчої влади та органів місцево­го самоврядування; 3) державних службовців, які підвищили кваліфікацію, прой­шли стажування або за результатами атестації рекомендо­вані для роботи на більш високих посадах; 4) осіб, рекомендованих конкурсними комісіями для зараху­вання до кадрового резерву; 5) випускників вищих навчальних закладів, у тому числі тих, що зараховані на навчання за освітньо-професійни­ми програмами підготовки магістрів державного управ­ління.

Для зарахування до кадрового резерву повинна бути згода працівника. При цьому слід мати на увазі, що Положення не передбачає форми даної згоди: вона може бути і письмовою, і усною. Зарахування проводиться керівником державного ор­гану за пропозиціями керівників його структурних підрозділів. Про зарахування працівника до резерву повідомляється керів­ництву за місцем роботи даного працівника.

З працівниками, зарахованими до кадрового резерву прово­диться відповідна робота згідно з особистими річними плана­ми, затвердженими керівниками державних органів або їхніх структурних підрозділів. У цих планах передбачається: ви­вчення і аналіз виконання законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України; систематичне навчання шляхом самоосвіти; періодичне навчання і підвищення квалі­фікації у відповідних навчальних закладах; участь у роботі семінарів, нарад, конференцій з проблем та питань діяльності державних органів і структурних підрозділів; стажування терміном до двох місяців у державному органі, до кадрового резерву якого зараховано працівника; виконання обов'язків державного службовця, на посаду якого зараховано праців­ника до кадрового резерву; залучення до розгляду відповід­них питань, проведення перевірок, службових розслідувань; участь у підготовці проектів актів законодавства, інших нор­мативних документів.

На кожну посаду державного службовця кадровий резерв формується у кількості з такого розрахунку: на посаду керів­ника — не менше двох осіб, на посади спеціалістів — скла­даються списки осіб, зарахованих до кадрового резерву, з ура­хуванням фактичної потреби. Якщо посада, до кадрового резер­ву, на яку зараховано працівника, стає вакантною, то він має переважне право на її заміщення при проведенні конкурсу. Дане “переважне право” проявляється в тому, що у разі наб­рання двома претендентами однакової кількості голосів, пере­вага надається особі з кадрового резерву. При цьому слід мати на увазі, що просування по службі державного службовця, зарахованого до кадрового резерву, або такого, що пройшов стажування або навчання в Українській Академії державного управління при Президентові України, може здійснюватися за рішенням керівника відповідного державного органу поза конкурсом.

Перебування працівника у кадровому резерві може припини­тися з його власної ініціативи або за вмотивованою пропозицією керівника відповідного державного органу, Виключення із списків кадрового резерву, як і зарахування до нього, оформляється наказом або розпорядженням керівника.

5. Випробування при заміщенні посади державного службовця

При прийнятті на державну службу може бути встановлено випробування для перевірки відповідності працівника посаді, на яку він зараховується. Слід зазначити, що Закон не перед­бачає встановлення випробування в якості обов'язкової умови зарахування на державну службу.

Строк випробування повинен бути вказаний в наказі (роз­порядженні) про зарахування на посаду і починається з пер­шого дня вступу на посаду. У цій статті не передбачено, як вирішується питання у випадку тимчасової непрацездатності або іншої поважної причини, яка настає в період випробування. При настанні вказаних випадків слід звернутися до статті 27 КЗпП, якою передбачається можливість продовження випробу­вання на ту кількість днів, протягом яких працівник був відсут­ній у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших по­важних причин. При цьому необхідно звернути увагу на те, що законодавство не передбачає обов'язкового продовження тер­міну випробування, а тільки передбачає таку можливість. У разі продовження терміну випробування керівник видає наказ відпо­відного змісту, з яким працівник повинен бути ознайомлений.

На працівника, під час випробування, повністю поширюєть­ся дія даного Закону та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини державної служби. Він зобов'язаний до­тримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, має право на допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, на грошове утримання та інші виплати у повному розмірі тощо. Єдиним обмеженням в період випробування є те, що праців­никові не присвоюються чергові кваліфікаційні розряди.

Працівник вважається таким, що витримав випробування, якщо строк випробування закінчився, а його до закінчення цього строку не було звільнено з посади. Слід мати на увазі, що підставою звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність займаній посаді. Термін “невідпо­відність” означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівника може бути звільнено на підставі відповідних статей КЗпП, а не за результатами випробування. Звільнення за результатами випробування проводиться у всіх випадках без погодження з профспілковим органом.