Посадова особа

Вперше поняття посадової особи на законодавчому рівні за­кріплено в статті 2 Закону «Про державну службу», згідно з якою «посадовими особами вважаються керівники та заступни­ки керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій».

М. Ф. Забалуєва визначає, що посадовій особі при­таманні три ознаки: 1) управлінські функції; 2) обов'язки щодо забезпечення якості праці інших осіб; 3) владні повнова­ження.

Однією із ознак посадової особи є посада — визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встанов­лене нормативними актами коло службових повноважень.

Посада характеризується двома ознаками:

1) вона є частиною організаційної структури державного орга­ну.

2) включає в себе частку компетенції державного органу, яка визначена в нормативно-правових актах.

За ознакою ролі, що виконується, у здійсненні управлінсь­ких функцій посадових осіб можна класифікувати на: 1) керівників; 2) фахівців, які не мають у підпорядкуванні співробітників, але здійснюють державно-владні повноваження за поса­дою, у тому числі й такі, що тягнуть правові наслідки.

На основі класифікації посад в органах державної влади за змістом і характером діяльності, способами призначення та надання повноважень необхідно законодавче визначити такі типи посад: політичні; адміністративні; патронатні.

2. Поняття, види і ранги державних службовців

На законодавчо­му рівні визначення поняття «державний службовець» дається у ст. І Закону України «Про державну службу» через визначення самої державної служби. Тобто державний службовець — це особа, яка здійснює професійну діяльність, займаючи посади в державних органах та їхньому апараті, щодо практичного виконан­ня завдань і функцій держави та одержує заробітну плату за рахунок державних коштів.

Відповідно до статті 4 Закону «Про державну службу» дер­жавним службовцем може бути громадянин України незалеж­но від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релі­гійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передба­ченою Кабінетом Міністрів України. Не можуть бути держав­ними службовцями особи, які: визнані у встановленому поряд­ку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайнят­тям посади; у разі прийняття будуть безпосередньо підпоряд­ковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками та в інших випадках, встановлених законами України.

Надзвичайно важливим і складним є питання розмежування понять «державний службовець» і «державний політичний діяч». До категорії державних політичних діячів слід віднести посади Президента України, народних депутатів, чле­нів Кабінету Міністрів України, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, перших заступників міністрів і перших заступників голів державних адміністрацій обласного рівня. До державних політичних діячів не можуть бути віднесені депутати місцевих рад і місцеві го­лови, оскільки органи місцевого самоврядування не належать до системи органів державної влади.

Специфіка стату­су державних політичних діячів виявляється в наступному:

1) особливий порядок призначення (або обрання) на посади державних політичних діячів, який регламентується, насампе­ред, Конституцією України;

2) специфічний порядок звільнення з посад зазначених осіб і припинення їхніх повноважень;

3) особливий вид відповідальності — політичної, яка носить відкритий публічний характер (усунення з посади; оголошення резолюції недовіри; відставка; необрання повторно Президента або народного депутата як опосередковане «притягнення до відповідальності», процедура імпічменту).

Держаний політичний діяч — це особа, яка набула цього статусу в результаті обрання народом України або призначен­ня всенародне обраними носіями влади за особливими процедурами на певний термін, приймає у межах своїх повноважень нормативні рішення, ґрунтується на власних політичних пріори­тетах і несе політичну відповідальність за свою діяльність.

Види державних службовців

Всіх державних службовців можна класифікувати на різні види в залежності від: 1) розподілу державної влади — державних службовців ор­ганів законодавчої, виконавчої та судової влади; 2) характеру державної служби — цивільні та спеціалізова­ні державні службовці; 3) обсягу посадових обов'язків — посадові особи і особи, що не є посадовими.

У залежності від характеру повноважень, які визначають роль і ступінь участі державних службовців у здійсненні дер­жавно-владних функцій, вони поділяються на керівників, спе­ціалістів і технічних виконавців.

Керівник — це державний службовець, який займає державну посаду, пов'язану з безпосереднім здійсненням зав­дань і функцій державних органів. До цієї категорії державних службовців можна віднести: керівників державних органів та їхніх заступників; керівників структурних підрозділів держав­них органів та їхніх заступників; осіб, які наділені повноважен­нями приймати рішення і давати вказівки підлеглим їм служ­бовцям.

Кожний керівник несе персональну відповідальність за: 1) виконання завдань і функцій державного органу, підрозділу і організацію діяльності підлеглих державних службовців; 2) дотримання державної та службової дисципліни; 3) дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина у сфері діяльності державного органу; 4) якість і ефективність державної діяльності у дорученій сфері.

Спеціаліст — це державний службовець, який має необ­хідну професійну освіту і сприяє виконанню завдань і функцій державного органу в межах займаної державної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені повноважен­нями здійснювати державні владні функції, але які не мають права здійснювати такі службові юридично-владні дії, як засо­би управління людьми. Їх повноваження пов'язані з підготов­кою проектів рішень, юридичних актів, опрацюванням питань, які вимагають спеціальних знань.

Технічний персонал — це службовці, службова діяльність яких не пов'язана з діями, які тягнуть юридичні наслідки або впливають на зміст рішень державного органу, їхня правомоч­ність визначається завданнями забезпечення службової діяль­ності керівників і спеціалістів шляхом створення матеріальних, інформаційних та інших умов, необхідних для вико­нання останніми службових функцій. До них можна зарахува­ти: інженера, діловода, бухгалтера, економіста.

Поняття і особливості патронатних службовців

До державної служби належить патронатна служба. У відповідності до статті 15 даного Закону «Про державну службу» Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України мають право самостійно добирати і приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і сек­ретарів згідно зі штатним розписом і категорією, яка відповідає посаді (патронатна служба). Порядок перебування на державній службі таких осіб встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. «Про затвердження Порядку пе­ребування на державній службі працівників патронатної служ­би членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих дер­жавних адміністрацій» (зі змінами і доповненнями від 9 серп­ня 2001 р.).

Важливим є те, що державні службовці патронатної служби першої та другої категорій мають право на відставку.

На відміну від інших державних службовців, службовці патронатної служби звільняються із займаної посади у разі звільнення тієї особи, яка прийняла їх на службу. Особливість їхньої діяльності проявляється в тому, що вони працюють безпосередньо на посадову особу, а не на державний орган.

Серед патронатних службовців виділяють: керівника прес-служ­би, помічника керівника, радника і консультанта.

На керівника прес-служби покладаються такі завдання, обов'язки та повно­важення: здійснювати керівництво діяльністю підрозділу; здійс­нювати зв'язок керівника міністерства, іншого органу вико­навчої влади та його заступників із засобами масової інформа­ції; організовувати прес-конференції, брифінги, «інформаційні дні» керівників, їх виступи в засобах масової інформації, зуст­річі тощо; готувати відповідні матеріали для преси, заяви та повідомлення; організовувати вивчення матеріалів засобів масової інформації з метою виявлення їх позицій і т.п.

Прес-секретарями можуть бути особи, які мають вищу осві­ту відповідною професійного спрямування за освітньо-кваліфі­каційним рівнем магістра або спеціаліста, за наявності стажу роботи за фахом у державній службі на керівних посадах не менше 3 років, або на керівних посадах у засобах масової інформації не менше 5 років.

До повноважень помічника керівника належать: здійснення роботи з документами, які надходять на ім'я керівника та вихо­дять за його підписом; підготовка разом з керівниками підроз­ділів відповідного органу проектів поточних і перспективних планів роботи, а також пропозицій щодо виконання указів та розпоряджень Президента України, постанов Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, доручень; редагування документів, які виходять за підписом керівника; підготовка інформаційних матеріалів, виступів, проектів доповідей, співдо­повідей, розпоряджень з питань роботи сфери (галузей) управ­ління для розгляду на сесіях, колегіях, нарадах відповідного дер­жавного органу; супроводження керівника під час його поїздок, оформлення протокольних доручень та інформування його про хід виконання; підготовка матеріалів для проведення прес-кон­ференцій, брифінгів керівника відповідного органу виконавчої влади, його зустрічей з представниками засобів масової інфор­мації.

Повноваженнями радника є: здійснення аналітичного забез­печення діяльності керівника органу виконавчої влади при вирішенні ним завдань, які покладені на відповідний орган; вивчення та аналіз матеріалів за напрямком діяльності органу та відповідного вітчизняного та зарубіжного досвіду і забезпе­чення ними керівника; розробка проектів рішень, вибір засобів обґрунтування цих рішень, оцінка наслідків із їх запроваджен­ням, розробка завдань, програм, методів і методик підготовки та реалізації управлінських рішень; розробка пропозицій щодо підвищення ефективності роботи відповідного органу влади.

Консультант наділений повноваженнями: здійснювати нау­кову експертизу, консультації та своєчасне забезпечення ке­рівника підрозділу державного органу необхідною та повною інформацією щодо вітчизняного та зарубіжного досвіду, робіт провідних вчених, державних і політичних діячів з метою оперативного та якісного прийняття рішення; розробляти та обґрунтовувати пропозиції за різними варіантами проектів від­повідних рішень, організовувати їхню експертизу; координува­ти консультативну роботу з проблем відповідної сфери управ­ління, організовувати консультування керівника з питань соці­ально-економічних, науково-технічних, зовнішньоекономічних відносин.

Ранги державних службовців

Ранг — це спеціальне звання, яке дає право його власнику — державному службовцю, займати одну з посад певної низки відповідних посад. Ранг є певним зв'язком між державним служ­бовцем і державою протягом всієї його професійної діяльності. Ранги присвоюються державним службов­цям державними органами (Президентом України, Кабінетом Міністрів України) або керівниками державних органів (на­приклад, головою обласної державної адміністрації) з наданням їм, при цьому, права на розсуд.

Статтею 25 Закону «Про державну службу» передбачається вичерпний перелік рангів, які можуть присвоюватись держав­ним службовцям (мова йде тільки про цивільну державну службу). Кожній категорії посад відповідає три ранги. Це дає можливість, по-перше, на просування державного служ­бовця по рангах в межах однієї категорії посади державної служби, а, по-друге, присвоювати ранги державним службов­цям у залежності від професіонального рівня, стажу роботи, часу перебування на посаді тощо.

Порядок присвоєння рангів державним службовцям регулю­ється Положенням про ранги державних службовців, затверд­жений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р. За загальним правилом, ранг державному службовцю присвоюється одночасно з прийняттям на державну службу. Особам, які призначаються на відповідну посаду з установленням випробувального строку, ранг присвоюється після успішного його проходження.

Особам, які призначені на посаду державного службовця з випробувальним терміном і мають ранг, присвоєний за попе­реднім місцем роботи, надбавка за ранг в період випробування проводиться відповідно до цього рангу.

Через два роки після присвоєння державному службовцю відповідного рангу керівник державного органу за поданням безпосереднього керівника розглядає питання щодо можливос­ті присвоєння йому чергового рангу. Позитивне рішення прий­мається керівником за умови успішної роботи державного службовця.

Черговий ранг не може бути присвоєний державному служ­бовцю, до якого протягом останнього року застосовувалися дисциплінарні стягнення , а також у період проведення служ­бового розслідування або перебування під слідством.

В окремих випадках, державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково. Присвоєння, зміна рангу державного службовця оформля­ється наказом або розпорядженням керівника державного ор­гану, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці.

У разі призначення державних службовців на посади більш високої категорії їм присвоюється ранг у межах категорії по­сад, які вони зайняли.

Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку він потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг.

Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду. Позбавлення рангу за вироком суду оформляється наказом або розпорядженням керівника державного органу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці державного службовця.

Надбавка за ранг виплачується державному службовцю з дня його присвоєння.