Робота зі схемою «Наводимо порядок»

За допомогою стрілок розкладіть речі на свої місця: на верхню поличку все, що потрібно для холодної погоди, що надівають восени, літній одяг складіть на середню поличку. Внизу, ліворуч розмістіть літнє взуття, а праворуч - осіннє.

Вправа «Продовжи речення»

Уявляєте, якби ускладнилося наше життя, коли б загубився час, переплутали свій порядок день і ніч. Давайте поміркуємо разом:

• Уночі темно, людині зручно спати, тому що її очі…

• Якщо вночі світитиме сонце, людям важко буде…

• Якщо вночі людина відпочиває, тоді світло …

• Якщо вдень буде темно, то треба…, а це….

Отже, все має відбуватися по порядку.

Діємо самі

Творче завдання

Хоч котик постраждав через власну впертість, все таки його дуже шкода. Давайте придумаємо, як він міг би здійснити свої бажання літати та плавати. Можна не тільки придумати свої історії, а ще й намалювати до них картинки - вийде цікава книжечка.

Тема 4. "Важливе — неІстОтНе"

Ключові ідеї. У житті є важливі речі, на які варто витрачати час та перейматися ними, а є - неістотні, які не мають ніякого значення ні для тебе, ні для інших людей, у твоєму житті та у світі в цілому. На жаль, дуже часто ми витрачаємо свої зусилля саме на неважливі речі, а найважливіше залишається поза увагою. Тож дуже важливо розуміти й розрізняти, що важливо, а що – ні.

Важливі запитання (за методом мозкової атаки):

• Що найважливіше в житті людини? (Пишемо на дошці всі варіанти відповідей, а потім обговорюємо).

• Чи є речі, важливі для всіх?

Знадобляться: картки із зображеннями (або назвами) різних об’єктів; пелюстки квітки.

Тексти

Квітка семиквітка

(за В. Катаєвим)

Жила дівчинка Женя. Якось послала її мама в магазин за бубликами. Купила Женя сім бубликів: два бублики з кмином для тата, два бублики з маком для мами, два бублики з цукром для себе й один маленький рожевий бублик для братика Павлика. Узяла Женя в'язку бубликів та попрямувала додому. Йде, навсібіч видивляється, вивіски читає, ґав лічить. А тим часом позаду пристав незнайомий собака та всі бублики один по одному і з'їв: спочатку татові з кмином, потім мамині з маком, потім Женіни з цукром. Відчула Женя, що бублики стали щось надто легкі. Обернулася, та запізно. Авоська бовтається порожня, а собака останню, рожеву Павликову бараночку доїдає, облизується.

- Ти, капосний собака! - закричала Женя і кинулася його наздоганяти. Бігла, бігла, собаку не наздогнала, тільки сама заблукала. Бачить - місце зовсім незнайоме, великих будинків немає, а стоять маленькі будиночки. Злякалася Женя і заплакала. Раптом з’явилася бабця.

• Дівчинко, дівчинко, чому ти плачеш?

Женя бабусі все й розповіла. Пожаліла бабуся Женю, привела її до свого садка та й каже: Нічого, не плач, я тобі допоможу. Щоправда, бубликів у мене немає і грошей також немає, але росте у мене в садку одна квітка, називається семиквітка, вона все може. Ти, я знаю, дівчинка хороша, хоч і любиш ґав ловити. Я тобі подарую квітку семиквітку, вона все влаштує». З цими словами бабуся зірвала з грядки й подала дівчинці Жені дуже гарну квітку, схожу на ромашку. У ній було сім прозорих пелюсток, кожна іншого кольору: жовтого, червоного, зеленого, синього, жовтогарячого, фіолетового, блакитного.

- Ця квіточка, - сказала бабуся, - не проста. Вона може виконати усе, що ти захочеш. Для цього треба тільки відірвати одну з пелюсток, підкинути її та проспівати чарівну пісеньку. І все, що ти побажаєш, негайно зробиться.

Женя чемно подякувала бабусі, вийшла за хвіртку й отут тільки згадала, що не знає дороги додому. Вона хотіла повернутися до садка і попросити бабусю, щоб та провела її до найближчого міліціонера, але ні садка, ні бабусі наче й не було. Що робити? Женя вже збиралася, як зазвичай, заплакати, навіть ніс наморщила, як гармошку, аж раптом згадала про заповітну квітку.

- А нужбо, подивимося, що це за квітка семиквітка! Женя швиденько відірвала жовту пелюстку, підкинула її і заспівала чарівну пісеньку, в якій забажала бути у своєму будинку з бубликами!

Не встигла вона це вимовити, як тієї ж миті опинилася в будинку, а в руках - в'язка бубликів!

Женя віддала мамі бублики, а сама про себе думає: "Це й справді чудова квітка, її неодмінно треба поставити у найкрасивішу вазочку!" Женя була зовсім невеличка дівчинка, тому вона влізла на стілець і потягнулася за улюбленою маминою вазочкою, що стояла на верхній полиці. У цей час, як на те, за вікном пролітали ворони. Женя, зрозуміло, негайно захотіла довідатися зовсім точно, скільки ворон - сім або вісім. Вона почала лічити, загинаючи пальці, а вазочка полетіла вниз і - бемз!- розкололася на дрібні друзки.

- Ти знову щось розбила? - Закричала мама з кухні. - Чи не мою улюблену вазочку?- Ні, ні, мамо, я нічого не розбила. Це тобі здалося! - закричала Женя, а сама швиденько відірвала червону пелюстку, підкинула її та прошепотіла слова чарівної пісеньки, в якій веліла, щоб мамина ваза стала знову цілою. Не встигла вона це сказати, як черепки самі собою поповзли один до одного й стали зростатися.

Мама прибігла з кухні - дивиться, а її улюблена вазочка наче нічого й не сталося, стоїть на своєму місці. Мама про всяк випадок посварила Женю пальцем і послала її гуляти надвір.

Вийшла Женя у двір, а там хлопчики грають у полярників: сидять на старих дошках, у пісок встромили палицю.

• Хлопчики, хлопчики, прийміть мене пограти!

• Чого захотіла! Не бачиш - це Північний полюс? Ми дівчисьок на Північний полюс не беремо.

• Який же це Північний полюс, коли це самі дошки?

• Не дошки, а крижини. Іди, не заважай!

• Отже, не приймаєте?

• Не приймаємо. Іди!

• І не треба. Я і без вас на Північному полюсі зараз буду. Тільки не на такому, як ваш, а на справжньому. А вам - котячий хвіст! Женя відійшла вбік, під ворота, дістала заповітну квітку семиквітку, відірвала синю пелюстку, підкинула її та проспівавши чарівну пісеньку, забажала відразу ж опинитися на Північному полюсі.

Не встигла вона це вимовити, як раптом звідкилясь налетів вихор, сонце пропало, зробилася страшна ніч, земля закрутилася під ногами, як дзиґа.

Женя, як була у літньому платтячку з голими ногами, одна-однісінька опинилася на Північному полюсі, а мороз там сто градусів! - Ой, мамо, замерзаю! - загукала Женя і почала плакати, та сльози відразу перетворилися в бурульки й зависли на носі, як на ринві. А тим часом з-за крижини вийшло сім білих ведмедів і прямісінько попрямували до дівчинки, один страшніший за одного: перший - нервовий, другий - злий, третій - у береті, четвертий - потертий, п'ятий - пом'ятий, шостий - рябий, сьомий – найбільший.

Не тямлячи себе від страху, Женя схопила обмерзлими пальчиками квітку семиквітку, вирвала зелену пелюстку, підкинула й закричала що є сили свою пісеньку, в якій забажала відразу ж опинитися у своєму дворі! І тієї самої миті вона опинилася знову в дворі. А хлопчики на неї дивляться і сміються: - Ну і де ж твій Північний полюс?

• Я там була.

• Ми не бачили. Доведи!

• Дивиться - у мене ще висить бурулька.

• Це не бурулька, а котячий хвіст! Що, маєш?

Женя образилася і вирішила більше з хлопчиськами не водитися, а пішла на інший двір гратися з дівчатками. Прийшла, бачить - у дівчаток різні іграшки. У кого коляска, у кого м’ячик, у кого скакалка, у кого триколісний велосипед, а в однієї - велика лялька, що розмовляє, у ляльковому солом'яному капелюшку й у лялькових калошках. Узяла Женю досада. Навіть очі від заздрості стали жовті, як у кози." Ну, - думає, - я вам зараз покажу, в кого іграшки!" Вийняла квітку семиквітку, відірвала помаранчеву пелюстку, підкинула і промовила слова чарівної пісеньки, наказавши, щоб усі іграшки, які є на світі, належали їй!

І тієї ж миті звідусіль повалили до Жені іграшки. Першими, звичайно, прибігли ляльки, кліпаючи очима і безупину промовляючи: "тато-мама", "тато-мама". Женя спочатку дуже зраділа, але ляльок виявилося так багато, що вони відразу заповнили весь двір, провулок, дві вулиці й половину площі. Неможливо було ступити ані кроку, щоб не наступити на ляльку. А уявляєте, який галас можуть здійняти п'ять мільйонів ляльок, що розмовляють? А їх було аж ніяк не менше. І то були тільки московські ляльки. А ляльки з Пітера, Харкова, Києва, Львова й інших міст ще не встигли добігти й верещали, як папуги, по всіх дорогах. Женя навіть трохи злякалася. Але це був только початок. За ляльками покотилися м’ячики, кульки, самокати, триколісні велосипеди, трактори, автомобілі, танки, танкетки, гармати. Скакалки повзли по землі, як вужі, плутаючись під ногами і змушуючи нервових ляльок пищати ще голосніше. У повітрі летіли мільйони іграшкових літаків, дирижаблів, планерів. З неба, мов тюльпани, сипалися ватяні парашутисти, повисаючи на телефонних дротах і деревах. Рух у місті зупинився. Постові міліціонери влізли на ліхтарі і не знали, що їм робити.

- Досить, досить! - закричала Женя, хапаючись за голову. - Буде! Що ви, що ви! Мені зовсім не треба стільки іграшок. Я пожартувала. Я боюся...

Але де там! Іграшки все прибували й прибували...Уже все місто було завалено до самих дахів іграшками. Женя сходами - іграшки за нею. Вона на балкон - іграшки за нею. Женя на горище - іграшки за нею. Дівчинка вискочила на дах, швиденько відірвала фіолетову пелюстку, підкинула й швидко промовила слова своєї пісеньки, з велівши, щоб іграшки якнайшвидше забиралися назад у магазини. І всі іграшки миттєво зникли. Подивилася Женя на свою квітку семиквітку, а на ній залишилася всього одна пелюсточка.

- Оце так! Шість пелюсток, виявляється, витратила - і ніякого задоволення. Ну, нічого. Надалі буду розумнішою.

Іде вона вулицею і думає: "Чого б мені ще забажати? Звелю я, мабуть, два кіла "Ведмедиків клишоногих". Ні, краще два кіла "Прозорих". Чи ні... Краще зроблю так: накажу півкіла "Ведмедиків", півкіла "Прозорих", сто грамів халви, сто грамів горіхів і ще один рожевий бублик для Павлика. А що від того? Ну, з’їм, усе. І нічого не залишиться. Ні, краще триколісний велосипед. Хоча навіщо? Ну, покатаюся, а потім що? Ще бува хлопчиська віднімуть, та й поб’ють! Ні. Краще квиток у кіно або в цирк. Там усе-таки весело. А може забажати нові сандалети? Теж не гірше за цирк. Хоча, по правді, яка користь від нових сандалет? Можна забажати щось набагато краще. Головне, не квапитися".

Міркуючи так, Женя раптом побачила чудового хлопчика, що сидів на лавочці біля воріт. У нього були великі сині очі, чогось сумні. Хлопчик був дуже симпатичний - відразу видно, що не забіяка, і Жені захотілося з ним познайомитися. Дівчинка сміливо підійшла до нього так близько, що в кожній його зіниці дуже ясно побачила себе саму, з двома кісками, розкладеними по плечах.

• Хлопчику, хлопчику, як тебе звуть?

• Вітя. А тебе як?

• Женя. Давай грати в салки?

• Не можу. Я кульгаю.

І Женя побачила його ногу в потворному черевику на дуже товстій підошві.- Дуже жаль! - сказала Женя. - Ти мені сподобався, і я охоче побігала б з тобою.

- Ти мені теж дуже подобаєшся, і я б теж з великим задоволенням побігав з тобою, але, на жаль, це неможливо. Нічого не поробиш. Це на все життя! - Ах, які нісенітниці верзеш, хлопчику! - вигукнула Женя і вийняла з кишені свою заповітну квітку семиквітку.

- Дивися!

З цими словами дівчинка обережно відірвала останню, блакитну пелюстку, на хвилинку притисла її до очей, потім розтиснула пальці й заспівала тоненьким голоском, що тремтів від щастя, свою пісеньку, в якій забажала, щоб Вітя став здоровий! Тієї ж хвилини хлопчик підхопився з лави, став грати з Женею в салки і бігав так добре, що вона не могла його наздогнати, як не намагалася.

Запитання для обговорення: На що витратила дівчинка шість бажань?Це важливі чи неістотні бажання? Що допомогло Жені зрозуміти, що її бажання нерозумні?Яке бажання було істотним? Чому? Що допомогло дівчинці зрозуміти, що насправді важливо? А що важливо для вас?