45. Земельна правосуб'єктність сільськогосподарських підприємств.

Земельна правосуб'єктність - це здатність бути учасником суспільних відносин, які пов'язані з використанням землі.

До складу правосуб'єктності входить земельна правоздатність, яка дає можливість суб'єкту мати земельні права і обов'язки, а також земельна дієздатність — тобто здатність суб'єкта своїми діями набувати земельні права і створювати для себе земельні обов'язки.

Усі суб'єкти аграрного господарювання використовують землі сільськогосподарського призначення та інші природні ресурси. То­му їх статус формується також з урахуванням прав і обов'язків, притаманних виключно землевласникам та землекористувачам (користувачам природних ресурсів).

Загальна земельна правоздатність притаманна всім громадянам та юридичним особам. Але, це лише можливість бути суб'єктами конкретного права землекористування. Його ж реалізація певною особою можлива лише внаслідок здійснення конкретних правових умов. У такий спосіб виникає суб'єктивне право сільськогосподарського землекористування.

Коло спеціальних суб'єктів, які мають земельну правоздатність стосовно земель сільськогосподарського призначення відносно обмежено. Такими є лише ті особи, як фізичні, так і юридичні, які у встановленому порядку одержали конкретну земельну ділянку на праві власності або на праві користування (оренди). У зв'язку з цим вони набувають спеціального земельно-правового статусу, тобто стають носіями певних земельних прав та обов'язків.

Конкретна земельна дієздатність у суб'єктів земельних від­носин стосовно земель сільськогосподарського призначення визначена певними чіткими правовими умовами як для фізичних, так і для юридичних осіб. Вона в основному закріпле­на Земельним кодексом України, а також спеціальним зако­нодавством. Крім права на одержання земельної ділянки, цим законодавством передбачається можливість займатися працею на землі, сільськогосподарським виробництвом.

Серед товарних форм ведення сільськогосподарського ви­робництва нині найпоширенішими є фермерські господарства та сільськогосподарські кооперативи. Значною мірою це зумовлено наявністю спеціальних законів, які регламентують їх правовий статус.

На практиці як землекористувачі існують також аграрні акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, агрофірми тощо.

Суб'єктами сільськогосподарського замлекористування можуть бути: сільськогосподарські підприємства; сільськогосподарські науково-дослідні установи та навчальні заклади; сільськогосподарські професійно-технічні училища та загальноосвітні школи, а також несільськогосподарські підприємства, установи та організації; релігійні організації та об'єднання громадян.

Суб'єкти сільськогосподарського землекористування (особливо його великих організаційних форм) повинні, як правило, відповідати певним вимогам щодо освіти, досвіду роботи в сільському господарстві, здатності вести господарство тощо.

Всі власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим чином відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджував жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Загальні для всіх власників земельних ділянок обов'язки встановлено в ст. 91 ЗК України. Зокрема, вони зобов'язані: а) забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості земель; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; є) додержуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.