5. Поняття та загальна хар-ка джерел ап

Наявність самостійних і розвинених джерел, що регулюють сільськогосподарську діяльність, є найважливішим підтвердженням факту самостійності аграрного права як самостійної галузі права.

Джерелами аграрного права України є:

- Нормативні акти в сукупності, тобто уніфіковані і диференційовані акти правотворчості державних органів, Президента України, а також правотворчі акти суб'єктів аграрного підприємництва (у статусі юридичної особи), які є формою вираження і закріплення бажаної моделі поведінки аграрних правовідносин, які визначаються рівністю усіх форм власності та організаційно-правових форм аграрного підприємництва і обраними методами господарювання ринкової орієнтації.

- Правові акти, які містять норми агарного права як галузі, а також норми, які містяться в актах галузей національного та міжнародного законодавства, в тій частині, в якій вони регулюють агарних правовідносини, визначають правовий статус і правосуб'єктність усіх суб'єктів агарного підприємництва, визначають якість і безпека продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження, їх переробку і реалізацію.

Особливості:

- Уніфіковані акти є ядром аграрного законодавства та становлення аграрного права як самостійної галузі національного права;

- Відсутність одного кодифікованого акту (на відміну від інших галузей права), де таким актом є кодекс;

- Значимість локальних актів санкціонованої і делегованої правотворчості суб'єктів агробізнесу, як форми реалізації правомочностей членів чи учасників агарного підприємництва;

- Збільшення ролі законів та актів Президента України в нормативно-правовому масиві, що регулюють аграрні відносини;

- Збереження та схоронність рекомендаційної правотворчості;

- Використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм аграрного та інших галузей права (земельного, господарського, фінансового права), оскільки вони регулюють окремі питання діяльності суб'єктів аграрного підприємництва;

- Збільшення ролі міжнародних норм права та уніфікації національного аграрного законодавства по відношенню до міжнародного права.

Уніфіковані акти аграрного законодавства - це юридична форма вираження норм аграрного права, спрямованих на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин, уніфікацію правового статусу та правової регламентації діяльності суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності і легальних організаційно-правових форм.

Диференційовано-правові акти - це нормативно-правові акти, які розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва. Ці акти включили в себе колишнє сільськогосподарське законодавство. До нього належать акти підприємств кооперативного типу, фермерські господарства, особистих селянських господарств.

Уніфіковані і диференційовані акти складають основу аграрного законодавства.

6. Класифікація джерел

Джерела аграрного права можна класифікувати за різними підставами:

- за органами, які приймають і затверджують нормативні акти, за їх юридичною силою - закони і підзаконні акти. Серед всієї маси законів у першу чергу необхідно виділити Конституцію, підзаконні акти, інші законодавчі акти, кодифіковані, загальні або індивідуальні, що регламентують аграрні правовідносини.

- За впливом нормативних актів на регульовані відносини - загальні, галузеві і функціональні.

- За обсягом волі, відображеним в нормативному акті - акти, що регулюють загально аграрні правовідносини, тобто розраховані на взаємовідносини суб'єктів аграрного права з іншими державними, господарськими суб'єктами, а також акти внутрішньогосподарські, що регламентують внутрішні взаємовідносини між структурними підрозділами та учасниками суб'єктів сільськогосподарської діяльності.

- За силою впливу на регульовані суспільні відносини: імперативні, диспозитивні, санкціоновані і рекомендаційні.

- Локальні нормативні акти.

Предмет аграрного права становлять такі аграрні відносини, які виникають у процесі господарської, управлінської, трудової і соціальної діяльності сільськогосподарських товаровиробників. Згідно з чинним аграрним законодавством їх регулювання — прерогатива (правомочність) конкретного підприємства як суб'єкта аграрного права. Правотворча правосуб'єктність сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів агропромислового комплексу у сфері внутрішньогосподарських взаємовідносин покликана оптимально врегулювати ці відносини шляхом прийняття внутрішньогосподарських локальних нормативних актів. Ці акти за своїм характером, змістом, правовою природою та юридичною силою відповідають правовому становищу сільськогосподарських кооперативів та інших суб'єктів аграрного господарювання, а також правосуб'єктності тих учасників локальних правовідносин, для яких вони призначені.

Прикладом локальних правових актів у сфері дії аграрного права є статут конкретного сільськогосподарського кооперативу; положення про оплату праці в сільськогосподарському підприємстві, положення про раду виробничих підрозділів сільськогосподарських підприємств.

Важливу роль у застосуванні норм аграрного права, зокрема тих, що визначають правосуб'єктність сільськогосподарських підприємств, міжгосподарських об'єднань, робітників і службовців, відіграють правоохоронні органи, їх діяльність здійснюється на підставі чинного законодавства, в тому числі й актів, які є джерелами аграрного права. Ефективність правозастосування в цих випадках значною мірою забезпечується постановами Пленуму Верховного Суду України у справах, стороною в яких виступають сільськогосподарські підприємства або міжгосподарські організації.

Значну роль у юридичному захисті порушених майнових прав та інтересів сільськогосподарських підприємств відіграє Вищий господарський суд України. З метою належного правозастосування він спрямовує діяльність господарських судів відповідними вказівками, викладеними в постановах та роз'ясненнях.