8. Підзаконні нормативні акти, як джерела ап

Підзаконними нормативними акти є акти Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, положення, інструкції, які приймаються Міністерством агрополітики України, міністерством охорони здоров'я, іншими відомствами з питань сільськогосподарського виробництва і підприємництва, виробництва продуктів харчування і продовольства рослинного і тваринного виробництва.

Укази Президента України створюються для розвитку чинного законодавства, для тимчасового регулювання питань, які мають загальнодержавне значення. Головним чином, укази Президента України спрямовуються на: Здійснення раціональної агарної програми, проведення приватизації майна, прискорення земельної реформи.

Указами визначається повноваження міністерств, комітетів, відомств як органів державного управління. Укази Президента України регулюють питання загальнодержавного значення, і спрямовані вони на здійснення аграрної політики України, на прискорення приватизаційних процесі^ в агропромисловому комплексі, на прискорення земельної реформи.

Дослідженню цих цілей сприяє Указ Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних відносин». Він встановлює правомочності сільськогосподарських товаровиробників стосовно самостійного розпорядження виробленою продукцією, визначає обов'язки міністерств і відомств щодо реформування аграрних відносин.

Серед джерел аграрного законодавства виділяють нормативні акти уряду, в тому числі Декрети, постанови, положення, інструкції, які приймаються з різних питань приватизації організації виробництва, його матеріально-технічного забезпечення, заготівлі і т.д. В системі аграрних правовідносин виникають такі питання, які вимагають прийняття спільних правових актів різними відомствами. Таким спільним актом є Указ Міністерства АПК України, міністерства фінансів України, Міністерства економіки України.

9. Локальні нормативні акти

Соціально-економічне становище сільськогосподарських підприємств, їх суб'єктивні права і юридичні обов'язки за чинним законодавством обумовлюють можливість самостійно вирішувати питання господарської, фінансової, комерційної та іншої діяльності. У вирішенні цих питань, поряд із організаційно-управлінськими заходами, важливу роль відіграє їх правова регламентація, яка здійснюється на основі внутрішньогосподарських нормативно-правових актів.

З урахуванням порядку набуття юридичної сили ці акти поділяються на: 1) внутрішньогосподарські нормативно-правові акти, що набувають юридичної сили з моменту їх реєстрації у виконкомі місцевої ради; 2) акти, що набувають юридичної сили з моменту їх прийняття найвищими органами самоврядування господарства — загальними зборами сільськогосподарських кооперативів, господарських товариств тощо.

До першої групи належить статут сільськогосподарського кооперативу, до другої — правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці, положення про матеріальну відповідальність члена сільськогосподарського кооперативу за заподіяну господарству шкоду.

У своїй сукупності ці акти становлять частину аграрно-правових актів і є джерелами аграрного права. Наведені акти вважаються правовими тому, що приймаються сільськогосподарськими підприємствами на основі аграрно-правових актів, виданих органами державного управління сільським господарством. Вони характеризуються тим, що вміщені в них правила поведінки є загальними на відміну від актів індивідуального призначення, тобто актів конкретного застосування норм аграрного права.

Центральне місце серед локальних джерел аграрного права посідає статут сільськогосподарського кооперативу, який приймається кожним господарством із дотриманням вимог, закріплених у ст. 7 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію».