6.3. Державна система науково-технічної інформації

Традиційним засобом упорядкування документальних фондів є бібліотечно-бібліографічні (документні) класифікації. Найбільше поширення набула Універсальна десяткова класифікація (УДК), яка використовується 50 країнах світу і є власністю Міжнародної федерації по документації.

В Україні УДК введена 1963 р. як єдина система класифікації всіх публікацій по точних, природних науках і техніці. УДК дозволяє детально представити зміст документальних фондів і забезпечити оперативний пошук інформації, володіє можливістю подальшого розвитку і вдосконалення.

УДК складається з основної і допоміжних таблиць. Основна таблиця містить поняття і відповідні ним індекси, за допомогою яких систематизують людські знання. Перший ряд ділень основної таблиці УДК має наступні класи: 0 – Загальний відділ. Наука. Організація. Розумова діяльність. Знаки і символи. Документи і публікації; 1 – Філософія; 2 – Релігія; 3 – Економіка. Праця. Право; 4 – вільний з 1961 р.; 5 – Математика. Природні науки; 6 - Прикладні науки. Медицина. Техніка; 7 – Мистецтво. Прикладне мистецтво. Фотографія. Музика; 8 – Мовознавство. Філологія. Художня література. Літературознавство; 9 – Краєзнавство. Географія. Біографія. Історія.

Кожен з класів розділено на десять розділів, які, у свою чергу, підрозділяються на десять дрібніших підрозділів і так далі. Для кращої наочності і зручності читання всього індексу після кожних трьох цифр, починаючи зліва, ставиться крапка (при читанні вона не вимовляється, а відбивається паузою).

Усередині кожного розділу застосовується ієрархічна побудова від загального до приватного з використанням того же десяткового коду. Деталізація понять здійснюється за рахунок подовження індексів, при цьому кожна подальша приєднувана цифра не міняє значення і сенсу попередніх, а лише уточнює їх, позначаючи більш приватне, вузьке поняття..

Разом з основною таблицею в УДК є допоміжні таблиці визначників, що дозволяють проводити подальшу деталізацію індексів. Ці визначники відображають загальні ознаки, що повторюються для багатьох предметів. Визначники поділяються на спеціальні, що використовуються тільки в певному розділі схеми, і загальні, такі, що застосовуються у всіх її розділах.

Загальні визначники УДК відображають категорії і ознаки, вживані у всій системі: час (лапки), місце (дужки), мову (знак рівності), матеріали (дефіс, нуль, три), осіб (дефіс, нуль, п'ять), раси і народи (дужки, рівність), форму і характер матеріалу (дужки, нуль}; точки зору (крапка, нуль, нуль).

Символи спеціальних роздільників наступні: дефіс – для позначення елементів, складових частин, властивостей та інших ознак предметів, виражених індексами УДК (наприклад, в розділах 62/69 визначників –1/–9 служать для виразу технологічних характеристик і деталей машин, в розділах 82/89 – для позначення літературних форм і жанрів і т. д.); .0 (крапка, нуль) – відображає аспект розгляду, діяльність, процеси, операції, машини і устаткування і так далі (наприклад, 621.7.019 дефектів обробки.

Для віддзеркалення відносин (зв'язків) між поняттями використовуються знаки з'єднань, що дозволяють об'єднувати приватні поняття і розширювати нові поняття від приватного до загального. Найбільш поширені види з'єднань індексів УДК: приєднання (+), вимовляється як «плюс» або «и» використовується для об'єднання двох або більше незалежних один від одного понять (наприклад, 629.76+629.73 Авіація і ракетна техніка); розповсюдження (/), вимовляється як «коса межа» або «від і до», використовується для узагальнення ряду послідовних індексів, що не мають загального індексу (наприклад, 622.332/.335 Вугілля, що включає буре вугілля, кам'яне вугілля і антрацит); відношення (:), вимовляється як «двокрапка», використовується як для виразу відношення між двома поняттями, так і для подальшого підрозділу індексів основної таблиці (наприклад, 31:63 Сільськогосподарська статистика, де 31 – Статистика, а 63 – Сільське господарство).

Контрольні питання:

1. Визначити інформацію як науку для досліджень.

2. Назвати основні наукові документи і наукові видання.

3. Які функції покладені на Державну систему НТІ?

Самостійна робота:

1. Державна система науково-технічної інформації [3, c. 105 – 109].

Модуль 2. МЕТОДОЛОГІЇ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ СКЛАДНИХ СИСТЕМ

7. МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

7.1. Тема і задача наукового дослідження

Важливими складовими, що забезпечують ефективність проведення будь-якого наукового дослідження, є чітке формулювання його теми, мети і задач виконання. Можливою послідовністю, яка може бути рекомендована у процесі оформлення загальної характеристики наукового дослідження, є послідовність дій, що пропонуються у цьому розділі.

На початковому етапі, шляхом критичного аналізу і порівняння з відомими розв'язаннями проблеми (наукової задачі) обґрунтовують актуальність та доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва. При цьому висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання.

Далі необхідно стисло викласти зв'язок вибраного напрямку досліджень з планами організації, де виконана робота, а також з галузевими та (або) державними планами і програмами. Важливо зазначити номер державної реєстрації науково-дослідної роботи, який номер є базовим для підготовки і подання до друку (доповіді) результатів проведеної наукової роботи.

Особливу увагу заслуговує визначення ролі автора роботи у процесі її виконання. У науковій роботі обов'язково формулюють мету роботи, а також задачі, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Мета і задачі формулюються лаконічно, без зайвих слів. Наприклад, не слід формулювати мету як «Дослідження...», «Вивчення...», тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.

Об'єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обирається для вивчення. Предмет дослідження міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження, як категорії наукового процесу співвідносяться між собою, як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага науковця, оскільки предмет дослідження визначає тему наукового дослідження, яка визначається на титульному аркуші як її назва.

У кожній науковій роботі необхідно навести перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко і змістовно, визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Це дасть змогу переконатися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів.

Наукова новизна одержаних результатів визначається короткою анотацією нових наукових положень (рішень), запропонованих автором роботи особисто. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток). Кожне наукове положення чітко формулюють, відокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни.

Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко і однозначно (без нагромадження дрібних подробиць і таких, що затемнюють його сутність, деталей та уточнень). У жодному випадку не можна вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а сутності і новизни положення із написаного виявити неможливо.

При викладенні загальної характеристики роботи не слід формулювати наукові положення у вигляду анотацій. Описання нових прикладних (практичних) результатів, які отримані у вигляді способів, пристроїв, методик, схем, алгоритмів і таке інше також не може бути віднесеним до загальної характеристики роботи. Слід завжди розмежовувати одержані наукові положення і нові прикладні результати, що випливають з теоретичного доробку науковця. Усі наукові положення з урахуванням досягнутого ними рівня новизни є теоретичною основою (фундаментом) вирішеної в дослідницькій роботі наукової задачі або наукової проблеми.

Відзначаючи практичну цінність одержаних результатів, необхідно подати інформацію щодо готовності до її використання або масштабів використання. В науковій роботі, що має теоретичне значення, треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в роботі, що має прикладне значення – відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх використання. Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів досліджень із зазначенням назв організацій, в яких здійснена реалізація, форм реалізації та реквізитів відповідних документів.

Апробація результатів наукової роботи впроваджується на наукових з'їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах, де оприлюднюються результати досліджень. Матеріали, що апробуються на наукових форумах, можуть бути оформлені і як усні доповіді, і як стендові.

Правила оформлення наукових матеріалів для кожної конференції конкретні. Але існують й загальні правила. Деякі приклади вимог щодо оформлення результатів наукових досліджень, про які Доповідається на конференціях, симпозіумах, нарадах тощо, наведені у додатках. Очевидно, що і у наукових доповідях і у матеріалах наукових публікацій особливу увагу треба звернути на особистий внесок автора роботи. У випадку використання в дослідженнях ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, необхідно відзначити цей факт з обов'язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розробки. Одним з основних кількісних показників роботи науковця є його публікації, а також індекс цитування.