8.3. Рецензування науково-дослідних робіт

Кафедри (державні комісії, спеціалізовані вчені ради факультету, університету та ін.) призначають для участі у прилюдному захисті наукової роботи рецензентів (для дисертацій – офіційних опонентів) з числа компетентних вчених у даній галузі науки, здатних здійснити вичерпну й об'єктивну експертизу дослідження на основі високої принциповості та вимогливості. Виконання доручення кафедри – обов'язок кожного вченого.

Відзив офіційного опонента про наукову працю, його виступ на засіданні кафедри та спеціалізованої вченої ради є необхідним елементом творчих дебатів на захисті наукової роботи, гарантом точного й повного виконання встановлених вимог до неї. Від ретельності експертизи, аргументованості й повноти висновків опонента великою мірою залежить оцінка наукової роботи кафедрою та спеціалізованою вченою радою, об'єктивність рішення щодо присудження наукового ступеня.

Критичний підхід до наукового дослідження – головний критерій високого професіоналізму наукового опонента й доконечна умова конструктивної дискусії під час захисту. Офіційний опонент на основі вивчення наукової роботи та друкованих праць здобувача висвітлює в відзиві такі питання:

- актуальність обраної теми;

- ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у науковій роботі;

- достовірність і новизну результатів;

- повноту викладу основних положень у опублікованих працях.

У відзиві подаються зауваження щодо змісту наукової роботи та висновок щодо її відповідності встановленим вимогам. Визначаючи актуальність теми, доцільно вказати на її зв'язок з державними чи галузевими науковими програмами, пріоритетними напрямками розвитку науки й техніки.

Оцінка обґрунтованості наукових положень роботи, їх достовірності й новизни повинна бути об'єктивною і відбивати як позитивні, так і негативні сторони праці, зокрема рецензент (опонент) має наголосити на ключових проблемах, звернути увагу на висновки й твердження, що викликають сумніви й можуть слугувати підґрунтям дискусії під час захисту.

Рецензент оцінює висновки щодо значущості праці для науки й практики та вказує можливі конкретні шляхи використання результатів дослідження. У відзиві рецензент також повинен оцінити зміст наукової роботи, її завершеність в цілому та викласти зауваження щодо її оформлення.

Контрольні питання:

1. За якими правилами оформляються науково-дослідні роботи?

2. Кому доручається рецензувати науково-дослідні роботи?

Самостійна робота:

1. Методологія складення наукової експертизи [1, c. 121 – 128].

9. СУБ’ЄКТИ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

9.1. Фізичні особи як суб’єкти наукової діяльності

Терміном «наука» прийнято визначати сферу людської діяльності, функцією якої є розробка і теоретична систематизація об'єктивних знань про реальну дійсність, форми суспільної свідомості, складові частина духовної культури суспільства. Мета науки полягає в з'ясуванні природи, описуванні, поясненні та прогнозуванні розвитку процесів та явищ реальної дійсності, охороні довкілля, забезпеченні здоров'я і життя людини.

Поняття наука невід'ємне від поняття наукова діяльність, під якою відповідно до статті 1 Закону України (ст. 1 ЗУ) «Про наукову і науково-технічну діяльність» мається на увазі інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Таким чином, наука – це сфера людської діяльності, котра полягає у розробці та теоретичній систематизації об'єктивних знань про дійсність (оточуючий матеріальний та нематеріальний світ); форма суспільної свідомості, що включає у себе діяльність з отримання нових знань та її результат – систему знань про оточуючий світ.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначено основні цілі та напрямки державної політики в науковій і науково-технічній діяльності. Зокрема такими цілями і напрямками у науковій і науково-технічній діяльності є:

• примноження національного багатства на основі використання наукових та науково-технічних досягнень;

• створення умов для досягнення високою рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного та інтелектуального розвитку;

• зміцнення національної безпеки на основі використання наукових та науково-технічних досягнень;

• забезпечення вільного розвитку наукової та науково-технічної творчості.

Суб'єктом правовідносин у сфері наукової і науково-технічної діяльності та основною ланкою у науці є, перш за все, ті, що продукують наукові результати. Відповідно до ст. 4 3У «Про наукову і науково-технічну діяльність» до суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності віднесені: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі заклади освіти III – IV рівнів акредитації, громадські організації у науковій та науково-технічній діяльності.

Фізична особа є основним суб'єктом наукової діяльності. Саме вчений є провідним при здійсненні наукової діяльності і від його кваліфікації та особистих якостей, відданості науці і відданості темі, зацикленості на досягнення наукового результату залежить ефективність наукової діяльності.

ЗУ «Про наукову та науково-технічну діяльність» формалізує (математично описує) фізичних та юридичних осіб як суб'єктів наукової діяльності. Так у статті 1 вказано, що вчений є фізична особа (громадянин України, іноземець чи особа без громадянства), яка має повну вищу освіту та проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково-технічні результати.

У законодавстві також визначено поняття «молодий вчений» як вчений віком до 35 років. Відповідно він повинен займатися тією ж діяльністю, що інші вчені. Аналіз найвидатніших світових досягнень свідчить, що значна частина з них зроблена саме молодими вченими. Здебільше це пояснюється тим, що вони у цьому віці мають кращі показники розумової діяльності, ще не перевантажені адміністративною роботою та домашніми клопотами і можуть зосередити свою увагу на науковій діяльності.

У середовищі вчених розрізняють вузько галузевих вчених, які займаються дослідженнями у вузькій сфері науки, та широко профільних, науковий інтерес яких охоплюється значним колом наукових проблем. Серед них вирізняється категорія вчених-енциклопедистів, які набули значного обсягу знань, значного авторитету і поваги серед своїх колег та інших осіб.

Досягти визнання та успіхів в науці можна завдяки особистим якостям вченого. До таких якостей перш за все прийнято відносити:

– професійні: працелюбність, глибоке знання предмета дослідження; знання теорії; вміння аналізувати явища, властивості та закономірності суспільного буття, надавати точну науково виважену оцінку та визначати напрямки і засоби вирішення наукових проблем;

– особисті: наполегливість у досягненні мети, послідовність у відстоюванні своїх людських переконань та професійних знань і вмінь, моральні якості, толерантність стосовно позицій інших вчених та повага до їх професійного рівня, комунікабельнісгь, бажання та вміння працювати над відтворенням наукового потенціалу:

– організаційні – здатність упорядкувати свою діяльність і довести отримані результати до впровадження.

Спробуємо відповісти на таке прагматичне питання: заради якої потреби (рос. нужды, необходимости) люди займаються наукою? За американським соціологом А. Маслоу ці потреби можуть бути представлені так:

1. Потреба в самореалізації, самоствердженні.

2. Потреба в повазі з боку інших та у самоповазі.

3. Потреба у спілкуванні, дружбі, любові, навіть в обожнюванні.

4. Потреба в безпеці та допомозі.

5. Фізіологічні потреби.

Чим виший рівень кваліфікації вченою, тим більші його можливості та матеріальне забезпечення. Пропозиції з переходу на іншу роботу (переманю-вання) базуються на наданні гарних умов праці, престижних посад, гідного побутового та матеріального забезпечення. Навіть сам факт наявності науко-вою ступеня доктора наук, зважаючи на вимоги щодо акредитації ВЗО, – певний капітал, що може принести вигоди.

За тим же А. Маслоу наука збільшує шанси на задоволення науково обґрунтованих потреб і має такі досить виграшні моменти:

1) вчені живуть більше ніж працівники інших галузей господарства: ступінь кандидата наук і звання доцента збільшує життя на 2 – 3 роки порівняно з тими, що його не мають, доктори наук та професори на 5 – 7 років, члени кореспонденти та академіки – на 8 – 10 років [2, c. 56];

2) є можливість влаштувати своїх дітей: вони можуть отримати гарну, а деякі й блискучу освіту, влаштуватись на непогану роботу, продовжити справу своїх батьків;

3) серед вчених досить мало незабезпечених людей; при наявності ділової хватки вчені успішно сполучають наукову діяльність з бізнесом;

4) у схемі вчений ступінь – просування по службі та посадах – дозволяє досягнути становища для отримання прибутків; вже сама наявність ступеня зумовлює можливість зайняти посади старшого викладача або доцента;

5) навіть у посадових окладах кандидати наук та доктори наук мають переваги і надбавки;

6) вчені мають право на реалізацію результатів своєї інтелектуальної праці; вони визнаються першосуб'єктом авторського права та права промислової власності, мають можливість реалізувати свої майнові права інтелектуальної власності і отримати права на дохід;

7) наука – найбільш надійний шлях для духовною збагачення;

8) часто жінки у своєму особистому виборі віддають перевагу чолові-кам-вченим; у цілому рейтинг чоловіків-вчених набагато вищий, ніж у інших.

Залучення на роботу до індустріально розвинених країн іноземних інтелектуалів стало частиною інноваційної політики. Так «...бюджет Великобританії щорічно поновлюється до 10 млд. фунтів стерлінгів за навчання іноземних студентів на мовних курсів.

Навіть сам Болонський процес викликаний конкуренцією «за збиранням мізків», бо з об'єднаної Європи щорічно до США від'їжджають 600 тис. студентів та аспіратів, а до Європи мігрують лише 200 тис., тож прихована його мета – заволодіти молодими інтелектуалами, в тому числі і з України є основою цього процесу.

В процесі стажувань, грантів, міжнародних олімпіад, конкурсів на державному та підприємницькому рівнях відбираються талановиті і перспективні інтелектуали, яким пропонуються вигідні умови подальшого навчання, праці та влаштування.

Відповідно «відтік мізків» з України ставить перед країною ділему: самим забезпечити їхнє гідне існування та використання їхніх здобутків або бути споживачами чужих технологій, товарів і послуг? Так за останні роки з України емігрували 6000 провідних та перспективних вчених.