2.2. Наука як соціальна інституція

У процесі розвитку суспільства наука, набуває соціальних функцій і стає самостійною соціальною структурою. Визначення науки як особливого соціального інституту дозволяє з'ясувати не лише її взаємозв'язок з технікою, культурою та іншими сторонами суспільних явищ, але й виділити історичні закономірності її розвитку, означити різноманітні аспекти керування нею, виділити соціологічні проблеми наукової творчості. Отже, соціальний аналіз науки охоплює вивчення її основних суспільних функцій, форм організації і матеріальні основи наукової діяльності.

Початковий період перетворення науки в соціальний інститут визначається другою половиною XVII ст. Саме у цей період в Європі були організовані перші наукові товариства, а також почали видаватися наукові часописи. До цього періоду зберігання і відтворення наукового знання здійснювалося за допомогою книг, викладання, листування й особистих контактів між ученими. До кінця XVIII ст. у сфері науки була зайнята порівняно невелика кількість людей, тобто наука розглядалася «у малому».

У зв'язку з прогресом матеріально-технічної бази наукової діяльності, з кінця XVIII ст. стали виникати нові засоби і форми організації науки. Створюються значні науково-дослідні інститути і лабораторії з потужною технічною базою. Це наблизило дослідницьку діяльність до форм виробничої праці. Водночас намітилося значне зростання чисельності наукових кадрів і обсягів асигнувань на розвиток науки, а наука з категорії «у малому» перетворилася в категорію «у великому».

Сучасна наука утворює тісні зв'язки з усіма соціально-економічними, політичними і культурними інституціями. Вона усе більше і глибше проникає у політику, промисловість, сільське господарство, адміністративну діяльність і військову сферу. Сьогодні матеріальні витрати на науку зростають невпинно. Водночас збільшується віддача науки суспільному виробництву. Розвиток науки і напрямки використання її досягнень впливають на розвиток засобів виробництва. В умовах планової (адміністративної) економіки і ринкової економіки кінцеві соціальні цілі науки діаметрально протилежні.

З розвитком цивілізації соціальна роль науки зазнає істотних змін, що виражається у зміні характеру її зв'язків з технікою і виробництвом. Відомо, що наука «у малому» відігравала допоміжну роль стосовно вдосконалення виробництва. Розвиток науки «у великому» став визначати розвиток як техніки, так і виробництва. На такій основі сформувалася єдина система: наука – техніка – виробництво, де головну роль відіграє все-ж-таки наука.

Для сучасної науки на перший план випливає проблема організації керування її розвитком. Спочатку ці проблеми вирішувалися за допомогою розвинутої системи університетів і вищих закладів освіти за галузевим принципом. Вищими формами організації науки в Україні є Національна Академія наук (НАН) і галузеві академії (Академія сільськогосподарських наук, Академія педагогічних наук, Академія медичних наук та ін.).

До структури академій належить велика кількість спеціалізованих науково-дослідних інститутів, проблемних лабораторій, дослідницьких станцій, наукових товариств, інформаційних центрів, бібліотек, музеїв тощо. Крім того, існують галузеві науково-дослідні і проектні інститути, відділи, лабораторії та допоміжні заклади, які безпосередньо підпорядковані міністерствам і відомствам України (промисловості, сільського господарства, транспорту, екології, освіти і науки, культури та ін.).

Необхідність концентрації і централізації наукової діяльності обумовила розвиток таких організаційних форм науки, як центри галузевого значення (наприклад, центр космічних досліджень НАН України та ін.), центри комплексного характеру (Південне, Кримське та інші відділення НАН України). Поряд з цим створені міжнародні наукові організації і центри за різноманітними сферами наук.

В нашій країні функціонують міжнародні центри ядерних, космічних і біологічних досліджень, де працюють учені з багатьох інших країн. Для вирішення низки міжгалузевих актуальних проблем часто створюються спеціалізовані творчі колективи із проблемних груп, які виконують комплексні проекти або цільові програми.

Очевидно, що загальні цілі і задачі науки на конкретний період розвитку кожної конкретної держави визначаються завданнями соціально-економічного і політичного розвитку цієї держави. Тому в системі державного управління створені спеціальні органи керівництва наукою.

У координації і керуванні науково-дослідницькою діяльністю головну роль відіграють Державні комітети з питань освіти і науки при Верховній та місцевих Радах України. Розробкою стратегічних напрямків розвитку науки займається Департамент з питань науки при Міністерстві освіти і науки України. Важливе місце в координації і керуванні науковою діяльністю належить також президії НАН України. Стратегічні та тактичні схеми розвитку наукових напрямків реалізують наукові ради, товариства учених, ради університетів та інститутів, проблемних лабораторій та інших наукових підрозділів. Наукові товариства, з'їзди, конференції. симпозіуми дають значний внесок у практичну реалізацію щодо виконання визначених функцій науки.

Суттєвими пізнавальними елементами науки є наукові ідеї, гіпотези, факти, а також засоби матеріалізації наукових ідей – книги, карти, графіки, креслення, таблиці, методики і відповідні матеріальні засоби спостереження у процесі проведення експерименту, методи фіксації результатів дослідження тощо. Символічні засоби науки утворюються за допомогою наукової термінології, системи мір, наукової символіки, різноманітних форм «технічної мови» (графіки, таблиці, інтернетівські «сайти» тощо). Наука має у своєму розпорядженні засоби контролю, оцінки, санкції і заохочення. Це вчені звання, авторські дипломи, гарантія авторських прав та ін.

Забезпечення функцій інформації здійснюється інформаційними центрами, відділами, бібліотеками та іншими підрозділами. Використовуючи обчислювальну техніку і засоби управління, створюються автоматичні системи керування і розвитку. На основі системного аналізу, пов'язаного з застосуванням методів математики, кібернетики, моделювання та ЕОМ, розробляються проблеми удосконалювання принципів керування науковими і виробничими колективами, підприємствами та ін.

Урахування національних умов і можливостей розвитку науки має важливе значення в раціональному розподілі наукових кадрів між окремими державами з метою підвищення ефективності вирішення проблем науки спільними зусиллями. Водночас досягнення науки мають загальнолюдське (інтернаціональне) значення.

Найважливішою умовою відтворення науки як соціального інституту є удосконалювання системи підготовки наукових кадрів. Ця робота безпосередньо здійснюється академіями, галузевими інститутами і проблемними лабораторіями через докторантуру, аспірантуру, магістратуру та інші форми підвищення кваліфікації спеціалістів (захист дисертацій, затвердження відкриття, реалізація проектів, винаходів, розробок тощо). Інтегрування України до Європейського Союзу дає широкі можливість українським вченим, фахівцям різних галузей проведення сумісних наукових досліджень за фінансовою підтримкою інших країн.

Контроль за якістю підготовки та атестацією наукових кадрів здійснюється Вищою атестаційною комісією при Раді Міністрів України (ВАК України), який має власний друкований орган – Бюлетень ВАК. Зростаючі вимоги до підготовки наукових кадрів обумовили необхідність удосконалювання всієї системи навчання у вищій школі, підвищення якості підготовки спеціалістів на основі творчої самостійної роботи і диференційованого підходу до навчання студентів.

Однією із міжнародних організаційних форм науки є систематичні конференції з актуальних тематик, що мають глобальне загальнолюдське значення, – це, наприклад, незастосування і нерозповсюдження ядерної зброї на Землі, раціональне використання земних ресурсів, боротьба проти тероризму та інші, які покликані запобігати антигуманістичного застосування новітніх технологій.