12.2. Структура та вимоги до змісту автореферату дисертації

Загальні вимоги до автореферату. Написання автореферату – заключний етап виконання дисертаційної роботи перед поданням її до захисту. Призначення автореферату – широке ознайомлення наукових працівників з методикою дослідження, фактичними результатами і основними висновками дисертації. Автореферат друкують державною мовою. Публікація автореферату дає змогу одержати до дня захисту відзиви від спеціалістів даної галузі.

Автореферат має досить ґрунтовно розкривати зміст дисертації, в ньому не повинно бути надмірних подробиць, а також інформації, якої нема в дисертації.

Структура автореферату. Структурно автореферат складається із загальної характеристики роботи, основного змісту, висновків, списку опублікованих автором праць за темою дисертації і анотацій українською, російською та англійською мовами.

Загальна характеристика роботи, що подається в авторефераті, має відповідати наведеним у вступі до дисертації її кваліфікаційним ознакам. Недоцільно використовувати рубрики, не рекомендовані у вимогах до змісту цих ознак. Заголовки рубрик не треба виділяти в окремі рядки, достатньо вирізнити їх жирним шрифтом, або курсивом і розмістити в підбір із текстом.

Крім того, вказують структуру дисертації, наявність вступу, певної кількості розділів, додатків, повний обсяг дисертації в сторінках, а також обсяг, що займають ілюстрації, таблиці, додатки (із зазначенням їх кількості), список використаних літературних джерел (із зазначенням кількості).

В основному змісті стисло викладається сутність дисертації за розділами. Цей розділ повинен дати повне і переконливе уявлення про виконану роботу.

Якщо вступна частина автореферату дає змогу скласти лише загальне враження про дисертацію, то основна, яка і є власне реферативною, дає більш повне уявлення про її зміст і побудову. У цій частині автореферату важливо показати, як були отримані результати, продемонструвати хід дослідження, викласти сутність використаних методів, навести дані щодо їх точності і трудомісткості, описати умови і основні етапи експериментів. Нюанси висвітлення змісту дисертації можуть розрізнятися залежно від наукової галузі, теми та інших факторів. Проте у всіх випадках до автореферату доцільно вводити насамперед висновки і кінцеві результати.

Висновки складає стисла інформація про підсумки виконаної роботи, яка повинна відповідати загальним висновкам дисертації. Вони починаються з формулювання наукової задачі або проблеми, за вирішення якої дисертант претендує на присудження наукового ступеня.

Сформульована наукова задача або проблема вельми тісно пов'язується з назвою дисертації, метою роботи і основними науковими положеннями, що захищаються в дисертації. Це ніби наукова «формула», згусток отриманої наукової новизни. Звичайно формулювання починається так: «У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі (або наукової проблеми), що виявляється в...». Далі треба вказати, якою саме є наукова задача або проблема, як вона вирішена і для чого в кінцевому розумінні (прикладному плані) вона призначена.

Після формулювання вирішеної наукової задачі або проблеми у висновках викладають головні наукові і практичні результати роботи. Вони тісно пов'язані з науковими і прикладними положеннями, викладеними в загальній характеристиці роботи. Суть автореферату полягає у точній відповідності змістові дисертації, а його зміст – дає повне уявлення про наукову цінність і практичну значущість дисертації.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації подаєть відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць і прізвищ усіх співавторів. Опубліковані праці включають до списку в такому порядку: монографії, брошури, статті у наукових фахових виданнях, авторські свідоцтва, патенти, препринти, статті, депоновані й анотовані у наукових журналах, тези доповідей тощо.

Анотації. На останніх сторінках автореферату розміщують анотації українською, російською та англійською мовами. На вибір здобувана анотація англійською або російською мовою повинна бути розгорнутою, обсягом 2 сторінки машинописного тексту (до п'яти тисяч друкованих знаків), інформацією про зміст і результати дисертаційної роботи, а дві інші – обсягом до 0,5 сторінки машинописного тексту (до 1200 друкованих знаків) – ідентичного змісту інформація про основні ідеї та висновки дисертації.

Анотації складаються за формою, яка має такий зміст: прізвище та ініціали здобувача; назва дисертації вид дисертації (рукопис, монографія) і науковий ступінь; спеціальність (шифр і назва); установа, де відбудеться захист; місто, рік; основні ідеї, результати та висновки дисертації.

Викладення матеріалу в анотації має бути стислим і точним. Належить використовувати синтаксичні конструкції, притаманні мові ділових документів, уникати складних граматичних зворотів. Необхідно використовувати стандартизовану термінологію, уникати маловідомих термінів і символів.

Після кожної анотації наводять ключові слова відповідною мовою.

Ключовим словом називається слово або стійке словосполучення із тексту анотації, яке з точки зору інформаційного пошуку несе смислове навантаження. Сукупність ключових слів повинна відображувати поза контекстом основний зміст наукової праці. Загальна кількість ключових слів повинна бути не меншою трьох і не більшою десяти. Ключові слова подають у називному відмінку, друкують в рядок, через кому.

Оформлення автореферату. Примірники автореферату, які здобувач подає до спеціалізованої вченої ради разом з іншими документами та дисертацією, друкують за тими ж правилами, які встановлені цим додатком для друкування дисертацій, із врахуванням певних особливостей.

За обсягом автореферат без обкладинки і анотацій не може бути меншим 1,3 авторських аркуша і перевищувати 1,9 авторських аркуша для докторської і, відповідно, 0,7 та 0,9 авторських аркуша для кандидатської дисертації при друкуванні через 1,5 інтервали з розміщенням до 40 рядків на сторінці.

На лицьовій стороні обкладинки автореферату подаються: назва організації, спеціалізована вчена рада якої прийняла дисертацію до захисту; індекс УДК; прізвище, ім'я, по батькові здобувача; назва дисертації; шифр і найменування спеціальності за переліком спеціальностей наукових працівників; підзаголовок «Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) (галузь наук); місто, рік.

На зворотній стороні обкладинки автореферату вказується організація, в якій виконане дисертаційне дослідження; науковий ступінь, вчене звання, прізвище та ініціали наукового керівника або консультанта, його місце роботи й посада; наукові ступені, вчені звання, місця роботи та посади, прізвища та ініціали офіційних опонентів; назва провідної установи із зазначенням підрозділу (кафедри, відділу), де розглядатиметься дисертація; дата і час проведення захисту, шифр спеціалізованої вченої ради та адреса організації, при якій її створено; бібліотека, в якій можна ознайомитися з дисертацією; дата розсилання автореферату; підпис вченого секретаря спеціалізованої вченої ради.

Серед вчених звань наукового керівника і опонентів не рекомендується згадувати їх членство в громадських (не державних) академіях наук.

Контрольні питання:

1. Назвіть загальні вимоги до дисертацій.

2. Назвіть вимоги до автореферату дисертації.

Самостійна робота:

1. Вимоги до змісту дисертаційних робіт [1, c. 207 – 212].

Глосарій – тлумачення термінів та понять

Аналіз – це засіб наукового дослідження, при якому конкретне явище розчленовується на складові частини. Системний аналіз – сукупність прийомів і методів для вивчення складних об'єктів – систем, що являють собою сукупність взаємодіючих між собою елементів.

Апробація результатів наукової роботи впроваджується на наукових з'їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах, де оприлюднюються результати досліджень. Матеріали, що апробуються на наукових форумах, можуть бути оформлені і як усні доповіді, і як стендові.

Банк даних – різновид інформаційної системи для накопичення однорідних взаємозв'язаних і мінливих даних, їх оперативного оновлення і багатоцільового використання. До складу банку даних входять: бази даних, комплекс засобів її створення і використання (система управління базами даних, мови, обчислювальне устаткування, процедури, персонал, методики).

Загальна теорія систем базується на трьох постулатах. Перший постулат – функціонування систем можна описати за допомогою формальних структурно-функциональных зв'язків між окремими елементами систем. Другий постулат – організація системи визначається за допомогою фіксації станів тільки тих елементів системи, які безпосередньо взаємодіють з її оточенням. Третій постулат – організація системи повністю визначає її функціонування і характер взаємодії з навколишнім середовищем.

Класифікація – спосіб фіксації та відбиття закономірних зв'язків між класами об'єктів, визначає їх місце і основні властивості в цілісній системі, послуговує засобом збереження і пошуку інформації.

Метод – це сукупність прийомів та порядок організації практичного і теоретичного засвоєння дійсності. Індуктивний метод являє собою засіб дослідження істини, при якому логічний умовивід розвивається від окремих конкретних фактів до загального висновку. Дедуктивний метод – це засіб дослідження, при якому конкретні положення логічно виводяться із загальних принципів: аксіом, постулатів, законів тощо.

Методи дослідження – засоби наукових досліджень і наукового пізнання навколишнього середовища; інструменти теоретичних та експериментальних досліджень; методи підтримки прийняття рішень, а саме методи оперативного аналізу, інтелектуального аналізу, візуального аналізу; експертні методи пошуку нових ідей і прийняття творчих рішень.

Методика – це сукупність розумових і фізичних операцій, розмішених у певній послідовності, відповідно до якої досягається мета дослідження. Методика експерименту повинна передбачати: проведення цілеспрямованого спостереження; створення належних умов експериментування; визначення меж вимірювань; спостереження за ходом досліджуваного явища і точні описи фактів; проведення систематичної реєстрації вимірювань; перехід від емпіричного вивчення до логічних узагальнень, до аналізу і теоретичного оброблення отриманого фактичного матеріалу.

Методологія – це система принципів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності. Методологія науки визначає постановку проблем, послідовність їх вирішення і теоретичну спрямованість пояснення результатів, встановлює логічні зв'язки між предметом, ціллю, задачами, методами і методиками наукового дослідження.

Моделювання – це засіб дослідження за допомогою моделей процесів і конструкцій, які неможливо досліджувати у природних умовах.

Модельний експеримент на відміну від звичайного експерименту має справу з моделлю досліджуваного об'єкту. Модель входить до складу експериментальної установки, заміщаючи не тільки об'єкт дослідження, але часто і умови, в яких вивчається досліджуваний об'єкт.

Науковий документ – це структурна одиниця, котра характеризує інформаційні ресурси і інформаційні продукти з кількісного боку, під яким розуміється матеріальний об'єкт, що містить науково-технічну інформацію і призначений для її зберігання і використання.

Об’єкт дослідження – процеси пізнання навколишньої дійсності, творчі процеси вироблення теоретичних і методичних знань.

Предмет дослідження – проблемно-орієнтований інструментарій у вигляді інформаційних технологій, конструктивних моделей, процедурі алгоритмів вирішення досліджуваних завдань.

Наука – це сфера людської діяльності, котра полягає у розробці та теоретичній систематизації об'єктивних знань про дійсність (оточуючий матеріальний та нематеріальний світ); форма суспільної свідомості, що включає у себе діяльність з отримання нових знань та її результат – систему знань про оточуючий світ.

Наукова новизна коротко показує відмінність одержаних результатів від відомих раніше, подає ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток). Кожне наукове положення чітко і стисло формулюється, відокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни.

Синтез є процедура, протилежна до аналізу. Він полягає у проведенні досліджень тих чи інших явищ в цілому, на основі об'єднання пов'язаних один з одним елементів у єдине ціле. Синтез дозволяє узагальнювати поняття, закони, теорії.

Система – це множина елементів, що знаходяться у співвідношеннях і зв’язках один з одним і утворюють певну цілісність. У визначенні система найбільш узагальненою складовою вважається єдність множини елементів.

Системний підхід розглядається як один із головних напрямків методології наукового пізнання, мета і завдання якого полягають у дослідженнях певних об'єктів як складних систем.

Системні принципи – багатокомпонентність елементів, цілісність системи, взаємна залежність кожного елементу від іншого, залежність поведінки системи від поведінки її окремих елементів, їх властивостей та структури, залежність системи від чинників середовища, ієрархія системи, множинність підходів до вивчення кожної системи через сукупну складність їх структури і властивостей.

Стандарт – нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс норм, правил, вимог до об'єкту стандартизації і затверджений компетентним органом. В Україні діють чотири категорії стандартів: міжнародні; державні; галузеві; стандарти підприємств (об'єднань).

Теорія у широкому розумінні – це цілісна система знань, комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення будь-якого явища. У більш вузькому розумінні теорія – це найвища форма організації наукового пізнання, що дає цілісне уявлення про закономірності істотних зв'язків у визначеній області реального світу, який є об'єктом теорії.

Теоретичне дослідження являє собою узагальнення наукових результатів, знаходження закономірностей шляхом оброблення і інтерпретації експериментальних даних; розширення результатів дослідження на ряд подібних об'єктів без повторення всього обсягу досліджень; підвищення якості експериментального дослідження об'єкту (обґрунтування параметрів і умов спостереження, точність вимірювань, надійності).

Теоретичні методи ґрунтуються на принципах побудови гіпотез, проведенні моделювання та ідеалізації об'єкта, абстракції, узагальненні, віртуальному експерименті та інших методах і формах вивчення дійсності.