4.2. Методологія системного підходу

Системний підхід вважається одним із головних напрямків методології спеціального наукового пізнання, мета і завдання якого полягають у дослідженнях певних об'єктів як складних систем. Системний підхід сприяє формуванню відповідного адекватного формулювання суті досліджуваних проблем у конкретних науках і вибору ефективних шляхів їх вирішення.

Методологічна специфіка системного підходу полягає у тому, щоб визначити механізми утворення складного об'єкту із певних складових. При цьому особлива увага приділяється різноманіттю внутрішніх і зовнішніх зв'язків системи і процесу взаємодії основних компонентів у єдину структуру, котра пояснює сутність цілісності системи. У сучасній науці формуються та широко використовуються категорії системності. В результаті такого прогресу центральне місце займає саме системний підхід.

Друга половина XX ст. характеризувалася постановкою і вирішенням системних задач у суспільній практиці у зв'язку з запровадженням складних технічних систем. При цьому різноманітні технічні питання і проблеми, методи і засоби їх вирішення концентрувалися навколо єдиних цільових програм. Типовим прикладом можуть бути космічні, енергетичні, технологічні проекти.

Існуюча науково-технічна революція характеризується взаємним проникненням (інтеграцією) різноманітних напрямків теорії і практики, причому масштаби об'єктів трудової діяльності і наукового знання мають складну системну природу. Дослідження складних системних об'єктів потребує гармонійного сполучення аналітичних і синтетичних методів вивчення структури і функцій системи.

Системний підхід не існує у вигляді строгої методики з логічною концепцією. Він являє собою систему із сукупності логічних прийомів, методичних правил і принципів теоретичного дослідження, котра виконує евристичну функцію в загальній системі наукового пізнання.

Сукупність пізнавальних принципів системного підходу не має жорстких граней і за своєю суттю орієнтує і спрямовує певну систему двояким чином за конкретними етапами проходження. З одного боку, його змістовні принципи сприяють виявленню обмеженості традиційних об'єктів дослідження, визначенню і виконанню задач при новому стилі мислення. З іншого, за допомогою понять і принципів системного підходу відзначаються перспективи побудови нових предметів дослідження шляхом планування і визначення їх структурних і типологічних параметрів та властивостей.

Контрольні питання:

1. Визначити поняття систем різного призначення.

2. Визначити поняття об’єкта наукового дослідження.

3. Назвати парадигму (компоненти) системного підходу.

Самостійна робота:

1. Системність наукового дослідження [1, c. 24 – 29].

5: ЗАДАЧІ І МЕТОДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

5.1. Задачі і методи теоретичних досліджень

Метою теоретичних досліджень є виділення властивостей та істотних зв'язків між досліджуваним об'єктом і навколишнім середовищем, пояснення і узагальнення результатів емпіричного дослідження, виявлення загальних закономірностей та їх формалізація [3, c. 130 – 130].

Теоретичне дослідження завершується формуванням теорії, не обов'язково пов'язаної з побудовою її математичного апарату. Теорія проходить у своєму розвитку різні стадії від якісного пояснення і кількісного вимірювання процесів до їх формалізації і залежно від стадії може бути представлена у вигляді якісних правил або математичних співвідношень.

Завданнями теоретичного дослідження є: узагальнення результатів дослідження, знаходження загальних закономірностей шляхом оброблення і інтерпретації експериментальних даних; розширення результатів дослідження на ряд подібних об'єктів без повторення всього об'єму досліджень; вивчення об'єкту, недоступного для безпосереднього дослідження; підвищення надійності експериментального дослідження об'єкту (обґрунтування параметрів і умов спостереження, точність вимірювань).

При проведенні теоретичних досліджень загальнонауковими методами аналізу і синтезу широко використовуються декомпозиція (розчленовування) і агрегування (об'єднання) елементів досліджуваної системи (об'єкту, явища).

Метод декомпозиції запропоновано французьким природодослідником Р. Декартом. У своїй роботі «Правила для керівництва розуму» він пише: «Звільніть питання від всіх зайвих уявлень і зведіть його до простих елементів». В процесі розчленовування виділяються істотні і неістотні параметри, основні елементи і зв'язки між ними.

Слід зазначити, що кожен об'єкт можна розчленувати різними способами і це істотно впливає на проведення теоретичних досліджень, оскільки залежно від способу розчленовування процес вивчення об'єкту може спроститися або при неправильному розчленовуванні, навпаки, ускладнитися. Після декомпозиції об'єкту вивчається вид взаємозв'язку елементів і здійснюється моделювання цих елементів. Нарешті, елементи об'єднуються в складну модель об'єкту.

На всіх етапах побудови моделі об'єкту проводиться його спрощення і вводяться певні допущення. Останні повинні бути усвідомленими і обґрунтованими. Невірні допущення можуть приводити до серйозних помилок при формулюванні теоретичних висновків.

При побудові моделей об'єкту дослідження повинні використовуватися найбільш загальні принципи і закономірності. Це дозволяє врахувати всі допущення, прийняті при отриманні формалізованих теорій, і точно визначати область їх застосування.

Протилежним розчленовуванню є метод об'єднання і пов'язаний з ним комплексний підхід до вивчення об'єкту, які найчастіше об'єднуються по законах «загальної теорії систем» або «системології».

Загальна теорія систем (ЗТС) виникла на основі вивчення біологічних об'єктів і явищ і вперше була сформульована Л. Берталанфі. З часом в структурі загальної теорії систем виділилися два напрями. Мета першого напряму – розвиток ЗТС як філософській концепції, що включає такі поняття, як принцип системності, системний підхід та системний аналіз. У другому напрямі ЗТС є деяким математичним апаратом, що претендує на строгий опис закономірностей формування і розвитку будь-яких систем.

ЗТС базується на трьох постулатах. Перший постулат стверджує, що функціонування систем будь-якої природи може бути описане на основі розгляду формальних структурно-функциональных зв'язків між окремими елементами систем. Другий постулат визначає, що організація системи визначається на основі спостережень за допомогою фіксації станів тільки тих елементів системи, які безпосередньо взаємодіють з її оточенням. Третій постулат полягає в тому, що організація системи повністю визначає її функціонування і характер взаємодії з навколишнім середовищем.

Діалектична вимога вивчати об'єкт у всіх його зв'язках отримала в загальній теорії систем свій подальший розвиток у формі ряду принципів: системності; релятивності системи (будь-яку сукупність предметів можна розглядати як систему і як несистему); універсальності системи.

Теоретичні дослідження включають: аналіз фізичної суті процесів, явищ; формулювання гіпотези дослідження; побудову фізичної моделі; проведення математичного дослідження; аналіз теоретичних рішень; формулювання висновків.

Якщо не вдається виконати математичне дослідження, то формулюється робоча гіпотеза в словесній формі із залученням графіків, таблиць тощо. В технічних науках необхідно прагнути до застосування математичної формалізації висунутих гіпотез і висновків.

В процесі теоретичних досліджень доводиться безперервно ставити і вирішувати різноманітні по типах і складності завдання у формі суперечностей теоретичних моделей, що потребують вирішення.

У логіко-психологічному аспекті завдання – це неузгоджені або суперечливі інформаційні процеси, співвідношення між якими викликає потребу в їх перетворенні. В процесі вирішення задачі суперечності між вказаними інформаційними процесами або системами усуваються.

Структурно будь-яке завдання включає умови і вимоги (рис. 1). Умови – це визначення інформаційної системи, з якої слід виходити при рішенні задачі. Вимоги – це мета, до якої потрібно прагнути в результаті рішення. Умови і вимоги можуть бути початковими, привернутими і шуканими.