19 Філій). Тисячі людей через «Просвіту» стикалися з кращою україн

ською літературою, знайомилися з передовими методами ведення гос

подарства тощо. Були створені кооперативи «Народна торгівля»,

«Сільський господар» та ін. Виникають спортивнопожежні товариства

«Сокіл» (1898 р.) та «Січ» (1900 р.), які стають зародком майбутнього

війська. У 1873 р. було створене Літературне товариство ім. Т. Шевченка

(у 1893 р. товариство перетворене у наукове).

У 1885 р. народовцями була обрана Народна Рада, що вважала себе

спадкоємицею Головної руської ради. Згодом у народовському русі

почалися розмежування. Частина ступила на угодівський шлях, інші

залишилися на радикальних позиціях. У листопаді 1890 р. лідери наро

довців О. Барвинський, К. Левицький та ін. уклали договір з австрій

ським намісником у Галичині: за кілька депутатських місць у парламенті,

відкриття трьох українських гімназій, збільшення кількості українських

кафедр у Львівському університеті тощо зобов’язувалися підтримувати

політику австрійського уряду; була проголошена «нова ера» у відносинах

народовців з австрійським урядом і польською шляхтою.

Радикально настроєні діячі в 1890 р. створили Русько-українську

радикальну партію (РУРП), яка одним зі своїх завдань висунула боротьбу

з «новоерівцями» і, крім того, утвердження ідеалів наукового соціалізму,

демократизацію громадського життя. Засновниками і керівниками партії

були І. Франко, М. Павлик, С. Данилович. У діяльності радикалів

об’єдналися соціалістичні та національні сюжети. Радикали видавали

для селян газети «Хлібороб», «Громада«; критикували державний лад,

москвофілів і «новоерівців», захищали селян і робітників.

1899 Р. – після розколу рурп з неї виокремлюються марксистське

крило, що оформлюється в Українську соціалBдемократичну партію (УСДП)

на чолі з М.Ганкевичем, та Українська національноBдемократична партія

(НДП) на чолі Ю.Романчуком. Усі ці партії стояли на платформі по

літичної самостійності України.

В Росії українці жили під урядовою забороною українства, де кожен

прояв національної ідентичності вважався за сепаратизм, «мазепинство».

Улітку 1891 р. на могилі Т.Шевченка в Каневі чотири студенти –

М.Бязькевич, М.Байздренко, В.Боровик та І.Липа – заснували таємне

товариство під назвою «Братство тарасівців». Тарасівці вимагали, щоб

кожен українець у приватному та громадянському житті був послідовним

і робив все, що вимагає ідея відродження України.

У 1900 р. в Харкові з ініціативи Д.Антоновича була заснована перша

на східноукраїнських землях українська політична організація – Революційна українська партія (РУП), що об’єднала «вільні громади» Києва,

Харкова, Полтави та інших міст. Першим програмним документом стала

брошура «Самостійна Україна», автором якої був харківський адвокат

М.Міхновський. Головні ідеї брошури: московські царі не дотримували

Переяславського договору 1654 р., отже, його варто вважати недійсним;

мета революціонерів – створити політично незалежну українську дер

жаву від Карпат до Кавказу; засіб її створення – «боротьба кривава і

нещадна». До РУП примкнула молодь різних напрямків. У 1902 р.

пройшов перший з’їзд, на якому головним завданням партії було підви

щити рівень політичної свідомості українського селянства. У березні