68,7 Років, то у 2005 р. – 71,7 років. Той самий показник стосовно

докторів наук становив у 1995 р. 55,1 років, у 2005 р. – 60,7 років. Через

брак коштів скорочується фінансування фундаментальних досліджень.

Вони поступаються місцем прикладним, що може привести до значного

відставання від інших країн на магістральних наукових напрямах.

У 90х роках ХХ – на початку ХХІ ст. у НАН України створено більше

чотирьох десятків нових напрямків гуманітарних досліджень. З’явилися

інститути сходознавства, української мови, східноєвропейських дослід

жень, української археографії і джерелознавства. В Інституті історії

України (директор – В.Смолій) у зазначений період йшла активна

робота з написання фундаментальних праць з історії українського наро

ду. У галузі гуманітарних наук плідно розвивається співробітництво з

ученими західної діаспори. Вагомий внесок у розвиток науки внесли

Б.Гаврилишин, Т.Гунчак, Б.Кравченко, О.Пріцак.

69.Розкрийте зміст гуманітарної політики Української держави в період 1991-2004 рр.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня

1990 р. визначалося, що громадяни всіх національностей становлять її

народ. 1 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Декларацію прав

національностей України, в якій зазначалася важливість утвердження

рівноправності всіх етнічних груп, бо «… на території України проживають

громадяни понад 100 національностей». У ст. 2 цієї Декларації закріп

лювалися гарантування державою всім національностям права на збере

ження їх традиційного розселення і забезпечення існування національно

адміністративних одиниць, а також обов’язок створювати належні умови

для розвитку всіх національних мов і культур. Національнокультурному

відродженню народів України значно сприяло проведення в м. Одесі

Першого Всеукраїнського міжнаціонального конгресу. Провідними прин

ципами на конгресі були визначені рівність перед законом усіх громадян,

право кожної людини на однаковий доступ до посад у державних уста

новах, дотримання засад Загальної декларації прав людини.

25 Червня 1992 р. З метою гарантування національним меншинам в

Україні права на вільний розвиток Верховна Рада прийняла Закон

України «Про національні меншини в Україні». У ньому було чітко

визначено, що будьяке пряме чи непряме обмеження прав і свобод368

громадян за національною ознакою забороняється й карається законом

(ст. 18). Конституція 1996 р. закріпила гарантії усім національностям та

право на вільний національнокультурний розвиток.

За роки незалежності були створені численні національнокультурні

товариства, які відігравали і відіграють важливу роль у національно

культурному відродженні національних меншин. Тільки на початок

2002 Р. Їх діяло близько 300. Серед них німецьке товариство «Відроджен

ня», товариство російської культури «Русь», татарське ім. Г.Тукая, ру

мунське ім. М.Емінеску. В Ужгороді діє центр з вивчення угорської

культури. Видається щорічний журнал «Акта Хунгаріка». В Україні створе

на широка мережа єврейських товариств різних спрямувань, які об’єд

нані у всеукраїнські організації. У Криму відновлено культурноосвітню

мережу, яка обслуговує кримських татар. Багато історичних назв повер

нуто містам і селам, які свідчили про те, що на цій території проживали

колись або проживають сьогодні греки, німці, поляки, чехи тощо.

Пильна увага приділяється питанням підготовки кадрів національної

інтелігенції. Так, у 1993 р. в м. Маріуполі (Донецька область) було

створено гуманітарний інститут. В цьому вищому навчальному закладі

вивчалася і вивчається новогрецька мова, історія і культура Греції.

Підготовки кадрів грецької інтелігенції потребує грецьке населення, яке

компактно мешкає в південних районах Донецької області. В м. Берегове

(Закарпатська область) у 1996 р. було створено Закарпатський угорський

педагогічний інститут, в якому акцентувалася увага на вивченні історії

і культури Угорщини, угорської мови. За роки незалежності у різних

містах України були створені філіали Міжнародного Соломонова універ

ситету, в якому значна увага приділялася вивченню історикокультурно

го розвитку єврейського народу.

Позитивні зрушення в період незалежності відбулися у відродженні

мов і культур національних меншин. В Україні працювали понад 2,4 тис.

шкіл з російською мовою навчання, 107 – румунською, 67 – угорською,

11 – молдавською, 9 – кримськотатарською, 3 – польською. У 2,3 тис.

шкіл навчання відбувалося двома і трьома мовами. Крім того, більш

розвинутою стала система національних бібліотек, преси, наукових

центрів, радіо і телебачення, театрів, творчих груп та колективів.

Саме в 90х роках ХХ – на початку ХХІ ст. в українському суспільстві,

особливо на Сході і Півдні, все більше стали говорити про необхідність

оголошення російської мови другою державною. Окремі політичні сили

спробували використати цей момент у своїх політичних цілях. На думку

видатного українського історика С.Кульчицького, у відносинах з «внут

рішньою Росією» українська держава мусить виявляти розуміння, толе

рантність та витримку. Він наводить дані моніторингу, проведеного369

Інститутом соціології НАН України. Так, на питання «Чи вважаєте ви

за необхідне надати російській мові статус офіційної в Україні?» дали

ствердну відповідь 52 % опитуваних у 1995 р. та 48,6 % – у 2005 р. На

це ж питання негативно відповіли відповідно 32,6 % і 34,4 %. Отже, з

точки зору С.Кульчицького, суспільство більше схиляється до надання

російській мові статусу офіційної, але надання російській мові статусу

державної може завадити процесу формування української політичної

нації.

В етнонаціональній політиці держави важливої уваги потребує про

блема Криму. Нагадаємо, що на 700 тис. українського населення Криму

до 1990 р. не було жодної національної школи. На початку 1990х рр.

у Криму було відновлено автономію. Нині на території півострова

проживають українці, росіяни, кримські татари тощо. Про надання

статусу автономії ще у 1990 р. заговорили на Закарпатті. Організатори

цієї акції пропагували погляди про існування окремого народу – підкар

патських русинів.

Як бачимо, етнонаціональна політика української держави у період

незалежності характеризувалася зваженістю до громадянства й прав

національних меншин. Проте, нині існують проблеми міжнаціонального

характеру, які призводять до сепаратистських тенденцій в окремих ре

гіонах України.