1942 Р. Фашисти захопили Крим. 22 липня 1942 р. Останні населені

пункти України потрапили під німецьку владу.

«Нова східна територіальна політика» гітлерівської Німеччини пе

редбачала ліквідацію радянської державності і знищення більшої части

ни українців. На звільнені землі за планом мали заселятися 20 млн.

німців. Інша частина українського населення мала стати джерелом де

шевої робочої сили для «Великої Німеччини». Відповідно до наказу

Гітлера від 17 липня 1941 р. було створено міністерство у справах

зайнятих східних областей на чолі з А.Розенбергом.

Територіальна цілісність українських земель зовсім не цікавила фа

шистське керівництво. Тому на теренах України німці утворили кілька

адміністративних одиниць. Найбільша з них – райхскомісаріат «Україна»

з центром у м. Рівне – оформлена 20 серпня 1941 року. Райхскомісаріат

складався з шести генеральних округів – ВолинськоПодільського, Жи

томирського, Київського, Дніпропетровського, Миколаївського, Таврії.

Усі важливі адміністративні посади займали виключно німці, а очолював

райхскомісаріат відомий особливою ненавистю до слов’ян Е.Кох. Ло

яльні до окупантів місцеві жителі, як правило, входили до нижніх ланок

управління.

1 Серпня 1941 р. Було створено дистрикт «Галичина» з центром у

Львові. Ця адміністративна одиниця входила до Польського генерал

губернаторства. Німці відзначали більше лояльності у ставленні західних

українців до нової влади, тому останнім надавали перевагу перед поля

ками при призначенні на посади місцевого цивільного управління.

Територія Одеської, південні райони Вінницької і західна частина

Миколаївської областей були об’єднані у губернаторство «Трансністрія».

Право на управління і економічне використання цієї території німці

віддали своєму союзникові – Румунії. Територія Чернівецької області

була приєднана до королівства Румунії як губернаторство «Буковина»,

а територія Ізмаїльської області увійшла у губернаторство «Бессарабія».

* У наукових працях останнього часу використовується також термін «нацистський

режим».287

Наближені до лінії фронту території Чернігівської, Сумської, Хар

ківської, Сталінської (Донецької) і Луганської областей перебували під

управлінням військової адміністрації, точніше комендатур оперативних

тилових районів. До роботи в місцевих цивільних органах управління

залучали тих, хто був незадоволений радянською владою. Прифронтова

зона відмежовувалася від райхскомісаріату кордоном, переходити який

дозволялося лише в певному місці за спеціальними перепустками.

Режим, який було встановлено на теренах України, передбачав то

тальний контроль військової влади та окупаційної адміністрації. При

цьому особливі функції покладалися на гестапо, жандармерію, поліцію,

спеціальні групи та «зондеркоманди». У жовтні 1941 р. село Обухівку

було спалено, а все населення розстріляно. 250 населених пунктів Ук

раїни за час окупації піддано тій же участі. Жертвами масових розстрілів

у Києві стали 195 тис. осіб. У Рівному – 99 тис., сотні тисяч було знищено

у містах і селах України. Відповідно до гітлерівського наказу від 7 грудня

1941 р., який має назву «Ніч і туман», кожен, хто чинив опір фашистам,

мав бути страчений. Після цього терор став ще більш цинічним та

масовим. Тільки в Україні було створено 50 гетто та понад 180 концен

траційних таборів.

Програма поневолення населення окупованих територій методично

здійснювалася фашистами. За час окупації до Німеччини було вивезено

понад 2,4 млн. жителів України.

Згідно з фашистськими наказами трудовій повинності підлягала лю

дина віком від 18 до 65 років. До березня 1944 р. з України тільки

зусиллями «Центрального торгового товариства Сходу» було вивезено

9,2 млн. тонн зерна, 622 тис. тонн м’яса та мільйони тонн інших

продуктів. У збережених, але дещо змінених формах існували колгоспи,

у яких нещадно експлуатувалися селяни. Намагання поставити собі на

службу промисловість керівництву Німеччини не вдалося. Менше 5 %

довоєнного рівня видобутку вугілля в Донбасі використовувалось оку

пантами.

Система медичного обслуговування згорталася. Планувалося ліквіду

вати більшу частину української інтелігенції. Міста майже не постача

лися продовольством. Київ, наприклад, втратив 60 % жителів. Щодо

освітянської сфери, то Гітлер цинічно заявляв, що слов’яни – «рабська

маса», їх завдання лише працювати, а з географії вони повинні знати

тільки те, що столиця Рейху – Берлін. У 1942 р. починається планомірна

германізація українських земель. За даними дослідників у цьому році в

українських селах проживало 45 тис. німецьких колоністів. На території

частин Вінницької і Житомирської областей створено «німецьку пере

селенську округу Хегевальд», у якій мешкало 9 тис. осіб. Кримське288

узбережжя фашистське керівництво планувало перетворити на курорт

носанаторну зону для німецьких військових та політиків.

Існують різні точки зору щодо скорочення кількості українського

населення під час окупації. За її період населення України зменшилося

на 13 млн., за іншими даними – на 14,5 млн. чоловік. Генеральний план

«Ост» – один з головних документів фашистської окупаційної політики

на східних територіях – передбачав обезлюднення цих окупованих те

риторій та переселення на них німецьких колоністів. Не випадково цей

документ став одним із свідчень реальних загарбницьких планів фаши

стської Німеччини щодо завойованих територій. Реалізувати ці плани не

вдалося. Експансії фашистів поклав край перелом у ході Великої Вітчиз

няної війни. Під Сталінградом, а пізніше під Курськом, бійці Червоної

Армії одержали нелегкі перемоги над германським фашизмом. Понад

2 млн. українців воювало на радянському боці. У кінці жовтня 1944 р.

уся територія України була звільнена від фашистів.

51.Розкажіть про внесок українських науковців у перемогу СРСР в роки Другої

Світової війни.

Надзвичайно актуальними для воєнного часу стали розробки вчених академіка С.П. Сиром’ятнікова, професорі А.Н. Бабічкова, В.В. Повороженко і П.К. Конакова щодо підвищення ефективності використання паровозів та іншого тягового рухомого складу. Багато з них, починаючи з 1942 р., знайшли застосування на практиці, зокрема:

• модернізація паровоза серії ЭМ, який став на 20% потужнішим за свого попередника при зменшені на 30% споживання палива;

• методика диференціювання норм витрати палива на паровозах з урахуванням профілю шляху та ваги потяга;

• методи раціонального опалення паровоза низькосортним місцевим паливом, у тому числі й дровами;

• безвогнева заправка паровозів - замість звичайного вогневого приведення паровоза в робочий стан, заправка його гарячим паром від стаціонарної установки, що скорочувало час на заправку потужних паровозів серії ФД на 3 год., а менш потужних — на 1,5-2 год.;

• рецепти обробки жорсткої та корозійно-активної води для кожного депо, в залежності від місцевих умов.

Наукові співробітники Д.Ф. Теренін та Г.Н. Жадейко вирішили проблему підвищення продуктивності діючих водокачок, що мали вертикальні парові котли системи Шухова. Вони запропонували застосувати в топках примусове дуття та прості засоби перегріву пари, що дозволило значно збільшити її вихід та продуктивність насосів, навіть за використання низькокалорійного палива. Це було важливим не лише для прифронтових доріг, а й для тилових при збільшенні відстані руху.

Велика увага за умови воєнного часу надавалась боротьбі з накипом у паровозах і станційних котлах. До вирішення цієї проблеми були залучені вчені Академії наук, низки транспортних та галузевих інститутів, спеціалісти НКШс, трансводопроек- ту, шляхових лабораторій. Розроблений ними у 1943 р. комплекс заходів сприяв у роки війни та й у післявоєнний період успішному вирішенню проблем водопостачання на залізничному транспорті.