- •1.Термін „Середні віки”. Періодизація.
- •3. Джерела з іст сер віків 11-15ст
- •8. Правові норми в країнах Зх Європи сер віки
- •9. Суд устрій і судочинство
- •14. Причині впн, міграція нім племен в 2-4 ст.
- •25.Имунитет.
- •15.Заснування варварських королівств.
- •16. Утворення ангглосаксонських королівстві їх суспільний устрій
- •24. Шляхи виникненя феод зем власності у Фр д-ві в 9 ст, її форми та хар-р
- •18.Салическая правда,
- •17. Суспільний лад кельтів
- •19. Община орг-я франков за Сал правдою
- •21. Утворення Франкскої Держави на чолі з Хлодвигом, її пол устрій
- •23.Військова реформа Мартела
- •22.Роздороблення франк. Держави.Обєднання країни
- •26.Джерела з історії феодальної вотчини
- •27.Велика феодальна вотчина у Франкській державі.
- •30.Завойовницькі війни Карла Великого.
- •32.Походи вікінгів в 9-10 ст.
- •33.Походи вікінгів в 10-11ст.
- •34.Утвердження феодального ладу.
- •36.Виникнення французького королівства.
- •37.Виникнення німецької раньофеодальної держави. Особливості феодалізації.
- •38. Внутрішня політика Саксонська династія.
- •39.Початок агресії проти полабських словян. Боротьба з угорцями.
- •49. Реконкіста в 11-13 ст
- •40.Італійська політика нім королів і утворення „срі”
- •41. Внутрішня і зовнішня політика королів Франконської династії.
- •42.Політична криза в Німечини боротьба за інвеституру.
- •43.Утворення єдиної англійської держави.
- •44.Завоювання мусульманами Іспанії.
- •45 Виникнення іспано-християнських держав. Ренконкіста.
- •55. Обєднання Кастилії і Арагону.
- •52.Виникнення середньовічних міст.
- •57. 2Й, 3й Хрестові походи
- •53.Боротьба міст з сеньйорами. Формування міського самоуправління.
- •54. Ремесло і ремісники в містах.Цехи.
- •55. 1Й хрестовий похід
- •58. 4Й хрестовий похід
- •59. Остані х.П. Причини занепаду і наслідки хрестоносного руху
- •61.Альбигойські війни
- •62.Франція в хііі ст. Людовік іх та його реформи.
- •63.Франція хііі-14ст.Філіп 4.
- •64. Початок 100літньої війни. Кресі і Пуатє
- •65. Парижське повстання
- •66. Становище фрон селянства в 14 ст. Жакери
- •67.Франція в першій половині 15ст. Жанна.
- •68. Франція у 2 пол 15 ст. Завершення Обєднання
- •69.Нормандське завоювання Англії. Вплив на розвиток феодалізму.
- •70. Англія в 12 ст. Генріх 2 і його реформи
- •71. Іоан Безземельний. Вхв
- •72. Виникнення Англійського парламенту
- •73. Рух за реформу церкви.Джон Вікліф.
- •77. Італійська політика німецьких імператорів
- •74. Повстання Уота Тайлера
- •76.Війна ч і б троянд. Генріх Тюдор
- •79. Утворення і розвиток Швейцарського союзу
- •78. Агресія нім феодалів проти полабських славян і прибалтів в 13 ст
- •80. Особливості соц-ек розвитку Німечени в 14 ст
- •81. Політичний розвиток Німеччини в 14 ст
- •83.Папська область. А.Брешіанський.
- •84.Особливості політичного розвитку Південної Італії. Сицілійська вечерня.
- •85.Повстання Дольчіно
- •86. Повстання Чомпи у Флоренції
- •95.Церква у Візантії в 9 -11 ст
- •88.Тиранія Медічі.
- •90. Правління Юстініана. Вн і зов політика
- •91.Війсково-адм реформи у Візантії в 8-9 ст. Фемний лад
- •94.Іконоборський рух, соціальні конфлікти і єресі у Візантії.
- •97. Візантійське місто в 9 -10 ст. Книга епарха
- •98. Зов політика Візантії в 2 пол 9 – 11 ст
- •99. 4 Хрестовий похід і Латинська імперія.
- •103. Християнська церква на порозі середньвіччя. А.Августин.
- •105.Схизма 1054.
- •106. Клюнійська реформа
- •107. Папська могутність в 12-13 ст
- •108.Середньовічні єресі.Інквизиція.
- •110. Цеква в 14-15 ст. Занепад папства
- •111.Система освіти і наукові знання в раньому сер
- •112. Виникнення перших ун-в. Їх орг ст-ра
- •113. Навчальний процес. Студентська творчість
- •114.Пєр Абеляр
- •115.Схоластика в 13 ст. Фома Аквінський.
- •116. Розвиток природничих знань в 13-15 ст
- •117. Героический епос середньовіччя
- •118. Середньовічна рицарська культура
- •119. Романське мистецтво
- •120. Готичне мистецтво
105.Схизма 1054.
Разделение церквей, схизма, разделение христ церкви на кат и прав-ю. Основная причина Р. ц. — борьба за верховенство в церкви между римскими папами и кон-ми патриархами. Р. ц. способствовали различия между з и в церквами (ставшие явственными уже с 7 в.) в догматике, организации, обрядах. Начало Р. ц. было положено разрывом около 867 между папой Николаем I и к-ким патриархом Фотием [главным образом из-за претензий обоих на главенство над церковью в Болгарии, а в области догматики — из-за добавления к Символу веры слов «filioque»], разрыв был ликвидирован к началу 10 в. 2й этап связан с конфликтом между рим курией, претендовавшей на подчинение папству д-ва Ю/Италии (в виз владениях, занятых норманнами), и к-ким патриархом Кируларием: 16 июля 1054 римский легат кардинал Гумберт предал анафеме Кирулария, 20 июля Кируларий — Гумберта (традиционно Р. ц. датируют 1054). Окончательно Р. ц. произошло после завоевания К-ля в 1204 крестоносцами. Попытки воссоединения кат и прав церкви, предприн в 13—15 вв., оказались безуспешными.
106. Клюнійська реформа
Клюнийская реформа, с-ть преобразований, осуществленных в конце 10—11 вв. в кат церкви и направленных на ее укрепление. Центром движения церкви стало бенедиктинское аббатство Клюни в Бургундии. Основные требования клюнийцев: реформирование монастырей, введение в них сурового устава, основанного на принципах строгого аскетизма и послушания, жёсткий контроль за соблюдением целибата, запрещение симонии (продажи и покупки церковных должностей), провозглашение полной независимости реформированных монастырей от какой-либо светской власти и от епископов, непосредственное подчинение их папе. Под главенством Клюни возникла могущественная конгрегация, включавшая сотни монастырей главным образом во Франции, а также в Германии, Англии, Северной Италии, Испании. Реально К. р. изымала монастыри из-под власти епископа, но делала их зависимыми от местных светских феодалов. В целом клюнийское движение представляло по своей социальной сущности попытку приспособить церковные институты к новым условиям ф раздробленности, было направлено к замене епископальной церкви новой, сеньориальной. Политической и экономической заинтересованностью в этом всего феодального класса (а не возрождением «духа религиозности», как утверждают многие буржуазные историки) объясняются быстрые успехи К. р. Клюнийское движение играло большую роль в общественно-политической жизни Западной Европы 11 в. Программу клюнийцев удалось использовать в первую очередь папству, сделавшему её своим орудием в борьбе с императорами за инвеституру. Одним из руководителей К. р. был Гильдебранд (будущий папа Григорий VII). К. р. привела к образованию могущественного слоя нового монашества, к значительному укреплению католической церкви и громадному росту папской власти в 12—13 вв.
107. Папська могутність в 12-13 ст
11—13 вв.— период усиления П., использовавшего в борьбе с им-ми за инвеституру дв-е за Клюнийскую реформу. Вормсский конкордат 1122, заверш борьбу за инвеституру, усилил власть П. над епископами. Возвышению П. способствовал декрет Латеранского собора 1059 о выборах пап только кардиналами, без участия ост дух-ва и светских магнатов, за им-м оставалось лишь право последующего утверждения папы (ранее папы, как и другие епископы, избирались дух-м и феодальной знатью; с 10 в. в выборы активно вмешивались императоры); Латеранский собор 1179 установил, что для избрания папы требуется не менее 2/3 голосов участников конклава. Григорий VII (1073—85), Иннокентий III (1198—1216), Бонифаций VIII (1294—1303) — наиболее видные борцы за папскую теократию, претендовавшие на верховенство над свет государями. П. поставило себя выше церк соборов. Стремилось распространить кат-м и за пределами З/Европы, в том числе (безуспешно) на Руси. В конце 11 в. П., добивавшееся расширения своей власти, явилось инициатором и организатором крестовых походов. Вело борьбу с антифеодальными народными движениями, носившими характер ересей. Для борьбы с ересями и с оппозицией церковной власти П. учредило в 13 в. инквизицию. Политическая роль П. в средневековой Европе определялась тем, что возглавляемая им католическая церковь была в то время «... интернациональным центром феодальной системы... Она окружила феод строй ореолом божественной благодати» (Энгельс Ф., см. Маркс К. и Энгельс Ф., Сочинения, 2 изд., т. 22, с. 306).
