5. Підручник: призначення, структура, вимоги.

Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, ви­значеними програмою і вимогами дидактики.

підручник виконує такі функції: а) освітню; б) розвивальну; в) виховну; г) управлінську.

Підручник повинен забезпечити науковість змісту ма­теріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіт­кість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну й доступну мову тексту, правильний розподіл нав­чального матеріалу за розділами і параграфами.

Складається підручник з текстового і позатекстового компонентів. Текстовий компонент містить основний, додатковий і пояснювальний тексти. До позатекстового належать: а) апарат організації засвоєння (запитання і зав­дання); б) ілюстративний матеріал; в) апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

Зміст навчального матеріалу в підручнику може фор­муватися за пов'язаними між собою генетичним (в істо­ричній послідовності), логічним (відповідно до сучасної ло­гічної структури конкретної науки), психологічним (з ура­хуванням пізнавальних можливостей учнів) принципами.

Зміст підручника складається з таких компонентів: а) основні факти, принципи, засоби й нові відкриття в нау­ці, доступні учням відповідного типу закладу; б) методи наукового мислення і дос­лідження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалу; г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів; ґ) уміння і навички, що випливають з конкретного навчального змі­сту або необхідні для його засвоєння.

Більшість шкільних підручників складається з емпі­ричних (відображають факти, явища, події, містять впра­ви і правила) і теоретичних (містять теорії, методологічні знання) текстів.

За провідним методом викладу матеріалу розрізняють тексти репродуктивні, проблемні, програмовані, ком­плексні.

Репродуктивні тексти — високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання.

Проблемні тек­сти — це здебільшого проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують проблему, аргументують логіку розвитку думки.

Програмований текст подає зміст частинами, передбачає перевірку засвоєння кожного «кроку» інфор­мації контрольними запитаннями.

Комплексний текст містить певний обсяг інформації, необхідної учням для розуміння проблеми.

6. Характеристика навчальної програми з фахового предмета.

Зміст навчального предмета, передбаченого навчаль­ним планом, визначається його навчальною програмою.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Вона містить перелік тем матеріалу, що вивчається, рекомендації щодо кількості годин на кожну тему, розподіл тем за роками навчання та час, відведений на вивчення всього курсу. Зараз у школах використовують два види навчальних програм: типові програми та робочі шкільні програми.

Типові програми окреслюють лише найбільш загальне, базове коло знань, умінь і навичок, систему провідних наукових світоглядних ідей, а також загальні рекомендації з перерахуванням необхідних і достатніх засобів і прийомів навчання, специфічних для конкретного навчального предмета. Типові програми є основою для складання робочих шкільних та індивідуальних навчальних програм.

Система викладу змісту навчального матеріалу у нав­чальній програмі з предмета може бути:

а)лінійною — безперервна послідовність матеріалу від простого до складного відповідно до принципів послідовності, систематичності і доступності;

б)спіральною — неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми;

в)концентричною — повторне вивчення певних розділів, тем для глибшого проникнення в сутність явищ і процесів;

г)змішаною — комбінація різних систем викладу змісту навчального матеріалу.

Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічного про­гресу, втілювати виховний потенціал, генералізувати нав­чальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій, не містити надто ускладненого і друго­рядного матеріалу, реалізовувати міжпредметні зв'язки та ідею взаємозв'язку науки, практики і виробництва, фор­мувати вміння і навички учнів з кожного предмета.

До навчальних програм додають пояснювальні запис­ки, що розкривають основні завдання викладання предме­та, особливості організації й методів навчальної діяльно­сті, форми зв'язку класної та позакласної роботи, зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і навичок як результат викладання предмета.