12. Принципи зв'язку навчання з життям, індивідуального підходу до учнів та емоційності навчання.

Принцип зв'язку навчання з життям. Ґрунтується він на об'єктивних зв'язках між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політехнічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують використання на уроках життєвого досвіду учнів, набутих знань у практичній діяльності, розкриття практичної значимості знань, безпосередня участь школярів у громадському житті.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Дає змо­гу в умовах колективної навчальної роботи кожному учне­ві по-своєму оволодівати навчальним матеріалом, урахову­вати рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольо­вого розвитку, працездатності. Для цього учитель повинен уважно вивчати своїх учнів, знати їх індивідуальні інтере­си та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребують виявлення причин відхилень у навчаль­но-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх усунення. Обов'язок учителя — організувати індиві­дуальну допомогу відстаючим у навчанні.

Принцип емоційності навчання. У процесі пізна­вальної діяльності в учнів виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати успішне засвоєн­ня знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяль­ності сприяють логічний, жвавий, образний виклад мате­ріалу, наведення цікавих прикладів, використання наоч­ності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу — керувати формуванням емоцій, що активізу­ють навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоці­ями, переживаннями.

13. Поняття про методи навчання і методичний прийом. Методи в історії дидактики. Характеристика словесних методів навчання.

Метод навчання — спосіб упорядкованої, взаємопов'язаної ді­яльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Складовим елементом методу навчання є прийом нав­чання.

Прийом навчання — деталь методу, часткове поняття щодо за­гального поняття «метод».

Наприклад, розповідь є методом навчання, але в лек­ції вона може бути прийомом активізації уваги учнів. Пе­дагогічна майстерність учителя потребує не лише знання ним свого предмета, а й володіння методами і прийомами навчання.

Методи навчання пов'язані з рівнем розвитку суспіль­ства, науки, техніки й культури. У давні часи і на початку середніх віків, коли багата верхівка готувала своїх нащад­ків лише до світського життя, а не до трудової діяльності, у навчанні використовували догматичні методи, що ґрун­тувалися на заучуванні навчального матеріалу. Епоха ве­ликих відкриттів і винаходів покликала до життя потребу в знаннях, украй необхідних людині. Це зумовило форму­вання і розвиток методів, що спираються на наочність, звернених до свідомості й активності учнів у навчанні, а також практичних методів навчання.

Ефективність навчання в сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод, прийом навчання в конкрет­них умовах для коленого уроку.

Словесні методи навчання. Головними елементами цих методів є слово, усна розповідь учителя. До них належать пояснення, інструктаж, розповідь, лекція, бесіда, самостій­на робота з підручником.

Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термінів тощо.

Інструктаж — ознайомлення зі способами виконання завдань, ви­користання інструментів, приладів і матеріалів, дотримання техніки безпеки, показ трудових операцій та організації робочого місця.

За змістом у навчальному процесі інструктаж може бути: 1. Вступний інструк­таж здійснюють перед початком самостійної роботи уч­нів. 2.Поточний проводять під час самостійної роботи; він передбачає надання допо­моги окремим учням, у яких виникли труднощі. 3. Заключний інструктаж вчитель аналізує результати са­мостійної роботи, демонструє кращі роботи учнів, вистав­ляє оцінки, визначає подальші перспективи.

Розповідь — послідовне розкриття змісту навчального матеріалу.

Розповіді поділяють на художні, наукові, науково-по­пулярні, описові.

Лекція — усний виклад великого за обсягом, складного за логіч­ною побудовою навчального матеріалу.

Лекції можуть бути вступними, тематичними, оглядовими, зак­лючними та інформаційними.

Гуманізація освітньої системи, тенденція до реалізації творчих здібностей кожного індивіда зумовили появу но­вих видів лекції:

- проблемна лекція передбачає засвоєння нової інфор­мації шляхом її «відкриття». Завдання лектора полягає у створенні проблемної ситуації, спонуканні учнів до пошу­ків вирішення проблеми. Такі лекції розвивають тео­ретичне мислення, пізнавальний інтерес до предмета;

- лекція візуалізація виникла у процесі пошуку нових можливостей для реалізації принципу наочності. Вона пе­редбачає повідомлення інформації у візуальній формі.

- лекція вдвох передбачає проблемний виклад нав­чального матеріалу в діалозі двох учителів, що спонукає учнів порівнювати різні точки зору, осмислювати між-предметні зв'язки, глибше усвідомлювати навчальний ма­теріал.

Бесіда — метод навчання, що передбачає запитання-відповіді.

За призначенням у навчальному процесі розрізняють бесіду вступну, бесіду-повідомлення, бесіду-повторення, контрольну.

За характером діяльності учнів у процесі бесіди виок­ремлюють такі її види: репродуктивна, евристична, катехізисна.

Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення рані­ше засвоєного матеріалу. її проводять на основі вивченого навчального матеріалу.

Сутність евристичної (сократівської) бесіди полягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті знання, спостереження.

Катехізисна бесіда спрямована на відтворення відпо­відей, які потребують тренування пам'яті. її використову­вали ще в середньовічних школах. Цей метод вимагав від учнів середньовічних монастирських шкіл заучування без розуміння й осмислення запитань і відповідей; у сучасних школах за допомогою нього учнів підводять до самостійної розумової діяльності, до самостійного мислення.

Робота з підручником — організація самостійної роботи учнів з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчаль­ний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.

Існують різні види самостійної роботи з підручником: читання тексту підручника; відповіді на запитання, подані в підручниках після тексту; за­учування текстів (правил, законів, віршів та ін.); розгляд і аналіз учнями таблиць, малюнків.